Головна

Св. Василія Великого, архієп. Кесарії Кападокійської

14 січня 2009 року

Обрізання Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
Св. Василія Великого, архієп. Кесарії Кападокійської.

Коротка історія празнику Обрізання ГНІХ

Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імени. Святе Євангеліє про це так говорить: "Як сповнились вісім днів, коли мали обрізати хлоп'ятко, назвали Його Ісус - ім'я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні" (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов'язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все таки Він їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання. Цю подію святкуємо першого січня.

Звичай обрізувати дітей чоловічої статі є дуже старою практикою багатьох народів Сходу. Обрізання звичайно відбувалося у віці дозрівання хлопців і вважалося символом їхньої зрілости.

В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно мало для жидів велике значення тому, що було символом їхнього союзу з Богом, у книзі Буття про це читаємо: "Сказав Бог до Авраама: "Ти берегтимеш союз мій, ти і твої потомки, в їхніх поколіннях. Ось мій союз, що його маєте берегти між мною і вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. Ви обріжете тіло на передній вашій шкірці, і це буде знаком союзу між мною і вами. На восьмім дні життя мусить бути обрізане в вас кожне хлоп'я, у ваших поколіннях" (17, 9-12).

Празник Обрізання зародився і розвинувся спочатку в Західній Церкві, а потім перейшов до Східної. Латинська Церква первісно називала цей празник Господньою октавою, бо це був восьмий день після Різдва, що випадав якраз на Новий рік.

На Сході празник Обрізання став загальним десь у VІІІ-ІХ сторіччі, бо щойно з того часу візантійські календарі подають першого січня празник Обрізання і празник Василія Великого. Святий Андрій Критський (VIII ст.) має проповідь на празник Обрізання і святого Василія Великого.

Про св. Василія Великого

Першого січня, на початку року, наша Церква святкує пам'ять смерті одного з найбільших і найвизначніших Отців Церкви, учителів віри й монаших законодавців, святого Отця Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської в Малій Азії (329-379). Його особа з будь-якої точки зору незвичайна, велична, світла та гідна подиву. Він не тільки аристократ за походженням, а й аристократ духу, характеру, науки і святости. Печать його глибокої віри, героїчної любови до Бога і ближнього, науки і святости спочиває на цілій Христовій Церкві, на монашому житті Сходу й нашого народу.

Знаменна прикмета святого Василія як архипастиря - це безстрашність у визнаванні й обороні святої віри. В його часи єретики-аріяни люто переслідували правдивих визнавців Христа. Цісар Валент (364-379), охрещений аріянським єпископом, став завзятим апостолом аріянізму. Серед нелюдських і жорстоких гонінь єпископів і вірних лише Василій зважився стати перед самим цісарем. Історики описали зустріч святого Василія з Модестом, префектом Преторії. Він, як Валент, запеклий аріянин наказав спалити разом з кораблем 88 священиків. Модест кличе святого Василія до себе і приймає його гордо й зухвало. Він навіть не звертається до нього як до єпископа. Кричить на святого Василія і погрожує йому вигнанням, конфіскацією майна, муками і смертю. На всі ті страшні погрози святий Василій спокійно відповідає: "Грози мені чим іншим, бо ніяка з тих кар мене не зворушує". Модест відтак, звітуючи цісареві Валентові про свою розмову з Василієм, сказав: "Пане, єпископ нас переміг. Він вищий понад усякі погрози і стійкий перед усякими переконуваннями". І цісар залишив святого Василія у спокої.

Святий Василій ревний апостол живого слова-бесіди. Проповідь у його часи була дуже важливим, могутнім і майже єдиним чинником у навчанні святої віри. Святий Василій - це проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, вогненне, поривисте. Оповідає святий Єфрем Сирин, який прийшов до Кесарії відвідати святого Василія і зайшов до церкви, де якраз той проповідував, і побачив білого голуба на рамені святого Василія. І тоді святий Єфрем вигукнув: "Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій - це вогненний стовп і його устами говорить Святий Дух". Вогненний стовп - це символ його геройської любови до Бога і ближнього. Він став символом і його духовних синів у Василіянському Чині.

Святий Василій Великий - митець і апостол пера. Небагато прожив, але багато написав, його велика духовна спадщина - це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Святого Письма і 366 листів.

Тропар та кондак

Тропар празника, глас 1: На престолі вогневиднім у вишніх сидиш з Отцем безначальним і божественним твоїм Духом. Благоізволив ти родитися на землі з Дівиці, що не знала мужа - твоєї матері, Ісусе. Того ради й обрізання довершено на тобі, людині восьмиденній. Слава преблагому твоєму задумові, слава промислові твоєму, слава низходженню твоєму, єдиний Чоловіколюбче.

І святому, глас 1: На всю землю вийшло вістування твоє, прийняла бо вона слово твоє, що ним боголіпно навчив ти; природу того, що існує, пояснив ти, звичаї людські прикрасив ти - царське священство, отче преподобний Василіє. Моли Христа Бога за спасення душ наших.

Слава: Кондак святому, глас 4: Явився єси основою непохитною Церкви, подаючи всім людям владицтво неукрадне, запечатавши твоїми веліннями, небоявленний Василіє преподобний.

І нині: Кондак празника, глас 3: Всіх Господь обрізання терпить і людські прогрішення як благий обрізує, дає спасення світові; і радується в вишніх і Творця єрарх, і світлоносний, і божественний таїнник Христовий - Василій.

Послання святого апостола Павла Колосян 2, 8-12

Браття, вважайте, щоб ніхто не звів вас підступною філософією та пустим обманом за людським переданням та за первнями світу, а не за Христом. У Ньому бо живе вся повнота божества тілесно, і ви причасні тій Його повноті. Він бо голова всякого начала і власти. У Ньому ви були обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви скинули з себе це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрищенні, ви разом із Ним також воскресли, вірою в силу Бога, Який воскресив Його з мертвих.

Євангеліє від Луки 2, 20-21; 40-52

В той час вернулись пастирі, славлячи і хвалячи Бога за все, що чули і виділи, як ото сказано було до них. І як сповнилися вісім днів, щоб обрізати Його, то назвали ім'я Його Ісус, назване ангелом перше, поки не зачався в утробі. Дитя ж росло і кріпилося духом, сповняючись премудрістю, і благодать Божа була на Ньому. І ходили родителі Його щороку в Єрусалим на празник Пасхи. І як був літ дванадцяти, коли вони возходили в Єрусалим по звичаю празника, і скінчились дні, і вони верталися, остався отрок Ісус в Єрусалимі. І не завважили Йосиф і мати Його. А гадаючи, що Він є в гурті, пройшли день дороги і шукали Його між рідними і знайомими. І не знайшовши Його, вернулися в Єрусалим, шукаючи Його. І сталося по трьох днях, що знайшли Його в синагозі, як Він сидів серед учителів, і слухав їх і питав їх. І зжахнулися всі, що слухали Його, задля розуму і відповідей Його. І побачивши Його, дивувалися, і сказала до Нього мати Його: Дитино, що Ти вчинив нам? Ось батько Твій і Я, боліючи, шукали Тебе. І сказав до них: Чого ви шукали Мене, чи ви не знали, що в тому, що Отця Мого, належить Мені бути? Та вони не зрозуміли слово, що Він сказав їм. І зійшов з ними і прийшов у Назарет; і повинувався їм. І мати Його зберігала всі ті слова в серці своїм. А Ісус успівав премудрістю і ростом, і благодаттю в Бога і в людей.

Проповідь

В короткому часі, восьмого дня після Різдва ГНІХ святкуємо його найменування, про це нам говорить євангелія: «Як сповнилося вісім днів, коли мали обрізати хлоп'ятко, назвали його Ісус - ім'я, що надав був ангел перше ніж він зачався у лоні» (Лк 2,21). У Старому Заповіті знаходимо слова, котрі Господь сказав до Авраама: «Ти берегтимеш союз мій, ти й твої потомки... Ви одріжете тіло на передній вашій шкірці, й це буде знаком союзу між мною й вами. На восьмому дні життя, мусить бути обрізане у вас кожне ваше хлоп'я, і той, хто народився у господі та куплений за гроші...» (Бут 17,9-12). Так було встановлено угоду між Господом Богом та ізраїльським народом, представником котрого був Авраам. Через обрізання кожний ізраїльтянин ставався учасником Божого благословення і обітниць даних Богом вибраному народові, коли його життя було згідне з Божою Волею. Старозавітне обрізання було прообразом новозавітного хрещення. Пресвята Богородиця зі святим Йосифом старалися виконувати кожний припис даний Господом їхньому народові, тому у восьмий день народжене хлоп'ятко було названо іменем Ісус, що сказав був ангел. Ім'я Ісус є ім'ям нашого Бога, Творця, нашого Спасителя. Ім'я Ісус для кожного християнина дуже дороге: у ньому вся наша надія; наша поміч у кожній миті життя, а особливо, в трудних хвилинах; прощення наших гріхів; наука християнського життя; наше спасіння, освячення, а головне наша любов і зміст усього життя. Велике багатство про значення цього імені знаходимо у книгах Святого Писання. Святий апостол Павло про ім'я Ісус так пише до филип'ян: «Тому і Бог його винищив і дав йому ім'я, що понад всяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонилося на небі, на землі й під землею» (Фил 2,9-10). Тому ім'я Ісус ми повинні вимовляти з великою побожністю, благоговінням, вірою, надією та любов'ю. Коли батьки дають ім'я своїм дітям, котрих дарує їм Господь, воно повинно бути вибране не з огляду на імена артистів, спортсменів, політичних лідерів чи навіть, батьків, діда або бабусі, а з огляду на покликання дитини Богом до життя та виконання нею Господнього завдання.

Свято найменування ГНІХ в нашому краю співпадає із святом Нового року юліанського календаря, що так гучно його обходили у давнину, а тепер у нас більше цю гучність перенесено на 1 січня за григоріанським календарем. Святий Іван Золотоустий критикував погану поведінку тогочасних людей, котрі вірили у те, що як відсвяткують Новий рік, так поведеться у цьому році. Він пригадує, що щастя не в тому, що будеш пиячити першого дня і так продовжувати до кінця року, а потрібно робити те, що подобається Господові (пор. св. І. Золотоу., «Слово на Новий рік»). Цей же святий звертає велику увагу на гідність людини: «Кого хвалить Бог, того ти не гуди, не осуджуй; а він хвалить того, хто живе праведно... Від кого Бог відвертається, того не хвали; а він відвертається від того, хто живе негідно, хоч би посідав багатства» (св. І. Золотоустий там же). Тому й ми шануймо у собі та ближньому людей, котрі мають завдання жити згідно волі Бога.

Початок нового року означає, що поза нами закінчений певний період часу, котрий ми використали в якийсь спосіб: добрий чи не добрий, але воно наше. Перед нами постає новий відлік часу, тобто року, що є великим невідомим для нас, ані як ми його використаємо, ані чи цей Новий рік ми щасливо переживемо, чи бува, Господь не покличе нас певного дня у цьому році, щоб здати звіт із нашого життя. Книга Сирах пригадує нам про час такими словами: „Мій сину, вважай на час та бережися зла" (Сирах 4,20). Навіть стародавні філософи старалися пригадувати людям, щоб пізнавали вартість часу. Старовинний мудрець Сенека говорив, що немає ціни, що дорівнювала би вартості часу. Святий Вернард Сієнський твердив, що мить вартує стільки, скільки вартує Бог, тому що у кожній миті часу людина може здобути Боже милосердя і вічну славу.

Час є даром, котрий є тільки у цьому світі, його немає у вічності: ані у небі, ані у пеклі. Тому вміло використовуймо кожну хвилинку часу. Велику ціну за час заплатили б ті, хто засудив себе на вічне терпіння! Які нарікання почули б ми у вічності від тих осіб, що використали свій час на образу Бога! Хто знайшовся у вічності не можна змінити і направити нічого. Блаженні, котрі знайшли вічне щастя, коли б могли плакати, плакали б тільки тому, що втратили час, в котрому могли здобути більшу славу в небі. Одна сестра-венедиктинка, що з'явилася по смерті у славі одній особі сказала, що вона цілковито щаслива. Однак, коли б могла за чимось жалувати, то бажала б тільки того, щоб терпіти таку хворобу, котру витерпіла при смерті аж до судного дня, щоб тільки здобути більшу славу Божу. Як ми використовуємо час, котрий нам дано як великий скарб, щоб здобувати вічне щастя, тобто споглядати Бога лицем у лице? Чи не втрачаємо нашого часу на непотрібні речі? А може ми живемо у гніві з Богом і наш час діє проти нас?! Святий Августин перестерігає: „Як ти можеш мати у розпорядженні завтрашній день, коли не знаєш чи залишилася тобі година життя?" Тому, стараймося добре використати час, бо це дар, запропонований нам Богом для гідного використання.

Добре розумів вартість часу св. Василій Великий, котрого пам'ять гідно святкує наша Церква. Він прожив недовго, приблизно 50 років, але свій час використав якнайкраще. Посвятив своє життя служінню Богові і людям. Історія записала, коли св. Василій Великий став перед Модестом префектом Преторії, аріянином, а той криком грозив святому про вигнання, конфіскацію майна та смертю. Святий спокійно відповів, щоб погрожував йому чим іншим, бо ніяка з цих кар його не порушувала. Пізніше Модест звітував цісареві Валенсу, що єпископ переміг їх і він вищий понад усякі їхні погрози. Так святий любив й цінив свою приналежність до святої Церкви. І ми дорогі брати й сестри дякуймо Богові за великий дар: бути синами правдивої Церкви та витривати у святій вірі до Бога до кінця нашого життя.

+ Ігор (Возьняк)

Львів-Рясне 1, 14.01.2008

Для створення сторінки використано:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004.

За матеріалами: http://www.ugcc.org.ua/

 

 

Василій Великий

Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.

Василій Великий, Святий Василій (гр. ????? ?????????), Василь Великий, Святий Василь (329-379) - святий, архієпископ Кесарії Каппадокійської в Малій Азії, визначний церковний діяч, один з Отців Церкви.

Французький автор, о. Жан Рівієр, у своїй книжці "Святий Василій - єпископ Кесарії" так окреслює особу св. Василія: "Св. Василій це одна з найсвітліших і найславніших постатей старовинної грецької Церкви. Вже його сучасники були дали йому ім'я Великого... Він, аскет з покликання і людина чину зі своєї природи... Його правила стали кодексом монашого життя на Сході, як правила св. Бенедикта на Заході... Він аскет, єпископ, бесідник, учитель богослов і вчений. Він, без найменшого сумніву, є найдосконалішим представником Церкви свого часу... У св. Василія життя є в повній гармонії з його наукою, або краще кажучи, його наука це ніщо інше як відбитка його життя".

Тож нічого дивного, що св. Церква заслужено дала йому титул: Великий. Він справді Великий головно у трьох ділянках свого життя: Він Великий Архипастир Церкви, Великий Законодавець монашого життя і Великий своєю святістю.

Великий Архипастир Церкви

Перша знаменна ціха св. Василія як архипастиря це безстрашність у визнаванні й обороні ортодоксальної віри. В його часи аріани, які користувались підтримкою імператорів, переслідували послідовників ортодоксального християнства. Імператор Валент (364-379), охрещений аріанським єпископом, став завзятим апостолом аріанізму. Серед нелюдських і жорстоких гонень єпископів і вірних одинокий Василій важився ставити чоло самому цісареві. Історики записали нам зутріч св. Василія з Модестом, префектом Преторії. Як Валент, так і він запеклий аріанин. Він казав спалити з кораблем 88 священиків. Модест кличе св. Василія до себе і приймає його гордо й зухвало. Він навіть не дає йому титулу єпископа. Говорить до св. Василія з криком і грозить йому вигнанням, конфіскатою майна, муками і смертю. На всі ті страшні погрози св. Василій спокійно відповідає: "Грози мені чим іншим, бо ніяка з тих кар мене не зворушує". Модест відтак звітуючи цісареві Валєнсові про свою розмову з Василієм, сказав: "Пане, єпископ нас переміг. Він вищий понад усякі погрози і не дасться захитали ніякими переконуваннями". І цісар полишив св. Василія у спокої.

З глибокої., віри випливала його друга знаменна ціха: жертвенна любов Бога і ближнього. Жертва - це мова любови. У св. Василія ця мова жертви була дуже сильна, проречиста й активна, його любов завжди готова помогти приятелям і ворогам, завжди чуйна, прозорлива й всіх обіймаюча. Для бідних, старих, хворих, опущених, сиріт і вдовиць він будує великі добродійні заведення, що творили наче осібне місто коло Кесарії і від його імени дістали назву Василіяди.

Свої великі таланти, знання, сили і здоров'я він жертвує для добра своїх овечок. Він усякими способами боронить своє стадо перед наступом аріанізму. Його друг, св. Григорій з Назіянзу, про це так каже: "До одних загощує сам, до других когось посилає, інших знову кличе до себе, радить, напоминає, картає, грозить, докоряє, бере в оборону цілі народи, міста, поодиноких людей, продумує всякі можливі способи спасіння" (Похвальне Слово в честь св. Василія Великого).

Св. Василій ревний апостол живого слова-бесіди. Проповідь у його часах це дуже важливий, могучий і майже одинокий чинник у навчанні св. віри. Св. Василій - це проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, вогненне, пориваюче. Оповідає св. Єфрем Сирин, який був прийшов до Кесарії відвідати св. Василія і зайшов до церкви, де якраз він проповідав, що бачив білого голуба на рамені св. Василія. І тоді св. Єфрем закликав: "Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій - це вогненний стовп і його устами говорить св. Дух". Вогненний стовп - це символ його геройської любови Бога і ближнього. Він став символом і його духових синів у Василіянському Чині.

Св. Василій Великий мистець і апостол пера. Коротко жив, але багато написав. Його велику духову спадщину творять твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення св. Письма і 366 листів.

Великий законодавець монашого життя

Друга ділянка праці, в якій св. Василій показався великим і заблистів як незрівняний організатор і законодавець - це монаше життя. Він навіки записався золотими літерамивісторії монаших спільнот, в історії монаших правил та науки аскези не тільки у Східній Церкві й на наших рідних землях, але і в цілій Католицькій Церкві. Св. Теодор Студит (759-826) називає св. Василія "батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх Отців". Його мо-наші правила знав і з них користав батько західнього монашества св. Венедикт (480-543). Він у своїх правилах поручає читати Правила св. Василія Великого.

"З усіх прислуг, - каже бритійський дослідник св. Василія, В. Л. Кларк - що їх Василій зділав для справи чернецтва, запровадження спільного життя найбільше заслуговує на те, щоб на нього пам'ятати... Монастирі Пахомія були спільножитними тільки за зовнішнім видом, але їхня внутрішня суть була індивідуалістична. У Василія спільне життя у монастирях стало дійсністю... Тому його треба вважати за піонера в накресленні ідеалу спільного життя" (Св. Василій Великий).

У св. Василія монаше життя має за ціль не тільки спасіння особисте, але і спасіння ближніх. Для монахів св. Василія апостольська праця поза монастирем не є виїмком, а правилом. В нього любов ближнього - це міра любови Божої.

Монаші правила св. Василія це виплив його глибокого знання св. Письма, великої науки, досвіду життя, святости та практичного ума. Його правила це властиво св. Євангелія в практиці. Св. Теодор Студит, великий почитатель св. Василія і обновитель його правил, каже про нього: "Хто за Василієм іде, іде за св. Духом, а хто йому не вірить, не вірить Христові, що через нього говорив". Слуга Божий Митрополит Андрій дає таку оцінку правилам св. Василія: "По Євангелію Ісуса Христа й апостольській науці, нема книги, що могла б мати більшу або й рівну повагу для монахів, як правила св. Отця нашого".

Своїми правилами св. Василій ставить тривкі основи під спільне життя у монастирях, тому деякі історики уважають його за властивого організатора спільного життя, хоч цей титул першого організатора прислуговує св. Пахомієві (+347). Тож нічого дивного, що монаші правила св. Василія перетривали різну долю історії і по сьогоднішній день вони осталися міродатними у східньому чернецтві.

З приходом християнської віри на наші Українські Землі і в нас появляється практика монашого життя. Його основники це два великі подвижники й сини українського народу: св. Антоній (+1073) і св. Теодосій]] (+1073) Печерські. В основу монашого життя св. Теодосій ставить устав св. Теодора Студита, що опирається на правилах св. Василія Великого.

Найкращу похвалу для монаших правил св. Василія висказав його великий і духовний син, Митрополит Андрій Шептицький: "На його правилах - каже він - образувалися святі нашого (це є Василіянського) Чину. Вони були школою для цілого ряду всіх тих, що їх почислити не можна: від св. Івана Дамаскина, Максима, Теодора Студити аж до святих Антонія і Теодосія Печерських і св. Йосафата, котрий з тієї книги зачерпнув того великого духа, яким, відродив нашу Церкву і наш нарід" (Вступ до "Витяг з Правил св. Отця Нашого Василія Великого для інокинь").

Ідеал монаха-апостола в дусі Василіянської традиції знову віджив і заяснів на наших землях з приходом Берестейської Унії. Митрополит В. Рутський і св. Йосафат стають великими обновителями й організаторами монашого життя в уніятській Церкві. На зразок західніх чинів вони переводять повну централізацію наших монастирів, а в основу монашого життя кладуть правила св. Василія Великого. Відтепер праця Василіянського Чину йде передусім у трьох напрямках: праця місійно-душпастирська, виховна у школах і видавнича.

Святий Василій - Великий святий

Німецький історик Ганс фон Кампенгавзен у книжці «Грецькі Отці Церкви» каже про св. Василія: «Василій це аскет тілом і душею. Строга аскеза це елемент, в якім він духово працює, живе й існує». У св. Василія за його висказом «Монахи це борці за святість». На вступі до своїх Ширших Правил він каже: «А маємо ми, і ви і я, ту саму ціль: святість життя». Так він учив і так жив. Великодушність, безкомпромісовість, ангельська невинність і повна жертви любов Бога і ближнього це знаменна риса його характеру. «Коли св. Василій раз на щось рішився, - каже французький автор В. П. Юмберклод - то він ішов до тієї цілі за всяку ціну... Таким він остався на ціле життя... Ця риса його характеру перейшла на його аскезу» (Наука Аскетична св. Василія). А бритийський історик Ф. Фаррар каже: «Василій не належав до тих, щоб робити щонебудь на половину. Коли він віддався Богові, то зробив це суцільно»(Життя Святих).

Його святість, чесноти й великість оспівує наша Церква у своїх Богослужбах у дні його празника. Тут він прославляється, як «святий Христовий язик», «пастир Христової Церкви», «Божественна і священна бджола Христової Церкви», «царська окраса Церкви», «пребагатий скарб наук», «непобідний Трійці поборник», «Ти йшов твердою дорогою чеснот», «твоє слово це хліб ангельський», «невинности чаша», «для монахів взірець чесноти», «світло благочестя», «труба богослов'я».

Св. Церква дуже скоро по його смерти почала почитати його як святого і празнувати день його смерти першого січня. Історик Т. Руфін (+ к. 410), який 18 літ по смерти св. Василія переклав його правила латинською мовою, у супровідному листі вже називає Василія святим: «я переклав - каже він - монаші правила святого Василія, єпископа Каппадокії, мужа славного зі своєї віри, діл і всякої святости».

Латинська Церква з огляду на празник Господнього Обрізання святкує його пам'ять 14 червня, в якому то дні він був висвячений на єпископа 370 року. Службу празника св. Василія уложили Анатоль Константинопільський (5 ст.), св. Іван Дамаскин і Герман Константинопільський (8 ст.).

Ось перед нами коротко начеркнена сильветка невмирущої особи св. Василія Великого та його вічне значення для нашої Церкви й українського чернецтва. Словами св. Ап. Павла «наслідуйте мене брати» (Фил. 3, 17) та «будьте моїми послідовниками, як і я Христа (1 Кор.11,1 св. Василій Великий усіх нас кличе, щоб і ми наслідували йот глибоку віру, його жертвенну і усесторонню любов Бога і ближнього та його велику святість.

Дня першого січня, на початку горожанського року, Українська Церква святкує пам'ять смерти одного з найбільших і найвизначніших Отців Церкви, учителів віри й монаших законодавців, св. Отця Василія Великого.

»Ти всіх Святих зібрав чесноти, Отче наш Василіє, Мойсееву покору й Іліїну ревність, Петрове визнання і Іванове богословіє, і як Павло ти безнастанно взивав". (Стихира вечірні Василія)

Цитати

  • "Скільки віднімеш від тіла, стільки додаси сили душі." - Свят. Василій Великий

 

За матеріалами: http://uk.wikipedia.org/

 

 

Святий отець Василій Великий

"Ти всіх святих зібрав чесноти,
Отче наш Василію, Мойсееву покору й ревність Іллі,
Петрове визнання і Йоанове богословіє... "
(Стиховна вечірні празника).

Першого січня, на початку року, наша Церква святкує пам'ять смерти одного з найбільших і найвизначніших Отців Церкви, учи­телів віри й монаших законодавців, святого Отця Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської в Малій Азії (329-379). Його особа з будь-якої точки зору незвичайна, велична, світла та гідна подиву. Він не тільки аристократ за походженням, а й аристократ духу, характеру, науки і святости. Печать його глибокої віри, ге­роїчної любови до Бога і ближнього, науки і святости спочиває на цілій Христовій Церкві, на монашому житті Сходу й нашого народу.

Французький автор о. Жан Рів'єр у книзі "Святий Василій - єпископ Кесарії" так описує нашого святого Отця: "Святий Василій це одна з найсвітліших і найславніших постатей старовинної грець­кої Церкви. Уже його сучасники дали йому ім'я Великого... Він аскет за покликанням і людина чину за своєю природою... Його правила стали кодексом монашого життя на Сході, як правила святого Венедикта на Заході... Він аскет, єпископ, бесідник, учи­тель богослов і вчений. Він, без найменшого сумніву, є найдоско­налішим представником Церкви свого часу... У святого Василія життя є в повній гармонії з його наукою або, краще кажучи, його наука це ніщо инше як відбиток його життя".

Святий Василій Великий

Тож нічого дивного, що свята Церква заслужено дала йому титул - Великий. Він справді ВЕЛИКИЙ у трьох ділянках свого життя: він Великий Архипастир Церкви, Великий Законодавець монашого життя і Великий своєю святістю.

ВЕЛИКИЙ АРХИПАСТИР ЦЕРКВИ

Перша знаменна прикмета святого Василія як архипастиря - це безстрашність у визнаванні й обороні святої віри. В його часи єретики-аріяни люто переслідували правдивих визнавців Христа. Цісар Валент (364-379), охрещений аріянським єпископом, став завзятим апостолом аріянізму. Серед нелюдських і жорстоких го­нінь єпископів і вірних лише Василій зважився стати перед самим цісарем. Історики описали зустріч святого Василія з Модестом, префектом Преторії. Він, як Валент, запеклий аріянин наказав спалити разом з кораблем 88 священиків. Модест кличе святого Василія до себе і приймає його гордо й зухвало. Він навіть не звертається до нього як до єпископа. Кричить на святого Василія і погрожує йому вигнанням, конфіскацією майна, муками і смертю. На всі ті страшні погрози святий Василій спокійно відповідає: "Грози мені чим иншим, бо ніяка з тих кар мене не зворушує". Модест відтак, звітуючи цісареві Валентові про свою розмову з Василієм, сказав: "Пане, єпископ нас переміг. Він вищий понад усякі погрози і стійкий перед усякими переконуваннями". І цісар залишив святого Василія у спокої.

З глибокої віри випливала друга знаменна ціха святого: жерт­венна любов до Бога і ближнього. Жертва - це мова любови. У святого Василія ця мова жертви була дуже сильна, проречиста й активна, його любов завжди готова допомогти приятелям і ворогам, завжди чуйна, прозорлива й усіх обіймає. Для бідних, старих, хворих, сиріт і вдовиць він будує великі добродійні заклади, які були наче окремим містом біля Кесарії і від його імени отримали назву Василіяди.

Свої великі таланти, знання, силу і здоров'я він жертвує для добра своїх овечок. Усякими способами боронить своє стадо перед наступом аріянізму. Його друг, святий Григорій з Назіянзу, про це так каже: "До одних заходить сам, до инших когось посилає, инших знову кличе до себе, радить, нагадує, картає, грозить, докоряє, бере в оборону цілі народи, міста, поодиноких людей, продумує будь-які можливі способи спасення" (Похвальне слово на честь святого Василія Великого).

Святий Василій ревний апостол живого слова-бесіди. Проповідь у його часи була дуже важливим, могутнім і майже єдиним чинни­ком у навчанні святої віри. Святий Василій - це проповідник і бесідник з Божої ласки, його слово палке, вогненне, поривисте. Оповідає святий Єфрем Сирин, який прийшов до Кесарії відвідати святого Василія і зайшов до церкви, де якраз той проповідував, і побачив білого голуба на рамені святого Василія. І тоді святий Єфрем вигукнув: "Великий Ти, Боже, у своїй правді. Василій - це вогненний стовп і його устами говорить Святий Дух". Вогненний стовп - це символ його геройської любови до Бога і ближнього. Він став символом і його духовних синів у Василіянському Чині.

Святий Василій Великий - митець і апостол пера. Небагато прожив, але багато написав, його велика духовна спадщина - це твори догматичні, моральні, аскетичні, полемічні, пояснення Свя­того Письма і 366 листів.

ВЕЛИКИЙ ЗАКОНОДАВЕЦЬ МОНАШОГО ЖИТТЯ

Друга сфера діяльности, у якій святий Василій засвідчив себе як великий і незрівнянний організатор і законодавець, - це монаше життя. Він навіки вписався золотими літерами в історію монаших спільнот, монаших правил та науки аскези не тільки у Східній Церкві й на наших рідних землях, але і в усій Католицькій Церкві. Святий Теодор Студит (759-826) називає святого Василія "батьком грецького чернецтва й найпершим з усіх Отців", його монаші правила знав і ними користувався батько західного монашества святий Венедикт (480-543), який у своїх правилах доручає читати Правила святого Василія Великого.

Святий Василій Великий

"З усіх заслуг, - каже британський дослідник святого Василія В. Л. Кларк, - які Василій зробив для справи чернецтва, запрова­дження спільного життя найбільше заслуговує на те, щоб про нього пам'ятати... Монастирі Пахомія були спільножитними тільки за зовнішнім видом, але їхня внутрішня суть була індивідуалістична. У Василія спільне життя у монастирях стало дійсністю... Тому його треба вважати за піонера в накресленні ідеалу спільного життя".

У святого Василія монаше життя має за мету не тільки власне спасення, але і спасення ближніх. Для монахів святого Василія апостольська праця поза монастирем не є винятком, а правилом. У нього любов до ближнього - це міра любови Божої.

Монаші правила святого Василія це наслідок його глибокого знання Святого Письма, великої науки, досвіду життя, святости та практичного ума. Його правила це, властиво, святе Євангеліє на практиці. Святий Теодор Студит, великий почитатель святого Васи­лія і обновитель його правил, каже про нього: "Хто за Василієм іде, іде за Святим Духом, а хто йому не вірить, не вірить Христові, що через нього говорив". Слуга Божий митрополит Андрей дає таку оцінку правилам святого Василія: "Після Євангелія Ісуса Христа й апостольської науки, нема книги, що могла б мати більшу або й рівну повагу для монахів, як правила святого Отця нашого".

Своїми правилами святий Василій закладає тривкі основи для спільного життя у монастирях, тому деякі історики вважають його організатором спільного життя, хоч титул першого організатора належить святому Пахомієві († 347). Тож нічого дивного, що монаші правила святого Василія мали різну долю в історії, і до сьогодні вони залишилися міродайними у східному чернецтві.

З приходом християнської віри на українські землі і в нас з'являється практика монашого життя. Його засновники - два великі подвижники й сини українського народу: святий Антоній († 1073) і святий Теодосій († 1074) Печерські. В основу монашого життя святий Теодосій ставить устав святого Теодора Студита, що базується на правилах святого Василія Великого.

Найкращу похвалу монашим правилам святого Василія виголо­сив його великий і духовний син митрополит Андрей Шептицький: "На його правилах, - каже він, - утворилися святі нашого (Васи­ліянського) Чину. Вони були школою для всіх тих, яких порахувати не можна: від святого Йоана Дамаскина, Максима, Теодора Студи­та аж до святих Антонія і Теодосія Печерських і святого Йосафата, котрий з тієї книги зачерпнув того великого духа, яким відродив нашу Церкву і наш нарід" (Вступ до "Витягу з Правил святого Отця Нашого Василія Великого для інокинь").

Ідеал монаха-апостола в дусі Василіянської традиції знову від­жив і заяснів на наших землях з приходом Берестейської Унії. Митрополит Велямин Рутський і святий Йосафат стають великими обновителями й організаторами монашого життя в нашій уніятській Церкві. На зразок західних чинів вони проводять повну централі­зацію наших монастирів, а в основу монашого життя кладуть правила святого Василія Великого. Відтепер праця Василіянського Чину йде передусім у трьох напрямках: праця місійно-душпастир­ська, виховна у школах і видавнича.

Хоча на рідних землях червоний московський окупант бруталь­но знищив Василіянський Чин, але той не загинув. Він і сьогодні живе і продовжує традицію місіонерської, виховної та видавничої праці серед наших вірних.

СВЯТИЙ ВАСИЛІЙ - ВЕЛИКИЙ СВЯТИЙ

Німецький історик Ганс фон Кампенгавзен у книзі Грецькі Отці Церкви каже про святого Василія: "Василій - це аскет тілом і душею. Строга аскеза це елемент, в якім він духовно працює, живе й існує". У святого Василія, за його виразом, "монахи - це борці за святість". У вступі до свого Великого правила він каже: "А маємо ми, і ви, і я ту саму ціль: святість життя". Так він учив і так жив. Великодушність, безкомпромісність, ангельська невинність і повна жертви любов Бога і ближнього - це знаменна риса його характеру. "Коли святий Василій раз на щось рішився, - каже французький автор В. П. Юмберклод, - то він ішов до тієї мети за всяку ціну... Таким він залишився на усе життя... Ця риса його характеру перейшла на його аскезу" (Аскетична наука святого Василія). А британський історик Ф. Фаррар каже: "Василій не належав до тих, які робили що-небудь на половину. Коли він віддався Богові, то зробив це повністю" (Життя святих).

Його святість, чесноти й велич оспівує наша Церква у своїх богослуженнях у дні його празника. Тут він прославляється, як "святий Христовий язик", "пастир Христової Церкви", "Божест­венна і священна бджола Христової Церкви", "царська окраса Церкви", "пребагатий скарб наук", "непобідний Тройці поборник", "Ти йшов твердою дорогою чеснот", "твоє слово це хліб ангель­ський", "невинности чаша", "для монахів взірець чесноти", "світло благочестя", "труба богослов'я".

Свята Церква дуже скоро після його смерти почала почитати його як святого і празнувати день його смерти першого січня. Історик Т. Руфін († к. 410), який через 18 літ після смерти святого Василія переклав його Правила латинською мовою, у супровідному листі вже називає Василія святим: "Я переклав, - каже він, - монаші правила святого Василія, єпископа Кападокії, мужа слав­ного зі своєї віри, діл і всякої святости".

Латинська Церква з огляду на празник Господнього Обрізання святкує його пам'ять 14 червня, бо саме в цей день 370 року він був висвячений на єпископа. Службу празника святого Василія уложили Анатолій Константинопольський (V ст. ), святий Йоан Дамаскин і Герман Константинопольський (VIII ст. ).

Ось перед нами коротко окреслено життя невмирущого святого Василія Великого та його вічне значення для нашої Церкви й українського чернецтва. Словами святого апостола Павла "наслі­дуйте мене брати" (Флп. З, 17) та "будьте моїми послідовниками, як і я Христа" (1 Кор. 2, 1) святий Василій Великий усіх нас закликає, щоб і ми наслідували його глибоку віру, його жертвенну і всесторонню любов до Бога і ближнього та його велику святість.

ПРАЗНИК СВЯТОГО ОБРІЗАННЯ

"Владика обрізується восьмого дня, як дитина, при­ймаючи ім'я Ісуса, бо Він Спаситель і Господь світу"
(Восьма пісня канону утрені).

Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після празника Христового Різдва, є Господнє Обрізання і надання імени. Святе Євангеліє про це так говорить: "Як спов­нились вісім днів, коли мали обрізати хлоп'ятко, назвали Його Ісус - ім'я, що надав був ангел, перше, ніж Він почався у лоні" (Лк. 2, 21). Ісус Христос, як Бог і Законодавець, не був зобов'я­заний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, та все-таки Він їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання. Цю подію святкуємо першого січня.

Тож погляньмо на закон обрізання і його значення у Старому Завіті, на встановлення празника Обрізання та його значення для нас.

ОБРІЗАННЯ У СТАРОМУ ЗАВІТІ

Звичай обрізувати дітей чоловічої статі є дуже старою практи­кою багатьох народів Сходу. Обрізання звичайно відбувалося у віці дозрівання хлопців і вважалося символом їхньої зрілости.

В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно мало для жидів велике значення тому, що було символом їхнього союзу з Богом, у книзі Буття про це читаємо: "Сказав Бог до Авраама: "Ти берегтимеш союз мій, ти і твої потомки, в їхніх поколіннях. Ось мій союз, що його маєте берегти між мною і вами, і між потомками по тобі: кожного чоловіка серед вас обрізати. Ви обріжете тіло на передній вашій шкірці, і це буде знаком союзу між мною і вами. На восьмім дні життя мусить бути обрізане в вас кожне хлоп'я, у ваших поколіннях" (17, 9-12).

Припис обрізання мав для жидів далекосяжні наслідки. Обрі­зання насамперед було символом зарахування до членів жидівської релігії і народу. Воно означало підкорення себе законові і його обов'язкам. "Свідчу знову кожному, що обрізується, - каже свя­тий апостол Павло, - він мусить увесь закон чинити" (Гал. 5, 3). Через обрізання кожний жидовин ставав учасником благословення і обітниць, Богом даних його народові. Воно було конечне, щоб брати участь у пасхальній жертві. Укінці, невиконання закону обрізання потягало за собою виключення з членства народу. "А необрізаного чоловічої статі, - каже книга Буття, - що його тіло на передній шкірці не обрізано, такого викорінити з його народу: він поламав мій союз" (17, 14).

Слово "обрізання" вживається у Старому Завіті часто в симво­лічному значенні, коли говориться про обрізання чи необрізання серця, уст чи вух, себто бути послушним Господу Богові чи бунту­ватися проти Нього. Тому святий первомученик Степан робить закид членам синедріону: "Ви, твердошиї та необрізані серцем і вухом! Ви завжди противитеся Духові Святому" (Ді. 7, 51).

Старозавітне обрізання було прообразом новозавітного хре­щення, що втілює нас у Христа. Святий апостол Павло, називаючи хрещення нерукотворним обрізанням, каже: "У Ньому ви були й обрізані обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло обрізанням Христовим. Поховані з Ним у хрещенні, з Ним ви разом також воскресли" (Кол. 2, 11-12).

ВСТАНОВЛЕННЯ ПРАЗНИКА

Празник Обрізання зародився і розвинувся спочатку в Західній Церкві, а потім перейшов до Східної. Латинська Церква первісно називала цей празник Господньою октавою, бо це був восьмий день після Різдва, що випадав якраз на Новий рік.

Давні погани вірили у таку прикмету: "Який перший день Нового року, такий буде і цілий рік". Тож, очевидно, того дня справляли різні забави, гульби, пиятику та різного роду карнавали. Мужчини перебиралися за жінок, а жінки за мужчин. Надягали на себе шкіри звірів, напр., голову корови, оленя чи собаки. Переби­ралися за богів і богинь та навіть віддавалися розпусті. Святий Йоан Золотоустий, виступаючи проти тієї поганської гульби з нагоди Нового року, сказав: "Вони думають, що коли перший день цього місяця проведуть у задоволенні й радості, то й цілий рік буде такий... Це велика крайність - після одного щасливого дня очіку­вати такого самого увесь рік... Щасливий для тебе буде рік у всьому тоді, коли ти не будеш пиячити першого дня, і коли першо­го й кожного дня робитимеш те, що вгодне Господеві" (Слово на Новий рік).

Свята Церква, щоб протидіяти тим мерзким поганським прак­тикам, із настанням Нового року взивала своїх вірних не до радос­ти, а до посту й покути за гріхи поган. Святий Августин у своїй проповіді на Новий рік, заохочуючи своїх вірних до посту, каже: "Щоб припинити тілесну й похітливу радість поган, будемо всі в день Обрізання при Божій помочі постити, крім тих, що задля слабого здоров'я не можуть постити, і будемо всенародньо молити Бога за тих жалюгідних, що ці дні Нового року по-своєму поган­ському звичаю переводять у розкоші й нездержливості". Цей піст подекуди тривав навіть три дні, як це видно з 17 правила Другого Собору 567 року в Турі у Франції: "Через те, що між празниками Христового Різдва й Богоявлення бувають поганські святкування, потрібно під час них три дні зберігати піст". Щойно в VI ст., коли під впливом християнської віри поганські святкування поволі пішли в забуття, празник Обрізання набирає радісного характеру. Після Другого Ватіканського Собору празник Обрізання у Латинській Церкві знову отримав свою первісну назву: Октава Доміні, тобто восьмий день після Різдва.

Обрізання

На Сході празник Обрізання став загальним десь у VIII-ІX сторіччі, бо щойно з того часу візантійські календарі подають першого січня празник Обрізання і празник Василія Великого. Святий Андрій Критський (VIII ст. ) має проповідь на празник Обрізання і святого Василія Великого.

Східна Церква в цьому празнику властиво відзначає дві події: Христове Обрізання і надання імени Ісус, що означає Спаситель. Тому цей празник у нас зветься також празником Найменування Ісуса Христа. У дев'ятій пісні канона утрені празника співаємо: "Прийдіть і торжествуймо у святині Владики славні Христові най­менування: Ісус назвався сьогодні іменем достойним Бога".

Празник Обрізання, хоча вважається великим, не належить до 12 великих дванадесятих празників. Він не має ані перед- ані попразденства і, властиво, закінчує попразденство Христового Різд­ва. Канон утрені празника уклав святий Степан Саваїт (VII ст. ).

ЗНАЧЕННЯ ПРАЗНИКА ДЛЯ НАС

Празник Обрізання говорить нам насамперед про жертву й самовідречення. Нема правдивої служби Богові без дотримання Божих Заповідей та сповнення християнських обов'язків. Кожний християнин мусить практикувати духовне обрізання, яке є пере­могою своїх похотей, злих нахилів та своїх пристрастей. "Ми бо "обрізання", - каже святий апостол Павло, - що духом служимо Богові, що хвалимось у Христі Ісусі, не покладаючися на тіло" (Флп. З, 3).

Надання Христові імени Ісус вказує на святість і силу того імени та на його велике значення для кожного християнина. Сам Господь Бог надав Христові ім'я. "Вона породить сина, - говорить ангел Господній до святого Йосифа, - і ти даси йому ім'я Ісус, бо Він спасе народ свій від гріхів їхніх" (Мт. 1, 21).

Перед вознесенням на небо Ісус Христос дав своїм учням таку обітницю: "Ім'ям моїм виганятимуть бісів, говоритимуть мовами новими; гадюк руками братимуть, і хоч би що смертоносне випили, не пошкодить їм; на хворих руки будуть класти і добре їм стане" (Мр. 16, 17-18). Про святість і силу святого імени Ісуса свідчить святий апостол Павло: "Тому й Бог вивищив і дав Йому ім'я, що понад усяке ім'я, щоб перед іменем Ісуса всяке коліно прикло­нилося - на небі, на землі і під землею" (Флп. 2, 9-10).

Святий Йоан Золотоустий, пояснюючи слова псалмопівця: "Господи, яке предивне Твоє ім'я по всій землі" (Пс. 8, 2), каже: "Тим іменем знищена смерть, зв'язані біси, створене небо, відчи­нені брами раю, зісланий Святий Дух, раби стали вільними, воро­ги - синами, чужі - наслідниками, люди - ангелами". А до слів псалма "святе і страшне ім'я Його" (110, 9) він говорить: "А як ім'я Його святе і страшне? Його страхаються біси, бояться хвороби; тим іменем апостоли навернули вселенну; його, замість зброї, ужив Давид і побив чужинця; ним доконано багатство великих діл; ним доконуємо священні таїнства" (Бесіди на Псалми).

Тож нашим святим обов'язком є прослава святого Христового імени, йому честь віддавати, його призивати, його з почестю мати на устах, як мали його Божа Мати, святий Йосиф, тисячі й тисячі мучеників та ісповідників, що з тим іменем йшли на муки та смерть. Святе Ім'я Христове - це запорука благословення, вислу­хання наших молитов, через Нього відбувається прощення наших гріхів, у Ньому сила встояти в спокусах, через Нього наше спасен­ня. Ніколи не сміємо забувати, що називаємось християнами, отже, носимо на собі Христове ім'я. Наш гарний і давній християнський звичай каже нам Христовим іменем вітати один одного.

На святому хрещенні ми дістали ім'я нашого святого. І це ім'я повинно бути для нас святе й дороге. З ним ми підемо у вічність. "Ніщо так не робить імени людини безсмертним, - каже святий Йоан Золотоустий, - як чеснота. Це доказують мученики, доказують останки апостолів, доказує пам'ять тих, що жили чеснот­ливо... А рибалка Петро не зробив нічого великого, але, віддавшися чесноті, заняв царський город і після смерти сяє ясніше від сонця" (Бесіди на Псалми).

За матеріалами: http://www.truechristianity.info/

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія


  • ПОЖЕРТВА

реквізити парафії для пожертв:

РГ УГКЦ Парафії Св Миколая на Аскольдовій Могилі,

код: 20051904 Ощадбанк АТ,

iban:  UA543226690000026003300218570





http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/