Головна

Святих славних і всехвальних апп. Петра і Павла

Коротка історія

Святим Апостолам завдячуємо скарб Христової віри. Вони передали нам Христову науку, від них маємо св. Євангелію і апостольські листи, вони поклали тривку основу для Христової Церкви. Наша Східна Церква з великою урочистістю святкує 12 липня (29 червня) празник, що в наших богослужбових книгах має таку назву: „Святих Славних і Всехвальних Первоверховних Апостолів Петра й Павла". Обидва ці Апостоли визначні своїм характером, своєю ревною апостольською працею та своїм великим культом у Церкві.

З огляду на їх превелике значення для Церкви, їхній культ починається від їхньої смерті. Їхні гроби в Римі були всім християнам добре знані й втішалися великою пошаною. Св. Єронім (+ 420) каже: „Коли я ще як юнак учився у Римі, то зі своїми ровесниками звичайно в неділю ходив я на гроби Апостолів і Мучеників". Їхній культ стає загальний у 4-му столітті у Східній і Західній Церквах. Костянтин Великий (+ 337) збудував у Царгороді величний храм на честь 12 Апостолів, де він і похований. Найдавніші церковні календарі вже мають їхній празник.

Про велике значення св. Апостолів для нас прегарно говорить наш Слуга Божий Митрополит Андрей Шептицький. „Апостоли в повному значенні того слова - пише він - є нашими батьками по вірі. Через їх руки Бог дав людству й кожному народові у християнській Церкві все, що належить до Божої апостольської традиції. У своєму аскетичному житті як і в проповіді не можемо, отже, забувати, що все маємо з їхніх рук. Їх апостольським трудам і їх молитвам завдячуємо все, що маємо... На перше місце висувається св. Апостол Павло, який у своїх Посланнях дав Церкві таке рясне Боже Об'явлення й такі рясні Божі науки... Круг церковного року висуває на перше місце Апостола Петра, призначуючи йому два дні в році, це є Поклін його Кайданам 16 січня і 29 червня". (Про Почитання Святих, 1941).

Тропар та кондак

Тропар, глас 4: Апостолів первопрестольні і вселенної вчителі, Владику всіх моліть, щоб мир вселенній дарував і душам нашим велику милість.

Кондак, глас 2: Сильних і боговісних проповідників, найвищих апостолів твоїх, Господи, прийняв ти в насолоду дібр твоїх і упокій, бо болісті їх і смерть прийняв ти радше всяких плодів, єдиний Серцевідче.

І нині: Богородичний, глас 2: В молитвах невсипущу Богородицю і в заступництвах незамінне уповання гріб і умертвіння не втримали. Бо як Матір Життя до життя переставив той, хто вселився в утробу приснодівственну.

2 послання ап. Павла до Коринтян 11, 21-12, 9

Браття, в чому б хто не виявив сміливости, - говорю мов безумний! - я також можу її показати. Вони Євреї? Я теж. Вони Ізраїльтяни? Я теж. Потомки Авраама? Я теж. Слуги Христові? Говорю неначе нерозумний: Я більш від них. Багато більше в трудах, багато більше в тюрмах, під бичами надмірно, у смертельних небезпеках часто. Від юдеїв я прийняв п'ять раз по сорок без одного ударів, тричі мене бито киями, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч провів я у безодні; в подорожах часто, у небезпеках на ріках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках від фальшивих братів; у праці та в труді, часто в недосипанні, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі. Крім того всього, моє щоденне піклування - журба про всі Церкви. Хтось слабкий, а я не слабкий? Хтось спокушається, а я не розпалююся? Коли ж треба хвалитися, то я моєю неміччю буду хвалитись. Бог і Отець Господа Ісуса - Він благословен во віки! - знає, що я не говорю неправди. В Дамаску правитель царя Арети стеріг місто дамаскинян, щоб мене схопити, але мене спущено віконцем у коші по мурі і я втік із його рук. Чи треба хвалитися? Воно не личить. То я перейду до видінь і до об'явлень Господніх. Знаю чоловіка в Христі, що чотирнадцять років тому, - чи то в тілі, не знаю, чи то без тіла, не знаю, Бог знає, - був узятий до третього неба. І знаю, що той чоловік - чи в тілі, чи без тіла, не знаю, Бог знає, - був узятий у рай і чув невимовні слова, яких не можна людині говорити. Таким буду хвалитися, собою ж не буду хвалитися, хіба лиш моїми немочами. Коли ж я схочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу правду; але стримуюся, щоб про мене хто не сказав більше, ніж у мені бачить або від мене чує. А щоб я не згордів надзвичайними об'явленнями, даний мені пакосник тіла, посланець сатани, щоб мені пакості діяв, щоб я не вивищувався. За це я тричі благав Господа, щоб він відступив від мене, та Він сказав мені: Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя об'являється в немочах. Отож, я краще хвалитимусь моїми немочами, щоб у мені перебувала сила Христова.

Євангеліє від Матея 16, 13-19

В той час, прийшовши у сторони Кесарії Филипової, Ісус запитував Своїх учнів, кажучи: Що кажуть люди про Мене, Сина Людського, хто Він? Вони ж сказали: Одні-то - Іван Хреститель, другі-то - Ілія, інші ж - Єремія або один з пророків. Сказав їм Ісус: А ви, як кажете, хто Я? І, озвавшися, Симон Петро сказав: Ти єси Христос, Син Бога живого. А Ісус, відповівши, сказав йому: Блажен єси, Симоне, сину Йони, бо плоть і кров не явила тобі, але Отець Мій, що на небесах. І Я ж тобі кажу, що ти є Петро, і на цім камені збудую Церкву мою, і ворота адові не подолають її. І дам тобі ключі Царства Небесного; і що тільки звяжеш на землі, буде зв'язано на небесах; і що тільки розрішиш на землі, буде розрішено на небесах.

Проповідь

Після днів посту, який в народі називають Петрівкою, сьогодні наша Свята Церква святкує празник пам'яті двох найбільших мужів з тих, до яких були спрямовані слова нашого Спасителя Ісуса Христа: «Ідіть, навчіть усі народи» (Мт. 28.19), тих мужів, найбільших з 12-ти, від яких і почала творитися Церква, спільнота нечувана в тодішньому світі, але віками очікувана як така, що кине виклик усім видуманим спільнотам, котрі вшановували видуманих богів, втілених у камені, дереві, небесних світилах, проявах природи, у всьому, перед чим ставала первісна людина вражена і здивована, і, не в змозі знайти цьому пояснення, поклонялася.

«Ідіть, навчіть усі народи»... Як легко нам читати ці слова в наші дні і якими дивними могли видаватися апостолам, дванадцяти мужам, що перші почули саме до них зверненні ці слова! Великим і безконечним, невідомим і загадковим здавався тодішній світ і ще багато століть після. Без засобів комунікацій, без знання про будову планети Земля, без мап і знання про тисячі народів, які заселяли землю, без розуміння їх мов, звичаїв, вірувань - «Ідіть і навчайте їх». Навіть в наші часи, здається, якби сьогодні хтось кинув якусь дуже привабливу ідею, і дав розпорядження 12-ти визнавцям тієї ідеї: «Ідіть і навчіть усі народи», міг би видатись божевільним.

Може ще вчора апостоли так і сприйняли б таке розпорядження улюбленого вчителя, бо були вони простими людьми, без освіти, без будь-яких навиків проповідувати і переконувати, були людьми, які мало що знали поза берегами свого озера, що годувало їх і їхні родини рибою, добутою тяжкою працею. Але в день, коли з уст Спасителя Ісуса прозвучали ці слова: «Ідіть і навчіть...», вони вже були сповнені Духа Святого. Яка ж незбагненна сила Святого Духа, що в момент перемінює людину: з полохливого робить безстрашним, неграмотного сповняє мудрістю, безмовного робить неперевершеним промовцем. З дванадцяти Христос виділяє двох.

Один із них той, що ще вчора тричі відрікався Христа, але потім ціле життя гірко оплакував свій вчинок.

Кажуть, що на кожне піяння когута з очей святого Петра потоками лилися сльози. Але ж він був один з тих, що на запит Ісуса: «За кого ви мене маєте?», - відповів: «Ти Христос, Син Бога Живого!». Йому одному Христос вручив ключі від Неба і Царства Небесного і поручив: «Паси вівці Мої». Йому, святому апостолові Петрові, а в його особі, всім його послідовникам на Римському Престолі, Христос віддав керівництво Своєю Церквою, своїм містичним Тілом.

Другий - це фарисей Савло. Збагачений тогочасними науками, як рідко хто, ревно виконує своє завдання по переслідуванню і нищенню християн і християнства, стає учасником каменування першого апостольського диякона Стефана, каменування до смерті, і таким цей юдей, фанатичний послідовник тих, що не сприйняли Христа Розп'ятого, як обіцяного від віків Месію, був би і залишився на все життя. І тільки покликаний самим Ісусом: «Савле, чому ти гониш Мене?!», внутрішньо зазнає незбагненної переміни, а зовнішньо із Савла стає Павлом і з такою самою ревністю, як був гонителем Христа, стає його послідовником, сповняється несхитною вірою в те, що від сьогодні: «Ідіть навчіть усі народи» - ­це єдина ціль усього його життя.

Апостоли пішли в світ, навчити «хрестячи в ім'я Отця і Сина і Святого Духа», як заповідав Учитель Христос, і здобули світ, а з ними і нашу Русь-Україну, що стало епохальною, найвизначнішою подією на нашій землі. Біля колиски нашої Христової Церкви, що засіяла на Київських горах з благословення Святого Апостола Андрея, стояв великий князь київський Володимир (Василій). Світські історики по-різному намагаються пояснити спонуку князя до такого кроку, і всі помиляються, бо всі такі події в історії всіх народів відбувалися за єдиною спонукою - натхненням Духа Святого. А вже кого вибирає Дух на таку роль, рибалку чи князя, митаря чи царя, судити не нам. Тому то князя Володимира наша Церква назвала рівноапостольним. Ширше про це поговоримо, як Бог дасть, ближче до нашої річниці Хрещення.

Сьогодні Свята Церква відзначає річницю смерті великих апостолів Петра і Павла, що сталася в 67-му році в Римі згідно деяких істориків, хоч є і інші версії стосовно дати мученичої смерті первоверховних апостолів. На цю смерть святі пішли з радістю, славлячи Бога за ласку прийняти мученицький вінець за справу, якій віддали себе до останку. Святий Павло прийняв смерть від меча, як римський громадянин, адже римський закон забороняв карати своїх громадян іншим способом, вважаючи це ганьбою. Святий Апостол Петро прийняв ганебну смерть на хресті; тільки за проханням самого мученика, його було розіп'ято вниз головою, бо він уважав себе негідним бути розп'ятим так, як улюблений Господь Спаситель.

Прославляючи пам'ять великих первоверховних апостолів, Церква промовляє: «Празнуєм і ми, браття всечесні, цей день звершуючи і співаючи: радуйся, Петре, апостоле, щирий друже твого Учителя Христа, Бога нашого; радуйся, Павле, любий проповіднику віри, і учителю Вселенної, бо ти маєш сміливість, святовибраний, Христа Бога нашого молити спастися душам нашим» (стихира на Вечірній).

У традиції нашої Церкви ці два святі апостоли виділяються, як мужі великих чеснот, якими вони вирізнялися на протязі всього життя, даючи і нам приклад для наслідування. Для прослави апостолів Церква використовує різні порівняння і метафори, тому називає їх «основою Церкви», «істинні стовпи і стіни», святого апостола Петра - «камінь і основа Церкви», а святого Павла - «сосуд вибраний».

Обидва апостоли були і по-людськи великими приятелями і навіть на смерть пішли в один день. Серед інших апостолів виділила їх абсолютно непохитна віра і цієї віри не могли зламати фізичні терпіння, переслідування. У цьому пункті апостолів могли б глибше зрозуміти сповідники віри найближчих до нас часів гонінь і більшовицького переслідування Церкви. Апостол Павло пише: «Сидів по тюрмах, був битий різками, від євреїв отримав п'ять разів по сорок батогів без одного, три рази били мене киями, один раз мене каменували, три рази зазнав корабельної аварії... у важкій праці і нужді, часто в недосипанні, в голоді і в спразі, часто в пості, в холоді і наготі» (2 Кор. 11.23-27). Не уник подібних поневірянь і тюремних камер і апостол Петро. Непохитність віри йшла в них поруч з непохитністю любові. Тої любові, заповіданої Господом, як найбільшої чесноти - любові до Бога і до людини, всякої людини, людини - ближнього, в апогеї якої - любов до ворога, що дає підставу апостолові Павлові в листі до филип'ян (3.8) вигукнути: «Тож я вважаю за марність, порівняно до чудової величності того, що я знаю Ісуса Христа Господа мого, для якого я відрікаюся всього і вважаю за сміття, щоб придбати Христа». «Бо хто може відлучити нас від любові Божої? - запитує апостол в посланні до римлян, - ... ні смерть, ні життя, ні ангели, ні теперішнє, ні майбутнє, ні будь-які сипи не можуть відлучити нас від любові Божої» (Рим. 8.35-39). Всю повноту заповіді любові апостол виклав у посланні до Римлян в розділі 12-13. Його пояснення до заповіді любові Господа Ісуса Христа викладені настільки повно, що ці розділи апостольських писань Павла Іван Золотоустий називає «гімном любові», який несе в собі «невичерпне джерело мудрості». Але якою любов'ю мусіло бути пройняте серце апостола, коли він готовий був бути відлученим від Христа, тільки би спаслися доручені йому вірні, задля яких він трудився! Задля проповіді цих принципів апостол Павло написав 14 листів, у яких нема ні краплі «води». Листи Павла - це доповнення до Христового Євангелія, це найвища мудрість, яка будь-коли виходила з-під пера за все існування людської цивілізації. У листах апостола Павла викладена майже вся наука Христової Церкви, якою вона керується до наших днів. Задля проповіді цих принципів він пройшов пішки в холод і спеку по розпечених дорогах Сходу тисячі кілометрів, заробляючи на прожиток принагідним пошиттям наметів і плетінням кошиків, позбавлений будь-якого особистого майна, слабосилий тілесно, незборимий духом своїм, зробив більше від інших апостолів, і хоч сам заперечував своє апостольство, говорячи, що він негідний називатися апостолом за колишні гоніння Христа, став на всі віки первоверховним апостолом Церкви Христової.

Такою ж несхитною вірою і гарячою любов'ю до Христа Господа характеризується апостол Петро. Його ревність в проповідуванні Євангелія від першого дня по зісланні Святого Духа на апостолів в Єрусалимі, а згодом, коли апостоли розійшлися дорогами Палестини і Близького Сходу, вражає. Вже немолодий віком, апостол Петро постійно в праці, постійно в проповіді, постійно в мандрах. Жодні переслідування, в'язниці, зневаги, побої, вериги (кайдани), не могли ослабити тої ревності апостола, спрямованої на спасіння душ людських. Коли єврейська рада заборонила апостолам проповідувати Христове Євангеліє, святий Петро відважно звинувачує євреїв у вбивстві невинного Ісуса і додає: «слухати треба Бога більше, а не людей» (Ді. 5.29). Не визнає апостол Петро, що таке страх, нехтує всіма погрозами кари, навіть кари смерті, яку він готовий кожної хвилини прийняти: «... тільки Святий Дух свідчить в кожному місці, кажучи, що кайдани і муки чекають мене. Але я ні про що не турбуюся..., аби тільки з радістю закінчити діяльність мою і служіння, яке я прийняв від Господа Ісуса, проповідувати Євангеліє Благості Божої» (Ді. 20.23-24).

Будучи піднесеним самим Господом до гідності Небесного ключаря, і до першості серед апостолів, залишався покірним, не вивищувався перед іншими, нікого не принижував ні словом, ні ділом, трудів земних не перекладав на інших апостолів. На підставі Діянь апостольських бачимо святого Петра всюди і з усіма - в трудах і в славі, в терпіннях і в актах любові. Залишив нам два своїх листи, я яких нагадує знані вже з Павлових писань істини, закликає до покори, взаємної любові, витривалості у вірі і в святості, а для цього закликає до покаяння і до стійкості перед спокусами.

Заклик до покаяння через усі писання святих апостолів, як і святих євангелистів, проходить червоною ниткою і в наші дні. До покаяння закликає нас Свята Церква, бо до того ж слізно не перестає взивати наша найперша Мати Пренепорочна Діва Марія, у всіх своїх з'явах в чудотворних іконах на нашій землі, бо «... якщо праведний ледве спасається, то що станеться з безбожником і грішним?» - запитує святий апостол Петро (1 Пт. 4.18). А ще пише святий в тому ж листі: «Живіть у згоді між собою, будьте співчутливі, братолюбні, милосердні, скромні» (1 Пт. 3.8). На що не зайве і сьогодні наголосити. Будьте скромні вдома й на вулиці, будьте скромні в храмах своїх, особливо в одязі. Невже досі нікому навчити вас, брати і сестри в Христі, що не личить відкривати свою наготу. Навіть дівчинка не сміє переступати поріг святині з відкритими раменами, як це часто буває під час першого Святого Причастя. Будьте скромні у прославлянні неіснуючих чеснот на честь ваших іменинників у це велике свято первоверховних апостолів під дзвін чарок, наповнених оковитою з окликами: «Дай Боже!». Незрозуміло, що ще до цих п'яних забав мав би додати вам Бог, Який, до речі, забороняє взивати Його Ім'я без потреби, тобто намарно. Як багато написано і сказано за дві тисячі літ християнства про чесноту скромності і як мало того залишилося в свідомості наших сучасників.

Як було б добре, коли б в день первоверховних апостолів Петра і Павла всі ми постарались прийти в храми Божі, віддати себе з повною покорою тим настановам, що залишили нам ці велетні Христового Слова, припали до їх джерел не на хвилину, а на постійно, скорили свою гординю, і припали в поклоні до ніг Того, в Кому вони самі знайшли вічне щастя і вічну славу. Вони закликають нас готувати свої безсмертні душі до майбутнього життя у вічності шляхом очищення свого сумління від гріховного болота щирим розкаянням і постановою зробити своє життя чистішим.

Святі первоверховні Петро і Павло кличуть нас щиро і з любов'ю - Йти за ними до вічного щастя, в якому перебувають самі. Хоч здобули вони це щастя великими трудами, нам вони намагаються полегшити його шляхом глибокого покаяння і нашою постановою більше не грішити. Тож найпершим добрим ділом, яке повинні зробити всі, хто носить ім'я святих Петра і Павла - це в покорі і глибокому розкаянні склонитись перед Чашею і прийняти в своє серце Христа Розп'ятого під видами Хліба і Вина, що є Істинними Тілом і Кров'ю нашого Господа, а не влаштовувати і цей день пустопорожні гульбища. Покора, молитва, і акти милосердя - це те, що потрібно всім нам в цей святий день.

Ходімо до них, ходімо за апостолами любові, первоверховними Петром і Павлом, адже вони виконали Христову заповідь: «Ідіть і навчіть ... і хрестіть в ім'я Отця і Сина і Святого Духа!» Чи може хтось нехрещений? То охрестись! Амінь.

о. Зиновій Карась
"Сівач", липень 2008 Ч. 7 (106), рік 10

Для створення сторінки використано такі видання:

Катрій Ю. Пізнай свій обряд. - Видавництво Отців Василіян, 2004;
Збірник проповідей "Сівач".

А також ікону Святих славних і всехвальних апп. Петра і Павла.

За матеріалами: http://www.ugcc.org.ua/

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/