Головна

Визнання Міжнародної Католицької Комісії В’язничного Душпастирства для капеланів УГКЦ

При нагоді - навчального збору в'язничних капеланів Української Греко-Католицької Церкви «Душпастирська психологія в'язничного служіння», що проходить у Реколекційному центрі Львівської Архиєпархії (Львів-Брюховичі) 31 березня 2009 року десятеро представників служіння, більшість з яких здійснюють опіку в тюрмах понад 10 років, отримали визнання від Міжнародної Католицької Комісії В'язничного Душпастирства (ICCPPC). Серед нагороджених за віддану працю є і наша парафіянка церкви св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі пані Марія Бліхар.

  • 1) ієромонах о. Віталій (Котик), ЧНІ, Київська Архиєпархія, - за ревне душпастирське служіння у в'язницях різних категорій;
  • 2) о. Ігор Цар, Львівська Архиєпархія, - за ревне душпастирське служіння у виправній колонії суворого режиму та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
  • 3) о. Василь Гром, Самбірсько-Дрогобицька Єпархія, - за ревне душпастирське служіння у виправній колонії та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
  • 4) о. Михайло Бугай, Тернопільсько-Зборівська Єпархія, - за ревне душпастирське служіння у виховній колонії для неповнолітніх та харитативний супровід засуджених;
  • 5) о. Іван Жук, Івано-Франківська Єпархія, - за ревне душпастирське служіння у слідчому ізоляторі та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
  • 6) о. Павло Менлі Бучацька Єпархія, - за ревне душпастирське служіння у виправній колонії суворого режиму та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
  • 7) о. Василь Пантелюк Донецько-Харківська Екзархів, - за ревне душпастирське служіння у виправній колонії суворого режиму та жертовну допомогу хворим в'язням і тим, що у потребі;
  • 8) о. Ярослав Стороняк, Перемисько-Варшавська Митрополія, - за ревне душпастирське служіння та сприяння віродженню в'язничного душпастирства УГКЦ у Польщі;
  • 9) о. Ігор Онишкевич, церква св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, Київ - за понад 15 літнє провадження Служби милосердя для ув'язнених жінок та харитативний супровід їх та їхніх родин;
  • 10) пані Марта Бліхар, церква св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, Київ - за понад 15 літнє провадження Служби листування з ув'язненими жінками та харитативний супровід їх та їхніх родин.

Тим священикам, що присутні на зборах, вручив нагороди преосвященніший Михаїл (Колтун), єпископ Сокальсько-Жовквівський, керівник Відділу УГКЦ у справах Душпастирства у силових структурах, побажавши душпастирям надалі сповнювати материнську опіку Церкви над тими її дітьми, що опинилися в ув'язненні.

Референт в'язничного служіння УГКЦ диякон Костянтин Пантелей

 

Навчальний тренінг - семінар в'язничних душпастирів УГКЦ

«Пам'ятайте про в'язнів, немов би ви самі були з ними в кайданах» (До євреїв 13:3). Під таким гаслом відкрився навчальний збір в'язничних душпастирів УГКЦ у Реколекційному центрі Львівської Архиєпархії, Львів-Брюховичі 30.03 - 02.04.2009 року. Праця розпочалась 30 березня з представлення стану в'язничного душпастирства у єпархіях нашої Церкви. Доповіді виголосили 37 учасників тренінгу.

31 березня до єпархіальних капеланів, які працюють у пенітенціарних установах, звернувся преосвященніший Михаїл (Колтун), єпископ Сокальсько-Жовквівський, керівник Відділу УГКЦ у справах Душпастирства у силових структурах, із богословським впровадженням. У своєму слові, зокрема, владика сказав про Великий Піст як досвід особистого наближення до розуміння суті душпастирства в тюрмах, адже сам Христос став добровільно в'язнем, щоби визволити поневолених гріхом. На прикладах ранньої християнської проповіді у тюрмах імперії Риму він згадав про початки душпастирства ув'язнених. Немає стіни, крізь яку не пройшов би Христос та немає камери, до якої б Він не увійшов. Владика зробив особливий наголос на душпастирстві, основаному на досвіді віри та зустрічі з Богом та святості, як пріоритеті душпастирства. Істинне тюремне духівництво повинно працювати на гуманізацію в'язниць. Проте тісна робота з в'язнями та служіння християнського милосердя не повинні помилково прийматися за виправдання скоєних злочинів.

«Тюремні священики та численні волонтери здійснюють материнську опіку Церкви над своїми, позбавленими волі, синами і дочками. Ми повинні принести серце Христове до в'язниць, Він один може наповнити наше життя змістом та надією. Він звільняє нас від рабства гріху, що руйнує наше життя» - завершив свій виступ владика Михаїл.

Капелани привітали Його Преосвященство з ювілеєм, та з глибокою вдячністю сприйняли духовну науку, та архипастирське благословення на подальше служіння. Після доповідей учасників тренінгу відбулась праця в групах, де розглядались питання обставин ув'язнення та впливу їх на особу, методи душпастирської праці з ув'язненими та робочим персоналом місць позбавлення волі. День закінчився спільним вечірнім богослужінням, по якому відбувся обмін душпастирським досвідом.

Подальша програма включає навчання та ділення досвідом з пасторальної психології під проводом священика Перемисько-Варшавської Митрополії УГКЦ отця Ярослава Стороняка.

Очікується участь офіцерів соціально-психологічної служби пенітенціарних установ у Львівській області.

Референт в'язничного служіння УГКЦ диякон Костянтин Пантелей.

 

Нотатки для богословського впровадження владики Михаїла (Колтуна), єпископа Сокальсько-Жовквівського, Керівника Відділу УГКЦ у справах Душпастирства у силових структурах до навчального тренінгу капеланів

«Душпастирська психологія в'язничного служіння.»

Львів-Брюховичі 30.03 - 03.04.2009 року

«Пам'ятайте про в'язнів, немов би ви самі були з ними в кайданах»

(До євреїв 13:3)

Вступ

За нашими плечима - Хрестопоклонний тиждень, коли ми згадували про те, що кожна людина завдячує своїм спасінням Христу, Боголюдині, який став чоловіком заради спасіння тих, хто заслуговував на вічну кару через свої гріхи. Незабаром Страсна Седмиця буде пригадуванням того, як з вечора Великого Четверга до полудня Великої П'ятниці грішні люди ув'язнили Христа. Так, Христос-Спаситель Сам був в'язнем, зрештою не втративши при цьому ані своєї божественної, ані своєї людської гідності. Його божественність, прихована кеносисом, була відкрита в любові через Його людську природу, яка зносила несправедливе ув'язнення зі смиренням та милосердям.

Розмова про ув'язненого Христа та Його гідність підводить нас до теми усіх засуджених. За час вашого капеланства ви напевно відчували страждання людей, напханих гуртом до в'язниці, що відчайдушно намагалися зберегти надію. В них ми можемо побачив обличчя Христа, який продовжує нагадувати нам про свою Церкву: „У тюрмі був, і ви прийшли до мене"[1]. Господь Ісус, засуджений на смерть, пробачив з хреста своїх катів: „Отче, прости їм, бо не відають, що роблять."[2] Він прийняв розбійника, що покаявся, подарувавши йому повне звершення його людської гідності через спасіння в небі.

1. Початки душпастирства ув'язнених.

1.1. Євангеліє від початку було голошено у тюрмах

Новостворена Церква оголосила благу вість у та з в'язниці. Ап. Петро, Скеля, на якій збудована Церква, був звільнений[3] з тюрми ангелом. Пізніше він помер як в'язень, проповідуючи Воскресіння Христа. Іван, в'язень на острові Патмос, писав у Соборних посланнях про братню любов. Ап. Павло, охристив в'язничного сторожа. Він який називав себе Господнім в'язнем[4], вважав себе послом Христа в кайданах[5], що підбадьорювало та давало мотивацію для ранніх християнських общин[6]. Свідчення та проповідування ранніх християн здатні були зворушити серця людей та навернути до віри у в'язницях Римської імперії, як, наприклад свідчення Святих Священномучеників папи Климентія, папи Іполита Римського, папи Понціана. Церква зміцніла серед стін в'язниць Римської імперії, і саме звідти вона почала завойовувати душі, культуру та суспільство занепадаючого Риму.

1.2. Христос, спаситель людства

Ісус Христос на початку своєї місії у серці месіанського пророцтва Ісаї[7] оголосив наступне: „Господь...послав мене звіщати полоненим визволення"[8]. Його місія, яку сьогодні здійснює Церква, залишається незміною: Христос - визволитель полонених.

Визвольна присутність Христа в душі стає спокутуванням гріха та звільненням від влади диявола. Для Ісуса Христа не існує замкнених дверей. Його присутність може досягати сердець усіх чоловіків та жінок, де б вони не були, та утішити їх вірою та надією, навіть якщо Йому стоять на заваді сильний гнів, хвилювання чи душевні страждання з приводу майбутнього. Немає стіни, крізь яку не пройшов би Христос та немає камери, до якої б Він не увійшов. Як сказав св. Павло: „За [Євангеліє] я страждаю аж до кайданів, немов злочинець. Та слова Божого зв'язати не можливо".[9]

„Не існує того, хто б не потребував свободи від Христа, оскільки не існує того, хто б так чи інакше не був і не є, до тієї чи іншої міри, в'язнем своєї душі і своїх пристрастей. Нам всім потрібне навернення і покаяння; ми усі потребуємо благовоління Христа для нашого спасіння, спасіння, яке Він вільно і необмежено дарує нам. Він просто чекає, щоб ми сказали, як блудний син: „Встану та й піду до батька мого" (Лука 15:18)".[10]

„Христос єдиний може наповнити змістом ваші життя. У Ньому ви знайдете мир, спокій, повне звільнення, бо Він звільняє нас від природного рабства, коренем якого є гріх. Він вселяє в наші серця прагнення істинної свободи, яка є результатом Божого милосердя, що лікує та наповнює найбільші глибини людської особистості".[11]

Споглядаючи на розп'ятого Христа, який звільнив нас від гріха та смерті, ми можемо краще зрозуміти справжню суть людської свободи. З допомогою Божого милосердя ми можемо позбавитися рабства, нав'язаного нам гріхом та примиритися з Богом та з братніми людськими істотами.[12]

Христос, який воскрес, і який увійшов крізь замкнені двері у кімнату, де зібрались Апостоли, може увійти у будь-яку в'язницю світу, знайти прихильність у людських серцях, приносячи при цьому мир та спокій всім.[13]

2. Душпастирство в тюрмах.

2.1. Душпастирство, засноване на досвіді віри та зустрічі з Богом

Капеланство, як гілка Церковного пастирства, є справді особливим його видом, що вимагає особистого досвіду та глибокого розуміння ситуації. Воно суттєво збагачується, коли співпрацює з іншими галузями єпархіального душпастирства, такими, як Карітас, сімейне душпастирство, катехізація тощо. Важко працювати на цьому полі, але докладені зусилля приносять багаті врожаї. Це необхідна пастирська діяльність, яку неможливо замінити нічим іншим.

Місія Церкви щодо в'язнів має на меті впливати на найбільші глибини людської особистості у пошуках насичення живої віри та щирого покаяння, впорядкованого життя та особистої зустрічі з Богом. Пізнання віри в Бога будується та розвивається щодня, особливо під час молитви.

В часі Великого Посту 2007 року, коли Його Святість Венедикт XVI відвідував підліткову колонію «CASAL DEL MARMO» у пригороді Риму, у проповіді на євангельську притчу Про блудного сина він наголосив на ролі Церкви у співподорожі навернення до Бога для осягнення внутрішнього звільнення. У вересні цього ж року, на аудієнції з католицькими капеланами, Святіший отець наголосив на ролі душпастирської служби: «В'язні легко можуть бути розбиті почуттями ізоляції, ганьби й відкинення, що погрожують зруйнувати їхні надії та очікування на майбутнє. У цьому розумінні, rапелани та їх помічники з вірних покликані бути вісниками нескінченного Божого милосердя та прощення. У співробітництві з цивільною владою, їм довірено важке завдання допомогти ув'язненим віднайти почуття мети, щоб із Божою Ласкою, вони могли перетворювати своє життя, примирятися зі своїми домашніми й друзями, та, як тільки можливо, приймати обов'язки й відповідальності, що дозволять їм повести праведне та чесне життя у суспільстві.»

2.2. Святість - пріоритет душпастирства

Тюремне душпастирство, як й інші церковні пасторські служіння, не може ігнорувати той факт, що усі охрещені покликані до святості, як способу осягнення людської та надприродної повноти. Тому, як сказав Папа Іван Павло ІІ, коли окреслював шляхи Церкви у третьому тисячолітті: „усі пасторські ініціативи повинні встановлюватися у зв'язку зі святістю".[14] „Святість...є живим відображенням обличчя Христа"[15]. через Його святість християнин справді перевтілюється в учня Христа, що становить саму суть його покликання. Християнство - це не тільки зведення доктрин чи просто культурна традиція. Це, перш за все, особиста, радикальна зустріч з Христом. Святість - мета християнського життя, у межах і за межами тюрем, у будь-якому середовищі. Це - покликання християнина, покликаного Богом для досконалої любові. В тюремному світі, де люди найгостріше відчувають свою моральну слабкість, „святість залишається основним завданням душпастирства".[16]

2.3. Всеохоплююча турбота про людей та середовище, в якому вони перебувають

Для ефективного тюремного душпастирства та для спасіння людей, необхідно проповідувати повагу серед самих в'язнів. Тюремне середовище, порядок та дисципліна повинні відповідати глибоко гуманним законам справедливості. Через це істинне тюремне душпастирство повинне працювати на гуманізацію в'язниць та підтримувати будь-які заходи у цьому напрямку. Для гуманізації в'язниці необхідно посилювати християнську солідарність між в'язнями.

Злочини стосуються не тільки тих, хто розплачується за них у тюрмах, а також їх сімей. Не лише сім'ї правопорушника, а також його жертви. За спиною в усіх ув'язнених стоїть сім'я, яка нерідко ще більшою мірою, ніж самі ув'язнені, відчуває на собі покарання позбавленням волі. Розлука, що розриває душу, брак грошей, втрата відчуття захищеності, невпевненість, обурення... Незважаючи на всі втрати, сім'я залишається основним джерелом підтримки для реабілітованих в'язнів. Хоча би для того, щоб вони не втрачали надію. Існують також сім'ї, які живуть у страху перед звільненням її члена і більше не хочуть мати нічого спільного з ними. Але навіть у такому випадку не можна розривати сімейні зв'язки. Навпаки, подібне може наштовхнути на подолання труднощів та виправлення становища.

Тюремне душпастирство повинне також підтримувати в'язнів після їх звільнення та допомагати їм реінтегруватися в суспільство. Передусім, тюремне душпастирство має перешкодити колишнім в'язням повернутися до кримінальної практики.

Іншим важливим аспектом в'язничного душпастирства є „запобігання та профілактика злочинності". В'язні самі можуть відчутно допомогти у цьому, записуючи аудіо- та відеоматеріали, друкуючи статті, попереджуючи тим самим інших, особливо молодь, про фактори, що можуть призвести до скоєння злочину.

2.4. Застереження щодо заповіді любити

Тісна робота з в'язнями та практикування християнського милосердя не повинні помилково прийматися за виправдання скоєних злочинів. В'язні можуть і не просити суспільство припинити покарання, або перестати захищати права усіх решта. Суспільство не може відмовлятись вершити правосуддя або не гарантувати кожному відповідні права. Якщо люди порушують права інших, справедливо накласти на них покарання та вимагати компенсації. Несправедливо ігнорувати права жертв. Але несправедливо також і карати невинну людину, як і несправедливо не карати тих, хто порушив законні права інших. Тому тюремне душпастирство повинно бути особливо пильним, щоб не перетворити християнську любов до в'язнів на атаку законного правосуддя чи байдужість до злочинної поведінки.

Душпастирство повинне дотримуватися Євангелія. Тоді його не зіб'ють з пантелику різноманітні ідеологічно-політичні підтексти. Капеланам слід піклуватися про ув'язнених та захищати їх гідність і права від та згідно з заповіді любити. Ця основна альтернатива любові та доброчинності призводить до різних наслідків у тюремному середовищі. Перш за все, вона дає ув'язненим можливість користуватися своїми правами по відношенню до тюремної адміністрації. Вона також означає, що допомога в'язням не передбачає симпатії до скоєних ними злочинів, або засудження того, що не перебуває у сфері нашої компетенції.

Душпастирів має вести милосердя Христа під час встановлення особистих та ввічливих зв'язків з тюремним персоналом та співпраці з ними, необхідної для покращення ситуації з в'язнями. Перш за все, не варто забувати, що душпастирська робота полягає в забезпеченні євангельської присутності з необхідним проголошенням Божого слова, здійсненням Св. Таїнств, особливо Таїнства Євхаристії та милосердя.

3. Капелани

Священик: другий Христос

Священик ніколи не повинен забувати про свою місію та свою неповторність при здійсненні пасторського служіння. Він також повинен бути переконаний у тому, що на основі його природної неповторності він може принести найпотрібніше у в'язницю - присутність Христа та зустріч кожного в'язня, кожної людської істоти з їхнім Отцем, Отцем милосердя.

Пасторське служіння - нелегка справа, що вимагає вміння поєднувати свободу дій з обов'язком устремління до Богоугодної доброчесності. Капелани повинні здобути прихильність в'язнів та допомогти їм залікувати моральні травми від скоєних ними злочинів.

Капелан, як обранець Божий, повинен терпеливо вчити людей забути про злобу та ненависть, привести їх до покаяння і Божого прощення. Він, як учитель та пастор, а передусім, як отець, має показати в'язням спосіб подолати самотність та бар'єр недовіри. Тюремні капелани повинні заохочувати до братніх стосунків між в'язнями та потенційними духівниками і постійно бути готовими допомогти в'язням знайти втрачений душевний спокій.

Для здійснення такої тонкої, вимогливої та важливої місії необхідна правильна телеологічна, духовна та соціальна формація, а також предметне ознайомлення з тюремним життям та тюремними правилами. Для капеланів обов'язковим є гарантувати багатопланове постійне удосконалення.

 

3.2. Пошуки обличчя Христа

Тюремні капелани мають чітко усвідомлювати, що „усі пасторські ініціативи повинні пов'язуватися зі святістю", що „святість стає необхіднішим, ніж будь-коли раніше,[17] пасторським завданням", і що „святість...це живе відображення Христового обличчя".[18] Капелан має побачити обличчя Христа у тих, кому він допомагає своєю пастирською роботою, і одночасно показати справжнє обличчя Христа через життєве свідчення та слова, пам'ятаючи при цьому, що оголошуване Євангеліє є отриманим Церквою через об'явлення Христа.[19]

„Христос розп'ятий на Хресті! Так, це найвищий доказ Божої любові; це найвеличніший вияв позбавленої людської волі, оскільки прип'ята до хреста людина не має змоги навіть поворухнутися. Однак, це мить, коли Він здійснює найвільніший та найвизвольніший вчинок в історії людства: Він відкрито пропонує своє життя для спасіння людства".[20]

Висновок

Тюремні капелани здійснюють материнську опіку Церкви над своїми позбавленими волі синами і дочками.[21] „Двері Господнього дому завжди відчинені. Там завжди присутній Христос у слові та Таїнствах. Століттями Церква терпляче та неухильно виконувала свій материнський та вчительський обов'язок гуманізувати соціальні інститути та принципи, що керують соціальним життям. Хто може не помітити позитивний вплив Євангелія, здійснюваний століттями, на захист та посилення поваги до людської гідності в'язнів як Божих дітей?"[22]

Ми повинні принести серце Христове до в'язниць у тому переконанні, що один Христос може наповнити життя змістом та надією. Він звільняє нас від рабства, що руйнує наше життя: від рабства гріха та наповнює наші серця бажанням звільнитися. Це прагнення може задовольнити тільки практикування великодушності, справедливості та братерської доброчинності. Якими б великими не були людські пороки та вчинене зло, Христос завжди виявляє достатньо прощення та милосердя покаяній душі. Ніколи не можна сумніватися в Божому прощенні.


[1] Матей 25:36

[2] Лука 23:34

[3] Пор. Діяння 12:6

[4] Пор. Діяння 21:33; 23:18; 26:29; 28:20; Послання до ефесян 4:1; 6:20; до филип'ян 1:7; 1:13; 1:17; до колосян 4:18; до Філімона 1:1; 1:9; 1:10; 1:13; ІІ до Тимотея 1:16; 2:9

[5] Пор. до ефесян 6:20

[6] Пор. до филип'ян 1:14

[7] Пор. Ісая 61:1

[8] Лука 4:18

[9] 2 до Тимотея 2:9

[10] Іван Павло ІІ, Звернення у в'язниці в Антофагасті (Чилі), 6 квітня 1987 р. L'Osservatore Romano, English ed., 4 May 1987, с.20

[11] там же с.20

[12] Іван Павло ІІ, Звернення до в'язнів, Богота (2 липня 1986 р.), . L'Osservatore Romano, English ed., 21 July 1986, pp.7-8

[13] Іван Павло ІІ, Ювілейне звернення в тюрмах, 9 липня 2000, 1.

[14] Іван Павло ІІ, Папський лист, Novo Millennio Ineunte, 30

[15] там же, 7

[16] там же, 30

[17] Іван Павло ІІ, Папський лист, Novo Millennio Ineunte, 30

[18] там же, 7

[19] до галатів 1:11-12

[20] Іван Павло ІІ, Звернення до в'язнів, Богота (2 липня 1986 р.), . L'Osservatore Romano, English ed., 21 July 1986, pp.7-8

[21] пор. Іван Павло ІІ, Звернення до в'язнів центру соціальної реабілітації в Дуранго (Мексика), 9 травня 1990 р., L'Osservatore Romano, English ed., 14 May 1990, p.11.

[22] Іван Павло ІІ, Звернення у в'язниці в Антофагасті (Чилі), 6 квітня 1987 р. L'Osservatore Romano, English ed., 4 May 1987, p.20.

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/