Головна

Пастирський голос на захист українців

Голод 1932-1933 рр. на Східній Україні був за своєю природою геноцидом проти українського населення, яке протидіяло більшовицькому наступу на все українське. Небажання працювати в колективних господарствах і саботаж сільськогосподарських заготівель 1931-1932 рр. став причиною надзвичайних хлібозаготівельних акцій із боку радянської влади.

07.jpg

Першим про голод в Україні повідомляв Митрополита Української Греко-Католицької Церкви (УГКЦ) Андрея Шептицького голова Закордонного бюро у Празі Української радикально-демократичної партії професор Кость Мацієвич у зверненні 14 грудня 1932 року: "...На Україну знову насувається голод, іде в небувалому, в нечуваному досі розмірі та гостроті...

У такий момент ми звертаємося до Вас, Високопреосвящений Владико, з проханням піднести Свій високий Архипастирський голос на захист Україн­ського народу...

Вас, Високопреосвящений Владико, всі послухають: і високі достойники Церкви, і світова преса, й міжнародні благочинні установи, які зможуть завчасно вирядити на Україну безсторонні анкетні комісії, досвідчитися на власні очі, що там діється, і може своєчасними заходами врятувати життя не одній тисячі людей..."

На звернення Закордонного бюро Української радикально-демократичної партії Митрополит Андрей Шептицький відповів листом, у якому висловив стурбованість і підтримку в рятуванні голодуючих українців.

Митрополит радив створити центральне бюро (орган), який зосереджував би всі матеріали й дані, потрібні для інформування про трагедію на міжнародному рівні. У листі Митрополит Шептицький звертав увагу й на такі важливі речі, як опублікування статей, видання книг, організація конференцій.

Посилаючись на стан здоров'я й на скрутне матеріальне становище в Галичині загалом, Андрей Шептицький відмовився від головування зі створення допомогового комітету. Однак зазначив: "...У міру спромоги, коли хто інший зачне акцію, помагати очевидно буду. Дай Боже, щоби порушена Вами акція щасливо зачалася й удалась", і дав своє благословення.

Саме відтоді увага західноукраїнських греко-католиків була прикута до події Голодомору на Великій Україні, про що свідчать численні публікації на сторінках друкованих органів.

Першим про голод заговорив часопис Української католицької народної партії - "Нова зоря" у статті "Голод і гонення на Україні" 2 лютого 1933 р.: "На Україні брак хліба. В Харкові, Києві, Одесі та інших містах відбуваються щоденно голодові заворушення. Голодуючі нападають на склади й поїзди з харчами мимо сильної сторожі військ ГПУ. Доведені до розпуки, голодуючі кидаються на магазини й гинуть від куль чекістів..."

Від лютого 1933-го, шпальти "Нової зорі" рясніли статтями про голод на Великій Україні.

Із липня 1933 року такі публікації містилися і в друкованих органах Україн­ського католицького союзу - "Мета" і "Христос - наша сила". Майже кожне число газети містило інформацію про події, пов'язані з голодом і репресіями на Україні.

21 липня 1933 р. до Митрополита Андрея Шептицького звернулися представники Ради Союзу українських емігрант­ських організацій у Парижі в особі генерального секретаря Ради Гроссенка з проханням попросити допомоги голодуючим українцям перед Святішим Отцем: "...Ми певні, що голос Вашої Ексцеленції буде почутий в Римі й що благословення Святого Отця двигне добродійність цілого християнства на таке добре діло допомоги масам голодного, хворого й доведеного до відчаю Українського Населення в СССР..."

24 липня 1933 року УГКЦ в особі Митрополита Андрея Шептицького, єпископів Григорія Хомишина, Йосафата Коциловського, Никити Будки та єпископів-помічників Григорія Лакоти, Івана Бучка, Івана Лятишевського проголосила відозву до вірних Галицької Церковної провінції у справі подій на Великій Україні до всіх людей доброї волі - "Україна в передсмертних судорогах": "Україна в передсмертних судорогах. Населення вимирає голодовою смертю; [Побудована - Авт.] на несправедливости, обмані, безбожництві та деправації людоїдна система державного капіталізму довела багатий недавно край до повної руїни...

Усіх християн цілого світа, всіх віруючих у Бога, а особливо всіх робітників і селян, передовсім усіх наших земляків просимо прилучитися до цього голосу протесту та болю і розповсюдити його в якнайдальші країни світа..."

Невдовзі за розпорядженням проголошену відозву переклали італійською мовою й від імені Митрополита Андрея Шептицького надіслали Святішому Отцеві та Священній Конгрегації Східних Церков у Рим й Апостольському Нун­цієві у Варшаві.

Відозва УГКЦ "Україна в передсмерт­них судорогах" мала вагомий вплив на суспільну думку західноукраїнського населення. Наступного дня після проголошення відозви, 25 липня 1933 р., 35 українських громадських інституцій, серед яких Українська Парламентська Репрезентація, товариство "Просвіта", Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка, Україн­ський католицький союз, Союз українок та інші, створили у Львові Україн­ський громадський комітет рятунку України, який мав стати координатором допомоги голодуючим.

Український громадський комітет рятунку України ініціював створення повітових і місцевих комітетів. Особливу увагу спрямували на пропагандистську роботу, збір документів і спогадів очевидців трагедії для подальшого їх поширення серед міжнародних гуманітарних організацій.

Як зазначав у своєму звіті спеціальний папський посланець, який відвідав голодуючі райони Радянської України й повернувся наприкінці серпня 1933-го до Рима: "Положення у СССР дуже поважне. Із приходом найближчої зими може вмерти з голоду 12 міліонів людей". З цього приводу Папа Римський Пій ХІ зая­вив: "Мусимо за всяку ціну знайти дорогу, щоби тому запобігти".

17 жовтня 1933 р. Митрополит Андрей Шептицький і Єпископат УГКЦ склали другий спільний пастирський лист у справі допомоги Великій Україні. "Ціле українське громадянство нашого краю послухало Нашого зазиву й Комітет Ратунку України установив по порозумінню з Нами на 29 жовтня - день національної жалоби і протесту, звертаючись до духовенства з проханням богослужень і відповідних проповідей на цей день..."

26 жовтня 1933 року газета "Нова зоря" повідомила, що з ініціативи архієпископа Відня, доктора теології, кардинала Теодора Інніцера у Відні відбулася конференція представників майже всіх народів, які потерпають від голоду в СРСР, для обговорення способів допомоги голодуючим. На конференцію прибули представники українців, поляків, чехів, сербів, греків, вірмен й угорців. Підсумком стало рішення про створення міжнародної, позаконфесійної інституції з допомоги голодуючим на Україні, ідею про створення якої висловив кардинал Теодор Інніцер іще наприкінці серпня 1933 р.

День скорботи за мільйонами померлих від голоду українців і поминальна панахида на заклик-звернення Адміністратора й Апостольського візитатора для українських емігрантів у Німеччині отця Петра Вергуна відбулася 11 вересня 1933 ро­ку в Берліні.

13 вересня 1933-го пастирське слово до українців, проживаючих у Канаді, виголосив єпископ УГКЦ Канади Василь Ладика. У посланні різко засуджували засоби, до яких вдається радянська влада на Україні.

Із благословення УГКЦ День національної жалоби і протесту з приводу геноциду на українських землях мав відбутися 29 жовтня 1933 р. у Галичині. Планували Богослужіння в наміренні за народ, який проживає під комуністичною диктатурою і панахиди за упокій померлих унаслідок політичних репресій у радянській Україні.

Передбачали проведення народних віч, зборів після завершення Богослужінь по всіх громадських установах Галичини. Під час них мали ухвалювати резолюції з протестом проти більшовицького терору та складати добровільні пожертви. День національної жалоби мав стати свідченням активної підтримки голодуючих українців і мати масовий характер.

Проте вбивство українським націоналістом Миколою Лемиком урядовця радянського консульства у Львові 21 жовт­ня 1933 року стало причиною заборони польською владою масових акцій (віч, мітингів, - "Газета"), запланованих на 29 жовтня 1933 р.

У неділю, 29 жовтня 1933 року, в Архикатедральному соборі св. Юра у Львові відбулася Архиєрейська Літургія, на якій були присутні представники Громад­ського комітету рятунку України та громадських організацій Галичини. Богослужіння провели в усіх церквах Галицької Церковної провінції. Саме вони стали центром акції.

Вагомим кроком у координації дій з допомоги голодуючим на Великій Україні з боку католицької Церкви стала конференція представників усіх комітетів допомоги голодуючим у СРСР, яку скликав Комітет допомоги голодуючим у СРСР під проводом кардинала Інніцера 16-17 грудня 1933-го у Відні. Конференція повинна була згрупувати та впорядкувати всі акції допомоги, які проводили члени комітету.

Представником УГКЦ Митрополита Андрея Шептицького на конференції був єпископ Никита Будка. Представниками Українського громадського комітету рятунку України були посли М. Рудницька, З. Пеленський і радники І. Мартюк, Р. Мармаш, А. Вітошинський. У засіданнях конференції брав участь отець Мирон Горникевич - парох церкви св. Варвари у Відні, постійний член Комітету допомоги голодуючим у СРСР під проводом кардинала Інніцера.

Також були представлені Чернівецький, Празький, Брюссельський, Лондонський, Берлінський, Варшавський Комітети рятунку України.

Порятунок голодуючої України ві­ден­ська конференція планувала здійс­нити на основі підсумкових рішень: направлення офіційного звернення конференції до Ліги народів та урядів країн; бойкотування купівлі пшениці, експортованої з СРСР; впливу на Інтернаціональний Червоний Хрест для його активізації з допомоги голодуючим; активізації всіх благодійних організації США з допомоги через президента; впливу на ставлення нейтральних країн щодо питання голоду на Україні; активізації роботи харитативних товариств типу Caritas й інших аполітичних організацій у допомозі; активної роботи з інформування про голод на Україні через якомога більшу кількість світових часописів для привернення уваги світової громадськості.

Усвідомлюючи масштабність геноциду, влаштованого радянською владою в Наддніпрянській Україні, Греко-Католицька Церква виступила інституцією, яка однією з перших піднялася на захист українців і організувала європейську спільноту через посередництво Апостольської Столиці до дій із припинення геноциду на українських землях, що тривав у 1932-1933 роках.

Провідний спеціаліст
ЦДІА України, м. Львів
Володимир Кіт

За матеріалами: http://www.gazeta.lviv.ua/

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/