Головна

А віру не вбили...

"З нами Бог", - казали німці й розтрощували голівки неповинних дітей. "Ми - християни", - запевняли російські солдати і розпинали українських священиків на стінах Бригідок. Останні вмирали гідно. Лише тихо шепотіли молитву...

Лютий 2009-го. У церквах Західної України дзвони б'ють. 102 роки тому народився архиєпископ катакомбної церкви Володимир Стернюк, а ще минає 117 літ з дня народження Патріарха Йосифа Сліпого, який став Главою УГКЦ у 1944-му, по смерті Андрея Шептицького.

ХРЕСТ БОГА НА СЕРЦІ

Коли отцю Йосипу сказали, що він вільний, допитувався щиро: "І Церква вільна?" Та Греко-Католицькій Церкві судилося бути в кайданах ще довго. З 1939 по 1989 рік УГКЦ була найбільшою забороненою Церквою у світі. Патріарх Сліпий до її звільнення не дожив.

..."Чи боялися ми? - перепитує отець Богдан Смук. - Боялися. Були обшуки, арешти. Але служили Богу і людям, бо інакше не можна. Священик - не професія, то хрест Бога на серці. Коли я отримував священичий сан, митрополит Стернюк запитав: "Чи знаєш, що священики мені не потрібні? Я церков не маю. Мені потрібні мученики. Якщо готовий вмерти за Христа і Церкву, то прийму тебе". У підпіллі отець Богдан опікувався 150 парафіями.

У 1939 році УГКЦ на території Галичини та Підкарпатської України мала 2950 священиків, 4440 церков і каплиць, 127 монастирів, 520 священиків-монахів та 4 159 004 вірних.

"...Наїхала до нас із Москви гурма уповноважених та урядовців, які мішаються до всього, всім і всюди грозять карою смерті. Монастирі розпущено, поскасовано церковні школи. Число арештів зростає, й ніхто не знає про долю в'язнів", - писав у грудні 1939 року митрополит Андрей Шептицький у таємному листі до Рима про початок репресій в Україні. І просив Папу благословити його на смерть за святу віру та з'єднання Церков... Це був початок...

"І ЖИВИМ, І НЕНАРОДЖЕНИМ"

Ще не встигла Західна Україна оговтатися від польського батога, як совіти свої правила надиктовували. З криками: "Ми не варвари, ми - християни!" - рубали іконостаси у церквах, а в монастирях автоматними чергами відчиняли замки на брамах.

...Яким Сеньківський, монах-василіянин, читав лекції, викладав катехизм сільській дітворі. У Дрогобицький монастир, де отець був ігуменом, увірвалися озброєні солдати. Ченців вигнали з обителі. У запиленій чернечій одежі вони пішли до своїх парафіян. Та хтось доніс: монахи гуртують молодь і говорять про любов до Бога і України. Якима Сеньківського і Северина Бараника кинули до дрогобицької тюрми. Більше отців ніхто не бачив. Прокурор Дрогобича хвалився своїй служниці Ганні Вітошинській, що католицьких монахів зварили в казані й згодували їх в'язням та собакам...

...Зеновій Ковалик, отець-редемпторист, не зважав на заборону більшовиків проводити богослужіння. Монах і далі правив Службу Божу й виступав проти совітів. У вересні, на свято Богородиці, отець Ковалик закликав тернополян не зраджувати Україні, не зрікатися Бога. А в грудні за монахом прийшли... Та потім більшовики відступили. Львів'яни відчинили тюрми. І діти шукали батьків, батьки - дітей. Отця Ковалика побачили відразу: був розіп'ятий на стіні тюремного коридору. Руки прибиті цвяхами, у розпоротому животі - мале дитя, а біля ніг священика сотні замордованих його парафіян.

...Відчинилися двері, у камеру кинули понівечене тіло у чорній сутані. "Отець", - видихнули в'язні. Охоронець був людяним - приніс бранцям кухоль води. "Друзі мої, не відомо, що нас чекає. Може, не побачимось. Я священик, і хочу вас перед смертю з'єднати з Богом. Хто має які гріхи, нехай заглибиться у себе й щиро покається. Всевишній бачить наші страждання, все нам простить", - тихо говорив змордований священик. Схилився над чашею з водою і правив Службу Божу. То був отець Ярослав Чемеринський. Він помер під час допитів у Львові, на Лонського...

У СТАЄНЦІ МОЛИЛИСЯ

...Вечір. У монастирі запалили свічки. "Не раз чую, як люди ремствують, що за Союзу ковбаса дешева була. А скільки за неї тюрмами і Сибіром заплачено не пам'ятають? Чи ж забули вже?" - сумно каже сестра Василія, настоятелька монастиря Пресвятого Серця Ісусового з прикарпатського селища Войнилів. Її підпілля - 40 весен і 40 зим. А перед тим - 14 років неволі.

"Ми зі сестрою Вірою жили на квартирі. Працювали в аптеці. На роботу ходили у світському одязі, а вдома переодягалися в чернечий. Завішували вікна й молилися". Аби при обшуку не знайшли чернечого одягу, сестри розірвали свої габіти на дві частини.

Горять свічки. Роздмухує вогонь спомини старої черниці, колись Аріанди, доньки адвоката Николайчука з Надвірної. Батька забрали вночі, а їх із мамою вивезли в Казахстан. На 15 років. Там Аріанда гляділа дітей енкаведистської повії. Колисала діточок й слізьми над ними вмивалася. Сім'ї вдалося повернутись. Аріанда навчалась у вузі. Видали. Її арештували напередодні іспиту...

"Мене заштовхали в камеру. В'язні були закривавлені й помордовані. У багатьох перебиті руки й ноги, а рани відкриті, - продовжує свої важкі спомини сестра Василія. Коли я зайшла, то в‘язні опустилися на коліна. У їх руках були вервечки з глевкого хліба. Вони молилися. Просили в Бога мужності, аби витримати тортури. І тоді я вирішила: виживу - стану черницею, аби молитися за тих людей щиро, як молилися за мене".

Студентку енкаведисти вважали шпигункою Ватикану. Вирок виносила "трійка". Десять років. Слідчий сказав: "Легко відбулася. Мали розстріляти". І знову залиті кров'ю стіни тюрем. Відрадою були вервичка і маленький молитовник. Після тюрми Аріанда продала нові туфлі, купила перстень і прийняла постриг. Обряд здійснював у підпіллі отець Чепітка. Отця немає. А перстень черниця й нині носить. Як свідчення вічного обіту невісти Христа.

І ЗАПЛАКАЛИ ДЗВОНИ

...Григорій Микитюк, парох села Заболотці, 10 років каторжних робіт. Подальша доля - невідома. Важкохворого 76-річного отця Петра Дем'яновича розстріляли в ліжку, у Велику п'ятницю. Іван Зятик, настоятель монастиря Матері Божої Неустанної Помочі - помер від побоїв у таборі в Іркутській області. Іванові Кезубу, священику з Макова, енкаведисти відрізали язика і вбили.

Йосиф Бучинський, парох тернопільського села Петриків - смертна кара. Отець Чехут, священик з Іванівців, загинув у концтаборах Караганди. Богдана Фіголя, пароха прикарпатського села Берлоги, засуджено на 25 років каторги. Додому не повернувся. Роман Лиско, теолог, що не прийняв православ'я, замурований живцем у стіні. Микола Конрад, парох села Страдч, повертався від хворої жінки, яку сповідав. Енкаведисти закатували священика в лісі...

Радянський Союз процвітав: церкви перетворено на конюшні, монастирі - на клуби. А непокірні греко-католики вперто несли свій хрест. Віру зі сердець щирих ніхто не міг вирвати.

"Селяни тримали у схованках церковну атрибутику. Аби охрестити дитину, звінчати молодих чи провести людину в останню путь, ми добиралися до парафіян, як могли: кіньми, велосипедом, а часто й пішки вночі", - згадує отець Никодим Гуралюк, монах-василіянин. Отець каже, що мав велику ласку від Бога: бачив, як горіли очі людей, котрі шукали дорогу до Всевишнього. Молодих священиків висвячували у підпільних семінаріях. "Лекції слухали у вихідні, бо ж у робочі працювали. Заняття семінаристів відбувалися в різних містах - у Львові, Стрию, Коломиї, Івано-Франківську чи Тернополі", - розповідає отець Никодим.

1100 греко-католицьких священиків прийняли православ'я. 1600 - розстріляно, замордовано й вислано на каторжні роботи. Ті священики, які поверталися із заслання, йшли у підпілля. Отець Михайло Червінський правив Службу Божу щонеділі вночі. Коли приїжджали кадебісти, люди замикались у храмі й гасили свічки. В селі Пацьковичі не знайшлося жодного зрадника...

...Ніч вкрила стіни монастиря. Мені постелили у розмовниці. Колись тут був штаб НКВД. У келіях жили енкаведисти, а сестри - у стаєнці з коровами. Під підлогою розмовниці, у підвалі, була катівня. "Щоночі до стаєнки долинали крики і стогони. Ми цілу ніч стояли на колінах й молилися. Просили Бога милості для України і мужності катованим витримати тортури", - згадує черниця Віра. Сива, як голубка. Та сама, яка зі сестрою Василією 40 літ носила у підпіллі розірваний навпіл чернечий габіт...

Світлана Мартинець

За матеріалами: "Експрес" 19-26 лютого 2009, № 24 (4442)

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/