Головна

Митрополит УГКЦ Андрей Шептицький

„... Тільки для Вас маю жити, - для

Вас цілим серцем і душею працювати,

для Вас усе посвятити, - ба, навіть за

Вас, як цього треба буде, й життя своє віддати".

Андрей Шептицький

Митрополи?т Андре?й Шепти?цький (* 29 липня 1865, Прилбичі - †1 листопада 1944) - восьмий (після відновлення Галицької митрополії в 1808 р.) Митрополит Української греко-католицької церкви, Роман Марія Александр граф (на Шептичах) Шептицький, який у чернецтві прийняв ім'я Андрей. Вступив на владичий престол митрополита Галицького, архієпископа Львівського і єпископа Кам'янця-Подільського у віці 35 років, церемонія інтронізації відбулася 17 січня 1901 року, в переддень Навечер'я Богоявлення, в архікатедральному соборі Святого Юра у Львові.

Церковна кар'єра

Народився у с. Прилбичі (тепер Яворівського району Львівської області). Походив зі стародавнього знатного українського роду, який у XIX столітті зазнав полонізації, члени родини стали франкомовними римо-католиками.

При хрещенні отримав імена Роман, Олександр, Марія.

Початкову та середню освіту здобув удома та в гімназії Св. Анни у місті Краків (Польща). Після закінчення у 1883 гімназії деякий час перебував на військовій службі, але через хворобу змушений був її залишити. Навчався на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університетів. У 1888 здобув науковий ступінь доктора права. У 1887 здійснив подорож в Україну та Росію, під час якої познайомився з філософом Володимиром Соловйовим та істориком Володимиром Антоновичем. В 1888 вступив до монастиря отців Василіян у Добромилі. У чернецтві прийняв ім'я Андрей. Згодом студіював філософію та теологію у Кракові. Після закінчення навчання отримав наукові ступені доктора теології та доктора філософії. В 1892 був висвячений на священика у Перемишлі, згодом став магістром новиків (молодих ченців) у Добромилі (1892-1896), а з 1896 - ігумен монастиря святого Онуфрія у Львові. Деякий час був професором теології у Кристинополі (тепер Червоноград Львівської області).

Митрополит Шептицький першим із вищих ієрархів Греко-Католицької Церкви почав використовувати народну мову в спілкуванні із вірними. Коротке єпископство у Станиславові (1899-1900) Андрей Шептицький почав з відвідування гуцульських і буковинських парохій. Ніхто з єпископів раніше не писав до гуцулів послання їхнім діалектом («До моїх любих гуцулів»): «Періш усего Ви, дєді і нені христєнецкі, сокотіт свої ґіти вид згіршення».

У 1899 імператор Франц Йосиф I іменував Шептицького Станіславським єпископом, а римський Папа Лев ХІІІ затвердив це рішення (хіротонія відбулася 17 вересня 1899). Після смерті митрополита Юліана Сас-Куїловського Шептицький 17 грудня 1900 був номінований Галицьким митрополитом. Інтронізація відбулася 17.01.1901 у соборі св. Юра у Львові.

Екуменічна та унійна діяльність Митрополита Шептицького

Як митрополит двічі відвідав Росію (1907, 1912) та Білорусь. Сприяв розбудові Російської греко-католицької церкви. Створив апостольський вікаріат для вірних греко-католицької церкви у Боснії, а в 1908ченців-студитів. У 1907 Шептицький добився призначення єпископа для США, а в 1912 - для українських поселенців у Канаді (Вінніпезька митрополія УГКЦ). У 1910 брав участь у євхаристійному конгресі у Монреалі. Шептицький був ініціатором Велеградських з'їздів (1907-1927), у Бельгії створив східну гілку ордену бенедиктинців. направив туди для місійної діяльності

У 1901 заснував монастир Студійського правила, у 1913 запросив до Галичини чин Редемптористів, які прийняли східний обряд і створили свою гілку. Опікувався також жіночими згромадженнями Сестер: Пресвятої родини, Студиток, Милосердя, Святого Вікентія, святого Йосифа, священомученника Йосафата. Скликав Синоди та конференції єпископату греко-католицької церкви. У 1917 провів низку заходів, спрямованих на поширення і зміцнення католицької церкви в Росії. У березні 1917 організував у Петрограді Синод Російської католицької церкви і призначив отця Леоніда Федорова Екзархом для католиків візантійського обряду в Росії. Перебуваючи у Києві, митрополит призначив отця Михайла Цегельського Екзархом для католиків візантійського обряду в Україні.

У міжвоєнний період Митрополит Андрей продовжував роботу з розбудови УГКЦ. За ініціативою Шептицького було засновано Львівську греко-католицьку академію (1928), Богословське наукове товариство (1929), Український католицький інститут церковного з'єднання ім. Митрополита Рутського (1939). Продовжуючи унійну діяльність, відновив роботу Голандського унійного апостолату, у Бельгії - східну гілку ордену бенедиктинців, започаткував унійний рух в Англії.

Передбачаючи наростання репресій проти церкви, Митрополит таємно 22 грудня 1939 висвятив на єпископа свого наступника - ректора Львівської духовної семінарії о. Йосипа Сліпого. У жовтні 1939 Шептицький призначив Екзархів для вірних візантійського обряду, що проживали на території Радянського Союзу: єп. Миколи Чарнецького для Волині та Полісся, о. Климентія Шептицького для Росії та Сибіру та ін.

Під час Другої світової війни Шептицький ставив питання про об'єднання всіх християн України навколо Київського Патріархату у єдності з Римським престолом, але не знайшов розуміння з боку окремих ієрархів церкви та української інтелігенції.

Митрополит Шептицький - «праведник світу»

У часи Другої світової війни помагав переховуватись євреям, за що йому був поставлений пам'ятник в Ізраїлі.

Політична діяльність Митрополита

В 1901 році закрив греко-католицьку семінарію на знак підтримки сецесії українських студентів із Львівського університету. В 1903 році він приєднався до бойкоту українськими депутатами галицького сейму. Засудив Січинського (вбивцю графа Потоцького) в посланні перед Томиною Неділею 1908 р. Ця подія підживила неприхильне ставлення української громадськості до митрополита.

Найбільшим політичним досягненням Шептицького стала в 1914 р. домовленість з польською стороною про виборчу реформу, яка б збільшила політичне представництво українців у галицькому сеймі. Здійснити її завадила війна.

Загальна позиція митрополита у політичних справах: закликає духовенство не ув'язуватися в політику і сам подає приклад; як галицький митрополит він ex officio був депутатом віденського парламенту і галицького сейму, але в стінах обох цих шановних закладів до 1914 р. з'явився лише двічі і обидва рази виступав не на політичні, а на освітянські теми.\

Благочинність та меценатство

Однією з малозгадуваних (але значущих для висвітлення його christianitas) соціальних акцій митрополита було те, що він добився в австрійського уряду допомоги для вдів священиків.

Під час Другої світової війни православні священики і миряни Кам'янця зверталися до митрополита Шептицького по допомогу - фінансову і суто церковну: книги, ризи, літургійне начиння тощо, - посилаючись на те, що він же є єпископом їхнього міста, - і митрополит у допомозі не відмовив.

Митрополит підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар»

Засновує Український Національний Музей, купує в 1905 для нього приміщення за 34 тис. доларів (з допомогою євреїв, бо поляк-власник не бажав продавати будинок українцям). Завдяки піклуванню Шептицького у музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису.

Церковні, гуманітарні фундації: найперша - Єпархіальна бібліотека в Станиславові (передав 4 тисячі книг із особистої бібліотеки), Академічний Дім, Народня Лічниця (яку згодом (1930-1938) перетворили на сучасний шпиталь), гімназії; клопотанням до чеського уряду врятував українську господарську академію в Подєбрадах. Шептицький був ініціатором і засновником Земельного банку у Львові (1910).

На кошти митрополита придбано будівлю, в якій розмістилася художня школа Олекси Новаківського, а також майстерня Модеста Сосенка та Осипа Куриласа. Шептицький надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття художньої освіти у кращих навчальних закладах Європи.

Ним заснована Львівська Богословська Академія (в 1928 р. єдиний український вищий навчальний заклад за Польщі); на сиротинці передав разом 1 млн. доларів; посилав подарунки на Песах єврейським убогим дітям.

Заходами Комісії охорони природи при НТШ митрополит дав розпорядження утворити на землях Львівської митрополії заповідник кедрових лісів на горі Яйце, що біля Підлютого, та заповідник степової рослинності біля Чортової Гори на Рогатинщині. То були одні з перших природних заповідників у Західній Україні. Сприяв відкриттю курортів (напр., Черче).

Діальність Митрополита за радянської та нацистської окупації

Страхітливі злочини «перших совітів» були причиною його привітання «побідоносному німецькому війську» 5 липня 1941 року. Були на те й особисті причини: 27 вересня 1939 в Прилбичах, брата А. Шептицького Лева, його дружину, всіх членів сім'ї й робітників у Шептицьких (селян) - всього 13 осіб, було розстріляно працівниками НКВД; над родовою усипальницею Шептицьких скоєно наругу, а сімейний маєток Шептицьких було пограбовано, знищені цінні стародавні документи. Проте ніхто з єпископів - «князів Церкви» - у цілій Европі не виступав потім так відкрито й беззастережно проти фашизму в багатьох пастирських посланнях. Засуджуючи переслідування євреїв звернувся (грудень 1941; лютий 1942) з протестом щодо нищення єврейського населення у Галичині до райхсфюрера СС Гіммлера. 29-31 серпня 1942 написав розпачливий лист до папи Пія XII, 21 листопада 1942 - послання «Не убий», в якому містилися заклики до примирення політичних сил українського суспільства, засуджувалися політичні вбивства і містилися застереження про відлучення від церкви організаторів і виконавців подібних злочинів. Це приводило до фашистівських обшуків на Св. Юрі, під час яких німці розкривали навіть труни покійників.

За згодою Шептицького значна кількість євреїв переховувалась у греко-католицьких монастирях і навіть у митрополичій резиденції. Наказав сховати понад 300 єврейських дітей та цінні єврейські документи. У рятуванні євреїв йому допомагали, серед інших, сестра Йосифа Вітер (1946 її ув'язнено комуністичним режимом загалом на 30 років) і рідний брат Климент (37 євреїв; на фабриці взуття, яка належала студитам, - ще 16 євреїв; арештований радянським режимом 1947). Слід однак зауважити, що Митрополит приховував цю свою порятункову акцію від більшої частини духовенства - і тому, що цього вимагали обставини, і через антисемітизм значної частини священиків. З неприхованою симпатією пише про шляхетну поведінку Андрея Шептицького під час війни рабин Давид Кагане у свому «Щоденнику львівського гетто».

Передчуваючи, що радянська влада буде нищити Церкву, митрополит заповідав, щоб священики, ченці і черниці вчилися якогось ремесла.

Митрополит Андрей також спричинився до створення Першої Української Дивізії «Галичина», підтримавши цю ідею, адже відомі його слова до Володимира Кубійовича: «Немає майже ціни, яку не треба б дати для створення української армії», які вперше пролунали ще влітку 1941 р, а вдруге у 1943 році у розмові з паном Кубійовичем щодо політичної доцільності та моральної виправдуваності такого кроку.

Шептицький був автором відозви «Не убий», в якому засуджував антисемітизм і гітлерівську антиєврейську пропаганду, зокрема. Він був єдиним представником церкви в Європі, хто звернувся з листом до Папи Римського і особисто до Гіммлера, протестуючи проти геноциду євреїв.

Помер Владика 1 листопада 1944 року, коло 13 години, три дні перед тим переставши з будь-ким розмовляти.

Оцінка заслуг

В Ізраїлі за клопотанням Давида Кагане розглядалося питання про присвоєння А.Шептицькому звання «Праведник світу». Однак коли дійшло до голосування в 1981 році, то з 13 членів комісії, що розглядала це питання двоє утрималися, п'ятеро висловилися за присудження звання та шість проти, Д.Кахане, який також був членом комісії, утримався. В результаті звання присвоєно не було. Причиною цього стала співпраця А.Шептицького з німецькими окупантами. Слід зазначити, що в різний час «праведниками» були визнані деякі члени вермахту та інших служб та органів фашистської Німеччини, що мали різне ставлення до спасіння євреїв.

Це рішення викликало неоднозначну реакцію.[1] Наприклад в газеті «Jerusalem Post», у замітці двох польських авторів висловлюється обурення цим фактом.[2] Після відмови комісії Яд ва-Шем визнати Шептицького Праведником світу, єврейська громада України в травні 2008 року визнала його Праведником.[3] В Ізраїлі спроби визнати Шептицького Праведником світу зазнавали фіаско. Питання про присвоєння Шептицькому звання праведника разглядалось в Яд ва-Шем декілька разів і останній раз пропозиція була відхилена в 2007 році.

Головний рабин України Моше Реувен Асман повідомив, що у травні 2008 року Єврейська громада України визнала митрополита Андрея Шептицького Праведником світу. «Ми хочемо віддати належне людині, що врятувала сотні євреїв», - сказав Моше Реувен Асман. «Ми маємо боротися не тільки з антисемітизмом, ксенофобією, але й пам'ятати своїх героїв, нагадувати про них підростаючому поколінню», - заявив рабин і в пам'ять про Митрополита Андрея біля синагоги Лазаря Бродського в Києві посадив «Дерево Життя».[4]

За матеріалами: http://uk.wikipedia.org/

 

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія




http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/