Понеділок, 30 березня 2020, 11:06

Те, що ми сьогодні бачимо як чудо оздоровлення юнака найкраще нам пояснює апостол Павло, кажучи: «Сила Божа проявляється у моїх немочах». Сьогодні Христос відкриває нам межу можливостей людини у різних аспектах її буття. Немов дозволяє людині зрозуміти, що вона не є всемогутньою...

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри, дорогі браття і сестри, що молитися зараз у своїх домівках за допомогою «Живого телебачення»,

Слава Ісусу Христу!

Щойно у прочитаному Божому слові ми зустріли Ісуса Христа, який біжить на зустріч немічній людині. Євангелист Марко нам вираховує цілу низку людських немочей, які одні породжують інші. Виходить така собі історія хвороби людського роду. Спочатку ми бачимо молодого юнака, який є немічним від самого дитинства. Ця неміч, начебто оголює межу можливостей і неможливостей людини. Бачимо, що юнак є обличчям свого  батька і його невірства. Ця історія показує, що сама людина лише  людськими силами не може протистояти злому і прогнати від себе, зі свого життя чи  дому злого духа. Це відчуття немочі і нездатності протиставитися злому, неспроможності батька допомогти своєму синові, приводить його до апостолів. Цікаво, що апостоли, яким Христос дав владу над злими духами теж досвідчують у цьому випадку свою неміч і нездатність допомогти. Каже батько: «Я вже ходив до Твоїх учнів, просив їх, але вони не змогли допомогти». Христос своєю присутністю проявляє неміч людини у протистоянні злу. Він дає зрозуміти, що коли людина недостатньо вірить, то забирає у Бога можливість своєю силою діяти у її житті.

Те, що ми сьогодні бачимо як чудо оздоровлення юнака найкраще нам пояснює апостол Павло, кажучи: «Сила Божа проявляється у моїх немочах». Сьогодні Христос відкриває нам межу можливостей людини у різних аспектах її буття. Немов дозволяє людині зрозуміти, що вона не є всемогутньою. Господь кличе нас усіх ще раз перевірити, якою ж є наша віра. Властиво у що ми віримо, коли наступає біда? До чого ми тоді прибігаємо? Він сам дає нам відповідь, кажучи: «Цей рід злого духа виганяється тільки молитвою і постом». Що це означає? Молитва і піст не так потрібна Богові, як нам. Ми часто думаємо, що молитвою чи побожною практикою можемо примусити Бога здійснити для нас чудо і саме в той момент переживаємо те саме, що свого часу досвідчили апостоли: молитва і піст є моментом зміни духа людини.

Саме тому, коли ми молимося і зростаємо у вірі через молитву, створюємо простір для проявлення Божої сили у нашому житті. Тому каже Христос що немає нічого неможливого тому хто вірує.

Молитва Єфрема Сирійського, яку молимося у період Великого посту якраз цьому нас навчає. Ми промовляємо: «Господи і Владико життя мого, дух лінивства, недбайливости, владолюбства й пустослів’я віджени від мене. А натомість: «Духа чистоти, покори, терпеливости і любові даруй мені, недостойному рабові Твоєму».

Молитва і піст — це простір переміни людського духа, сповнення її Духом Святим, який надає нам Божої сили і вчить про що і як молитися. Вони здатні дати людині силу протистояти злому. Навіть, коли я є немічним, тоді сила Божа проявляється у моєму житті.

Слухаючи сьогодні Євангеліє мені пригадалася історія, яку я почув у Казахстані. Наші люди пригадують випадок, коли охоронець концтабору бачивши як молиться наш священник попросив навчити його молитися. Він сказав, що знає технологію, проте просить навчити його молитися. Мабуть він спостерігав які рухи чи ритуали робив священник. Проте навіть цей безбожний чоловік зрозумів, що молитва — це не ритуал. Християни не вірять у силу ритуалу, а у силу Божу, з якою з’єднаємося у молитві.

Властиво просячи навчити його молитися, він одночасно просив навчити його вірити в Бога. Нам сьогодні так важливо у час Великого посту зрозуміти, що ми з вами не віримо в ритуали чи обряди, а віримо в живого Бога, якого обіймаємо нашою молитвою. Як каже Іван Золотоустий: «Те, що просимо у молитві, одержуємо в пості, а можемо втримати і засвоїти лише тоді, коли даємо милостиню». Спосіб нашої молитви і наш піст — це вияв втіленої віри в нашому особистому житті. Так важливо нам сьогодні сказати: «Вірую Господи, але поможи моєму невірству. Допоможи, не покладати надію лише на побожні звички чи  на мою власну силу. Навіть тоді, коли я Тебе про щось прошу. Нехай, Твій дух, проявиться у моїй молитві. Нехай, Твоя сила, проявиться у моїй слабкості. Вірую, Господи! Поможи моєму невірству».

Нам дуже важливо вміти відрізнити форму від змісту молитви, зокрема під час карантину. Позаяк ми мусимо змінювати нашу звичку спільної молитви, зважаючи на необхідність берегти здоров'я власне і наших ближніх. Навіть у цю хвилину багато хто з вас, залишившись вдома, єднається у молитві через пряму трансляцію з спільнотою цілої Церкви за допомогою «Живого телебачення».

Той, хто не вміє відрізнити справжню молитву від ритуалу, у період карантину перебуває в страху,  у непевності, чи  молитва є дієвою, адже немає звичної форми. Нові виклики потребують нових відповідей. Навіть способом молитви Христової Церкви. Можливо саме у період цього карантину Господь нам каже: «О, роде невірний і грішний, доки я буду між вами?» Просімо сьогодні нашого Спасителя, щоб як колись Він прийшов до дому юнака, щоб так Він сьогодні прийшов до нашої домівки і допоміг нам, християнам «нового часу», зростати у вірі. Щоб він зцілив наше невірство, бо лише тоді справді здоровим стане людство. Так влучно цими днями нам про це нагадав папа Франциск: «Не можна бути здоровим, коли людство є хворим». Позаяк рано чи пізно загальнолюдські хвороби потраплять до нашої душі, серця і тіла.

Просімо нашого зцілюючого Спасителя прийти до домівки кожного, хто є хворим. Молімося, щоб у хвилини, коли ми, його учні, почуваємо себе безсилими перед проявами зла. У момент, коли мистецтво медицини почуває безсилля перед новим вірусом, щоб Божа сила проявилася у наших немочах. Незважаючи ні на що продовжуймо дорогу молитви і посту, яка є шляхом переміни духа, бо це є наш справжній шлях оздоровлення. Тоді зможемо пережити момент, який пережив юнак: коли злий дух з нього вийшов, а Божий дух його наповнив, то всі думали, що він помер. Насправді в той момент Христос взяв його за руку, підняв і віддав батькові.

Ісусе, в цей період страху, розгубленості і невпевненості, а також безсилля і нашої малої віри, прийди і зціли нас, візьми нас за нашу руку. Вчини так, щоб рука наших лікарів перетворилася на Твою цілющу десницю, якою Ти врятуєш нас від немочів, від  гріха і смерті. Учителю, віруємо, але поможи нашому невірству. Амінь.

† СВЯТОСЛАВ

Патріарший собор Воскресіння Христового, 29 березня 2020 року

Джерело: http://news.ugcc.ua/