Головна

Пастирське послання до священиків, монахів, монахинь та усіх вірних Київської архиєпархії

Христос посеред нас!


Вступ
Дорогі у Христі,
слова християнського привіту «Христос посеред нас» дають усім нам зрозуміти, що усі ми є дітьми Того, хто з превеликої своєї любові задля нашого спасення зійшов із небес, жив поміж нас, страждав, помер та воскрес із мертвих. Ці основні істини віри ми сповідуємо щодня у Святій Літургії. Вони також дають нам зрозуміти, що ми є єдині у Христі, що ми є Його Церквою, якою Він набув чесною своєю кров'ю. У ній усі ми, за словами апостола Павла, є немовби членами одного тіла, у якому кожний має свою єдину і неповторну місію.


Саме до однієї з таких місій - єпископської - Господь покликав мене служити тут в Києві, у спільноті разом з усіма Вами. З благословення Блаженнішого Патріарха Любомира мені повірено провід пасторального життя Київської Архиєпархії. Будучи глибоко свідомим того, що Церква - це передовсім спільнота людей зібраних в ім'я Божу, хочу звернутися до усіх Вас, дорогі у Христі, з моїм першим, немовби програмним посланням. В ньому хочу поділитися з Вами деякими своїми думками відносно пасторального життя нашої Архиєпархії на ближчу і дальшу перспективу, а водночас заохотити усіх Вас до співпраці.

І. Проповідування Христа розп'ятого і воскреслого - основна місія усіх нас
Євангелист Матей закінчує своє благовістування словами: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім'я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти те все, що я вам заповідав. Отож, я з Вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28.19-20). Ці слова Ісуса Христа є так званим місійним наказом, яким Він окреслює завданням своїх учнів після свого вознесіння. Цей наказ відноситься також і до кожного з нас, оскільки через участь у Святих Тайнах ми також стали послідовниками Спасителя, членами Його Церкви та виконавцями його заповідей.

Звернімо увагу на те, що Ісус Христос досить чітко окреслює місію своїх учнів. Найперше вони повинні невтомно голосити Добру Новину про Царство Боже там, де їх покличе Боже Провидіння. Саме тому вони не є тими, які покликані проповідувати вибраним, але «усім народам» в кожному часі. Хто прийме їхню науку, яка не повинна бути їхньою, але наукою самого Господа Ісуса, той повинен стати учасником вічного спасення через прийняття хрещення в ім'я Пресвятої Тройці. Ставши повноцінним учасником Христової Церкви, людина не може дальше залишатися такою, якою була перед тим, але стати новою людиною. Новою ж людиною є та, яка не тільки слухає, але й зберігає усе те, що заповідав Христос. І наостанку, для того, щоб Апостоли не знеохотилися у своїй місії різними труднощами, з якими зустрічатимуться, Христос дає їм своє запевнення в тому, що Він буде з ними і супроводжуватиме їх «по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28,20).

Саме оте запевнення Ісуса Христа є і для нас, які живемо сьогодні сильним заохочення в тому, щоб і ми, де нас Господь поставив, були його добрими співпрацівниками, апостолами в євангелізаційній місії. То правда, що усі ділянки життя Церкви є дуже важливі і кожна по-своєму. Але вони повинні підкорятися одній цілі - життю вічному з Богом. Турбота про оте життя вічне, яка так лежала на серці багатому юнакові (пор. Мт 19, 16) повинна стати першорядною нашою турботою, оскільки вона надали стимулу і життя усім іншим сферам нашої діяльності. Без стремління до життя вічного усі інші людські діяння робляться марними, оскільки обмежують нас тільки до дочасного і немовби замикають двері вічного. Дочасне може тільки тоді постати перед нами у всій своїй повноті і красі, тільки тоді може віднайти свій сенс та ціль, коли воно просякнуте вічністю - тією, якою є наш Всемилостивий Господь.

Дорога, яка провадить до тієї вічності є проста - наслідування Христа, в першу чергу так, як це робили Його апостоли. Євангелисти досить виразно змальовують характер і темперамент кожного з них. Вони були досить різними як за віком, так і за спроможністю зрозуміти післаництво Христа. Однак, усіх їх об'єднувало одне - бажання наслідувати Христа. Воно мусіло бути досить сильним і вмотивованим, адже кожний з них, проповідуючи Христа розп'ятого і воскреслого, закінчив своє життя мученичою смертю, за винятком апостола Йоана, названого пізніше традицією Церкви богословом. Цей запал повинен стати також ідеалом для кожного з нас, незалежно від того, чи приналежимо ми до духовного чи мирянського стану. 

ІІ. Особливість місії Київської Архиєпархії в лоні УГКЦ
У світлі євангелізаційної місії Української Греко-Католицької Церкви наша єпархія має свою особливість. З чого вина випливає? Передовсім з того, що її головним осідком є місто Київ. Київ ж є місцем, де наш народ через славного князя Святого Володимира прийняв світло Христового Євангелія через хрещення у Дніпровських водах. Ця подія наскільки вписалася в історію народу, а особливо міста Києва, що про нього вже літописці говорили я про місто, яке є матір'ю усіх інших місцевостей нашої країни. Тому, вони не може стояти осторонь теперішньої євангелізаційної місії, а навпаки - повинна стати її основою і критерієм побудови усіх інших стратегічних духовних проектів.

Особливість Київської Архиєпархії криється також і в тому, що саме тут, в XVI ст. почався рух з'єдинення Церкви. Наслідком цього стала Берестейська Унія 1596 року. І хоча сьогодні ми можемо чути досить полярні думки відносно оцінки унії як такою, не можемо при цьому забувати, що саме слова Христові «щоб усі були одно» (Ів. 17,7) були основним моттом для тодішніх єпископів ще єдиної Київської митрополії. Цей Христовий заповіт повинен стати щоденною турботою кожного з нас. Дорогою до його реалізації є Його заповіді всецілісної любові Бога і ближнього. На даний час Київ є основним місцем зустрічі традиційних християнських Церков - Української православної Церкви Київського Патріархату, Української Православної Церкви Московського Патріархату, Української Автокефальної Православної Церкви. Тому, ревна молитва і жертовна праця в наміренні єдності Церкви належить до тих особливих і фундаментальних завдань, які стоять перед нами.

Від 21 серпня 2005 року Київ є також місцем осідку Глави Української Греко-Католицької Церкви. Цей факт надає зовсім іншого напрямку життю і діяльності Київській Архиєпархії, яка з однієї сторони є однією з ієрархічних структур цілої УГКЦ, а з іншої - відіграє у ній провідну роль. Вимовним знаком останнього є те, що Собор Воскресіння Христового, до якого надіємося невдовзі перейти є діло рук цілої Української Греко-Католицької Церкви - як в Україні, так і на поселеннях. З цього виникає, що усі наші діяння повинні бути підпорядковані двом цілям: загальній, яка полягає у презентації цілої УГКЦ, і локальній, що виражається у дбанні про духовне добро усіх тих, які проживають у межах території Архиєпархії.

Говорячи про особливості Київської Архиєпархії, не можемо не звернути увагу і на сторони життя, які не належать до світлих. Протягом багатьох років Київ як столиця України був також предметом особливих атак радянської пропаганди. Мусимо з прикрістю ствердити, що вона залишила свій негативний відбиток в душах людських. Якщо до того всього додати ще рекламу споживацького стилю життя та деградацію духовних цінностей, які не оминули і нашу країну протягом років незалежності, то побачимо перед собою велике поле євангелізаційної праці. Водночас щирість та відкритість мешканців центральних та східних регіонів України надихає надією на успіх у нашій місії. Однак, це вимагає від усіх тих, які поставлені на служіння серед нашого люду тут, щоб були вірогідними свідками Христової правди, у яких слова проповіді знаходять своє відображення у щоденному житті.

ІІІ. Трудівники євангелізаційного діла Київської Архиєпархії
Євангелізаційне діло ніколи не існує саме в собі. Його основою є люди, які в Церкві Христовій взяли на себе ту чи іншу відповідальність. Оскільки Церква є спільнотою, а водночас ієрархічною структурою, спробуймо поглянути, крізь призму цих двох її харизм на тих, які трудяться у Христовому винограднику для того, щоби Христос був прославлений в усьому і в усіх.

1. Єпископи
У церковній спільноті єпископ є тим, якому в першу чергу поручено чування над вірними. В ньому зосереджена не тільки повнота влади. Він є видимим знаком присутності Христа в Церкві через спільноту зі своїми вірними та іншими співбратами у єпископстві. Саме про єпископа, як критерій приналежності до правдивої Церкви писав св. Іриней Ліонський, коли казав, що там де єпископ, там є і Церква, там ж, де є Церква, там є Святий Дух, а Він є Правдою.

Наша єпархія вже має свій список єпископів, які з хвилею її відновлення намагалися вкладати свої найкращі сили у її розвиток. При нагоді варто згадати про теперішнього Главу УГКЦ Блаженнішого Патріарха Любомира, який розпочинав тут працю як екзарх, опісля владики Михайло Колтун і Василь Медвіт. Врешті решт Господь покликав до служіння Київській Архиєпархії молодого, енергійного і завзятого владику Богдана Дзюраха, який за досить короткий час зумів не тільки налагодити добре функціонування церковних структур, але заохотити до співпраці багатьох вірних. За це їм усім належиться особлива подяка.

Як єпископ-помічник Київський я рівно ж намагатимусь продовжувати все те, що тут посіяне, а також вкласти свою лепту у розвиток Архиєпархії. Очевидно, одне з пріоритетних завдань, яке ставлю перед собою - це закінчення будови Патріаршого Собору Воскресіння Христового.

Однак, будучи свідомим, що собор видимий будується собором духовним, саме ділу побудови собору душ людських хочу присвятити усе своє служіння. Для цього намагатимусь прикласти максим зусиль, щоб зростало число наших церковних спільнот, щоби навіть найменша горстка людей мала доступ до своєї церкви, свого священика, свого єпископа. З іншої сторони, ті спільноти, які вже створені і активно діють потребують неустанного розвитку. Досконалість, до якої закликає нас Христос немає меж. А отже, священиків і мирян усіх існуючих парафій заохочую до щоденного переосмислювання своєї місії «тут і тепер», щоб могти відповісти на сучасні виклики часу, які перед нами ставить наше суспільство.

2. Священики
У ділі євангелізації священики виконують надважливу місію. Вони є немовби ти моторами усього процесу. Саме тому вважаю усіх співбратів священиків, як моїх найближчих товаришів і співпрацівників. Турботу про вас, ваш духовний зріст та постійну формацію, ваші родини (коли хто є одруженим) ставлю на чільне місце свого єпископського служіння.

При нагоді хочу звернути на деякі особливості священичого служіння у Київській Архиєпархії. Передовсім, за відсутності поки-що своєї Духовної Семінарії кожний зі священиків отримав священиче виховання в різних формаційних осередках. Це з однієї сторони є великим скарбом, адже ж краса цього багатства у його різноманітності. Проте, для того, аби ми могли діяти одним духом ми повинні дбати також про єдність між священиками. Зрозуміло, що великі відстані і зайнятість не дозволяють нам часто зустрічатися між собою. Для того, корисними будуть часті зустрічі між священиками, чи з нагоди адміністративних зібрань, чи то з нагоди реколекцій. Саме тут ми зможемо поділитися досвідом один з одним, допомогти чи врешті-решт чомусь навчитися.

Іншою не менш важливою справою у священичому служінні є постійно формація. Священик, який у своєму служінні залишається на рівні семінарійної формації не зможе багато зробити, оскільки досить швидко вичерпається. Блаженного пам'яті папа Іван Павло ІІ у своїй після синодальній адгортації звертає увагу на три виміри постійної священичої формації: людська, духовна та інтелектуальна. Тому, у своєму служінню вам, дорогі співбрати священики, намагатимусь допомогти вам в тому, що кожний з тих формаційних аспектів ставав подібним до поля, на якому постійно кипить робота. Це допоможе усім нам бути добрими та святими священиками Христовими та Його Церкви.

3. Монашество
Сьогодні, як ніколи світ потребує бачити автентичних свідків Доброї Благовісті, які цілковито покинули все задля того, аби лиш, говорячи словами апостола Павла Христа придбати. Протягом усієї історії Церкви такими свідками в першу чергу були монахи і монахині, які через щоденне біле мучеництво свого життя намагалися продемонструвати перед світом, що Він помер і воскрес задля нашого спасіння.

Таких ревних Божих посланців дуже потребує наша Київська Архиєпархія. Як той, якого Господь покликав до служіння у Христовому винограднику саме з монастиря, хочу звернутися до вас, дорогі сестри і брати у монашестві про те, щоб ви своєю ревною молитвою і невтомною працею допомогли мені добре сповняти моє єпископське служіння. Двері нашої єпархії є завжди відкриті перед вами. З усіх сил намагатимусь допомогти вам в тому, щоб у Київській Архиєпархії ви чулися як у місці, яке для вас приготовив Господь.

4. Миряни
ІІ Ватиканський Собор для того, аби показати виняткову роль мирян у ділі євангелізації видав окремий декрет «Про апостольську діяльність» (Apostolicam actuositatem). В ньому, зокрема знаходимо такі слова: «Перед усіма вірними стоїть обов'язок спричинятися до того, аби усі люди по цілому світу пізнали і прийняли Боже діло спасіння. Для сповнювання цього післанництва (апостольства) Святий Дух, який звершує це діло через служіння Слова і Таїнства, уділяє особливих дарів (Пор. І Кор. 12,7) (...) Через прийняття цих дарів (харизм), навіть досить звичайних, зроджується право і обов'язок віруючого до того, аби він їх застосовував у Церкві і світі для добра людей і зросту Церкви () перебуваючи при цьому в єдності з братами у Христі, особливо зі своїми пастирями, завданням яких є оцінювати правдиву природу цих дарів і спосіб їхнього застосування (AA3).

Вищенаведені слова виразно дають нам зрозуміти, що у ділі спасіння ніхто з нас не є крайнім. Навпаки, кожний, в мірі діяння Святого Духа, є апостолом місії спасення сповненого у Христі. А оскільки отримав дари Божого Духа, то тільки для того, аби могти ними служити спільноті вірних, у якій перебуває.

Таких людей, яких Господь обдаровує різними ласками ніколи і ніде не бракує. Не бракує таких людей і в нашій Київській Архиєпархії. Проблема тільки в тому, що ті Божі дари подібні до талантів, які потрібно відкрити. І, очевидно, це є завдання кожного особисте. Проте, хочу звернути увагу на те, що ці дари ніколи не відкриються тільки через якесь самопізнання, хоча воно також потрібне. Особливістю Божого дару є те, що він відкривається у служіння Богу і ближнім. З цього робимо висновок, що упривілейованим місцем відкриття будь-якого дару Святого Духа є спільнота, особливо та, що її ми звемо парафіяльною. Тому, в особливий спосіб заохочую отців душпастирів, але разом з ними  і усіх вірних, щоби допомагали взаємно собі відкрити ті харизми, які Господь дає кожній людині у слушний час, який євангелисти окреслюють грецьким терміном кайрос (??????).

Особливою формою служіння Церкві і для Церкви є різноманітні церковні організації і товариства. Маючи добре духовне підґрунтя та провід, у співпраці з душпастирями вони можуть робити великі речі в ділі євангелізації. Надзвичайно важливим компонентом церковного життя є молодіжні організації. Згадаймо хоча б Християнське Товариство Католиків «Обнова» чи організацію «Українську молодь Христові». Остання сесія Патріаршого Собору, який проходив у Києві, виразно засвідчила про потребу таких організацій і товариств на парафіях. Єдине, перед чим перестерігали учасники Собору, то це перед надмірною закритістю таких організацій, які з часом переростають у своєрідні приватні клуби. Незважаючи на це, хочу ще раз ствердити, що розвиток вже існуючих і створення нових форм спільного служіння Господеві та Його Церкві повинна стати нашою душпастирською турботою.

Служіння Церкві на взір Марії є неможливе без служіння Марти. Маю на увазі різні спільноти молитовного життя. Традиційними формами такого служіння є Марійські спільноти та Апостольства молитви. У своєму єпископському служінні всілякими силами намагатимусь підтримувати такі вогнища молитовного життя, особливо серед молоді. Єднання у молитві - це є прекрасний спосіб свідчити Христа. Молитва за інших - це є своєрідна форма місійності. Згадаймо для прикладу св. Терезу від Дитятка Ісуса, яка є покровителькою місіонерів. Вона, яка ціле життя перебувала у контеплятивному монастирі, постійно молилася за тих, яким Церква поручила місії серед інших народів.

Очевидно, що існує набагато більше форм апостольства мирян. Кожна з них є корисна, аби тільки мала на цілі славу Божу і добро цілої Церкви. Тому, заохочую вірних Київської Архиєпархії, особливо молодь до взаємної співпраці і діалогу для того, щоб ми могли разом випрацювати спільну душ пастирську стратегію на майбутнє.

IV. Місця євангелізації у Київській єпархії
Зупинімось коротко на місцях нашого служіння Господеві у Церкві.

1) Парафія
Парафія належить до найбільш давніх місць служіння Богу. Вона є основною клітиною ієрархічної структури Церкви. Нею є спільнота людей зібраних в ім'я Боже, провід якої є повірений душпастиреві, яким може бути або парох, або адміністратор. Парафія об'єднує усіх людей, незалежно від віку, соціального статусу, освіти чи духовного зросту. Вона є відображення отієї спільноти перших християн, яку постійно оживлює Святий Дух. Тому саме на неї, її розвиток потрібно звернути якнайбільшу увагу.

Коли йдеться про служіння священика на парафії, то воно повинно відображатися передовсім у добрій і регулярній організації богослужінь, які мають бути відправлювані якнайбільш належно. Оскільки богослужіння, особливо Свята Літургія, дозволяє нам засмакувати вічність і красу життя з Богом. Окрім того, заохочую отців душ пастирів до того, щоби, по-можливості, відправляли в церкві бодай деякі частини церковного правила (Утреню, Вечірню). Таким чином можна залучити більше людей, особливо обдарованих голосом до участі в парафіяльному житті.

Проте, служіння на парафії не може обмежуватися стінами храми. Парафія - це передовсім живі люди, до яких повинно бути скероване служіння священика. З огляду на усильно заохочується отців душпастирів до душпастирських відвідин, особливо людей хворих, щоб таким чином вірні могли знати особисто свого священика.

Незамінним способом служіння священика на парафія є сповідь. Вона відкриває дорогу людині до Бога, а Богові - до людського серця. Усильно прошу священиків дбати про цей сакраментальний спосіб служіння своїм вірним. Для цього потрібно чітко окреслити час сповіді, але в такий спосіб, щоби усі, хто бажає, мали можливість до неї приступити.

2) Школи та університети
Проповідь Божого слова не може оминути освітні заклади. Саме у школі, а пізніше в університеті формується світогляд людини, на якому вона базуватиме усе своє життя. Запропонувати відкрити двері свого серця Христові, особливо в цьому періоді життя - це завдання кожного з нас, як священиків, так і мирян. Тому, священики нехай стараються послужити нашим вірним у школах і вищих навчальних закладах. Їхніми вірними помічниками в цьому ділі нехай будуть молодіжні організації, оскільки немає кращого способу євангелізації, як серед рівних собі віком.

3) Сім'я
Незважаючи на різні зміни, які заходять у світі і суспільстві, сім'я залишається надалі місцем, де людина дістає перший досвід світу, оточення, Бога, Церкви. В часи переслідування нашої Церкви, саме сім'я залишалася єдиним місцем, де прививалася любов до Бога, ближнього, Церкви. Саме тут зростала християнська свідомість. Тому, душпастирська опіка над сім'ями - це запорука майбутнього Церкви. В особливий спосіб звертаю увагу отців душпастирів на молодь, яка приготовляється до життєвого вибору. На цьому етапі життя ми повинні надати молодій людині якнайбільшу підтримку, допомагаючи їй водночас зробити свідомий і добровільний вибір. Представляючи молоді різні форми покликань, якими Господь кличе людину, не можемо забути про покликання до священства і монашества. Саме покликання з місцевих теренів стануть найбільшою формою євангелізації в майбутньому. 

V. Координація та контроль
Так, на рівні єпархіальному, як і парафіяльному, нам ніколи не бракує чудовий ідей і пропозицій. Проблема ж полягає в тому, що вони, або закінчують своє життя у архіві, або залишаються недокінченими. Саме для того, щоб усі ідеї і пропозиції, які піднімаються чи на архиєпархіяльному, чи то на парафіяльному рівні знаходили своє застосування, особливу увагу потрібно звернути на різного роду ради як єпархіального так і парафіяльного рівня. Вони повинні стати тим центром натхнення, де різним прекрасним ідеям надаються крила і вони знаходять своє застосування.

Закінчення
Дорогі у Христі,
на початку цього послання вже згадувалося про те, що основною надією у нашому служінні Богу, Церкві і своєму Народові є те, що Христос обіцяв нам свою присутність у всіх наших добрих починаннях по всі дні нашого життя. З нами Бог! Нехай ці слова стануть заохотою для усіх нас, тих, які переступили поріг третього тисячоліття. Господь кличе нас! Почуймо Його голос!

Провідницею у нашому служінні нехай буде для нас Богородиця, Матір Божа, яку Христос повірив усім нам як Матір, Провідницю і Покров!

Пресвятая Богородице, спаси нас!

Преосвященний Владика Йосиф Мілян,

Єпископ-помічник Київської Архиєпархії

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/