Неділя, 12 липня 2009, 15:24

У середу група археологів віднайшла вхід до печери св. Антонія, яка знаходиться в місті Любечі. За словами керівника завідуючого відділом наукових досліджень печер та пам'яток археології Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній», у 1692 році невідомий монах в Любечі в пам'ять про Антонія Печерського викопав печеру над Дніпром, що була зруйнована у 1920 році. До моменту приїзду археологів на цьому місці височів пагорб, який заріс травою.

Для визначення місця розташування печер, виритих невідомим монахом, археологи використали старі фотографії та свідчення старожилів. За інформацією Відділу культури і туризму Чернігівської ОДА, на сьогодні розкопано тільки вхід у печеру, зроблений з цегли, розміром 2 м. на 90 см. При вході до печери археологи знайшли рештки вазонів, які використовувалися для вирощування квітів.

Святий Антоній і Київ (довідка «Оранти»)

АНТОНІЙ, преп. Печерський. Народився близько 983 р. в Любечі на Чернігівщині. До чернечого постригу мав називатися Антипом. Походив з міщансько-селянської родини, що, ставши християнською, відзначалася побожністю. Цю побожність перейняв від батьків їхній син Антипа, який в молодому віці, почувши про чернече життя, викопав собі печеру, в якій хотів відбувати подвиги. Незабаром вже в юних роках подався він на Афон, де прийняв чернецтво під ім'ям Антонія. За короткий час своїми подвигами на Афоні здивував навіть тамошніх старих ченців. Пробувши на Афоні багато років, на пораду ігумена повернувся в Україну, "щоб і тут бути на користь і підтримку багатьох", преп. Антоній прибув до Києва, але існуючі в місті невеликі приватні монастирі його не задовольняли, бо на Афоні він звик до іншого чернечого життя. Шукаючи відповідне місце для своїх чернечих подвигів, він оселився за містом недалеко села Берестова в печері, в якій недавно перед тим відбував подвиг посту й молитви священик цього села - Іларіон, обраний в 1051 році на Київського Митрополита. В печері преп. Антоній за Афонським прикладом проводив час у молитві, пості й праці. Слава про нього скоро розійшлася між людьми, й незабаром біля преп. Антонія зібрався гурток ченців (серед них одним із перших прибув преп. Феодосій), і це стало початком існування знаменитого Києво-Печерського монастиря, заснування якого припадає на часи князювання вел. кн. Ярослава Мудрого й літопис відносить на 1051 рік, тобто на час оселення там преп. Антонія Печерського.

За сина кн. Ярослава Мудрого вел. кн. Ізяслава, що став київським князем у 1054 році, преп. Антоній був вже відомим в Україні. Коли число ченців збільшилося до 12 осіб, вони поширили печери й влаштували в них церковцю. Після того преп. Антоній, бажаючи відбувати подвиг на самоті, поставив над братією першого ігумена цього монастиря преп. Варлама, а сам подався до окремої печери на сусідньому горбі, яку собі сам викопав. Ця нова печера разом з іншими, викопаними біля неї, одержала згодом назву Ближніх або Антонієвих печер для відрізнення від старих, що стали називатися Дальніми або Феодосієвими. Коли число ченців ще збільшилося, преп. Антоній благословив збудувати на горі над печерами церкву в честь Успення Пресвятої Богородиці, щоб ченці, перебуваючи й надалі в печерах, могли в цій церкві сходитися для молитов і Богослужінь. Незабаром після цього кн. Ізяслав узяв преп. Варлама до заснованого ним монастиря св. Димитрія в самому місті, а преп. Антоній поставив ігуменом Печерського монастиря преп. Феодосія, за якого число ченців дуже збільшилося й був заложений на горі монастир з келіями, до якого ченці перейшли жити з печер. Тому що перші ченці цього монастиря жили в печерах, він одержав назву Печерського монастиря й цю назву зберіг за собою й надалі.

Під кінець свого життя, правдоподібно за те, що Печерський монастир визнав кн. Всеслава, як той на короткий час зайняв Київ у 1069 році, преп. Антонію довелося тимчасово, внаслідок гніву на нього кн. Ізяслава, залишити свою печеру в Києво-Печерському монастирі й податися до нової печери на Болдиній горі біля Чернігова. Але це тривало недовго, бо кн. Ізяслав, пізнавши свою вину, упросив преп. Антонія повернутися назад до Києва й далі замешкати в своїй печері, в якій він упокоївся 7 травня 1073 року, проживши 90 літ.

Преп. Антоній Печерський відомий як основоположник чернецтва в Україні та основник Києво-Печерського монастиря і справжній печерник, що відбував свій подвиг у печері. Він був суворим аскетом, горливим у молитвах та пості, добрим порадником для всіх, хто до нього звертався. Лікував хворих зіллям та творив чудеса. Його святі мощі з волі Божої були скриті, про що св. Димитрій Туптало писав: "Як преподобний в житті уникав людських очей, молячись Богові таємно, так і для мощів своїх також випросив дарування, щоб були сховані від людських очей". Прославлення преп. Антонія відбулося, на думку істориків, між другою чвертю XII ст. і першою чвертю XIII ст., а проф. Е. Голубинський відносить ще на пізніший час, кінець XIV ст., хоч не виключає, що спочатку він міг бути місцево шанованим святим.

Затворництво преп. Антонія в печері наслідувало після його смерти багато ченців. Проте більшість ченців жила гуртожитковим життям і несла служіння для громади, наслідуючи в цьому преп. Феодосія, постать якого навіть первісно заслонила собою постать преп. Антонія. Тим можна пояснити, що преп. Феодосій був багато раніше канонізований. З XIII ст. знову виростає слава преп. Антонія, який приніс благословення св. Гори Афонської для Печерського монастиря. Його ім'я з того часу стоїть вже перед ім'ям преп. Феодосія.

Життя преп. Антонія подано в Печерському Патерику на основі давнього "житія", яке не збереглося до наших днів.

http://www.risu.org.ua/ukr/study/religdigest/article;16517/

Катерина Михайленко, Інформаційне агентство «Оранта»