Неділя, 25 лютого 2018, 22:51

Учитель… яке велике значення має для кожного з нас це слово. Це і друг, і мудрий порадник, і вірний наставник. Це людина, котра вкладає у кожного з нас частинку свого щирого та доброго серця. Напевно, кожен із нас пам'ятає свою першу вчительку: уста, що промовляли до нас мудрістю; руки, що хорошими оцінками направляли нас до знань та очі, що вселяли у нас надію на гарне майбутнє. Ким би ми не стали, і куди б нас не закинула доля - завжди від серця й до серця тягнуться невидимі ниточки спогадів про своїх вчителів.

Сьогоднішня наша стаття присвячена Роман Іванні Іванівні - вчительці, котра все своє життя присвятила роботі з дітьми. І хоч, на жаль її уже не має серед нас, та пам’ять про неї залишиться назавжди в серцях її рідних та учеників. Адже недаремно кажуть, що люди, котрі відійшли у вічність, живуть у країні спогадів і залишаються живими доти, доки ми пам’ятаємо про них.

Іванна Іванівна народилася 6 липня 1930 року у селі Любинці Стрийського району Львівської області. Закінчила Стрийське педагогічне училище за спеціальністю «Учитель 1-4 класів», а згодом і Дрогобицький Державний Педагогічний Університет імені І. Франка за спеціальністю «Українська мова та література». Та їй настільки подобалося працювати з дітьми молодшого віку, що вона присвятила всю свою діяльність тільки їм.

Іванна Іванівна пропрацювала вчителем початкових класів 42 роки, і за цей період часу, встигла виплекати багатьох учнів, котрих ще маленькими, приводили за руку до школи батьки, і для котрих, вона, немов друга мама відкривала цілий світ знань, вкладаючи у кожного зернятко вихованості та добра.

Свій трудовий шлях, Іванна Іванівна розпочала у 1950 році. Спочатку, вона працювала в селі Підліски Мостиського району, що на Львівщині, потім вчителем початкових класів у селі Гірне Стрийського району, а далі, протягом 24 років, з 1968 року аж до виходу на пенсію - у Стрийській середній школі №1. Саме тут, у цій школі отримав свою початкову освіту і отець Ігор Онишкевич - парох церкви Святого Миколая.

Отець з особливим трепетом ділиться спогадами про свою першу вчительку: «Вчитель – це той, хто лишає свій неповторний, незмінний слід в житті дитини. Провчившись у Стрийській школі з 1 по 3 клас, мої батьки переїхали зі Стрия в село Опарі і я більше ніколи не повертався в цю школу, та я завжди пам’ятав свою вчительку. Одного разу, навчаючись вже в Стрийському технікумі, я проходив неподалік школи і заглянувши через вікно класу, мені здається я побачив свою Іванну Іванівну. У 1990 році, коли я тільки розпочинав своє священство, то не знав нічого про подальшу долю Іванни Іванівни, однак завжди згадував її у своїх молитвах, просячи в Бога для неї здоров’я та спасіння».

За свою плідну педагогічну працю, Іванна Іванівна була нагороджена медаллю «Ветеран праці» і значком «Відмінник народної освіти».  А на 65 році життя, її не стало. Як розповідає дочка Іванни Іванівни, пані Оксана: «Діти дуже любили та поважали мою маму, і пам’ятають про неї й зараз. Дуже часто, колишні ученики зі своїми батьками звертаються до мене, кажучи, що ваша мама була моєю першою вчителькою». Вона була хорошим педагогом: розумна, завжди усміхнена, щира, - саме такою пригадують її діти.

Роль учителя в житті кожної дитини є справді неоціненною: навчити, порадити, спрямувати… Цей список можна ще довго продовжувати. Однак, головним у цій справі є щира та відкрита душа вчителя, його велике та любляче серце, ясний та безмежний розум. Усі ці прекрасні слова дуже влучно характеризують Іванну Іванівну; і у пам’яті її учеників назавжди залишаться добрі усміхнені очі та материнська любов їхньої учительки.

«У нашому житті є дуже багато вчителів, та перша вчителька для нас є найдорожчою. Тепер коли знаю, що Іванна Іванівна відійшла у вічність, хочу згадати її у часі Великого посту, адже це сорок днів молитви за спочилих. Тому я, нагадавши так про свою вчительку Іванну Іванівну, хотів би, щоб мої парафіяни теж згадали своїх вчителів» - зауважує отець Ігор.

Доземно вклоняємося Тобі, учителю дорогий, за твою любов і ніжність, витримку і наснагу, чесне справедливе слово та мудру пораду. Пам’ятаймо своїх учителів, шануймо їх та молімось за них, адже вони доклали стільки душевних сил, енергії, знань та умінь, щоб виростити і виховати нас справжніми людьми.

Мельникович Ольга, спеціально для «Оранти»