Понеділок, 17 листопада 2008, 01:58

12 листопада до Церковної хатини активний член громади, публіцист Іван Рибалко на своїх «Жигулях» першої моделі двома ходками доставив партію гуманітарної допомоги зі Штутгарту, що в Німеччині...

Протягом літа - осені сеньйори з Української парафії Святого Василія Великого, що включає в себе майже всю територію Вюртембергу, з центром у Штутгарті збирали для київських дітей одяг та взуття, постільну білизну та серветки, іграшки та канцелярські товари. Акція проходила з благословення отця-пароха Романа Врущака. Шановна в Українській громаді людина, кавалер німецької урядової нагороди пані Надія Сайц (народжена Павлюк) надала під тимчасовий склад святкову залу у власному будинку. Найбільше речей для юних киян зібрала Анастасія Цюрак. До доброї справи долучилися і пан Дмитро Чабанюк, і пані Галина Наук. Багато дитячих речей надали і їх німецькі друзі та сусіди. У результаті зібралася партія з 10 картонних ящиків, 5 чемоданів та декількох великих сумок.

Приватний підприємець Олег Рачковський домовився зі своїм колегою з України Анатолієм Грановським щодо транспортування гуманітарної допомоги. Усі речі були ретельно перебрані та упаковані.

Спеціалізація пана Грановського - транспортування власним транспортом невеликих партій вантажів з України до Німеччини та в зворотному напрямку. Також він переганяє автомашини до України. Супроводжувати гуманітарну допомогу до рідного Києва наша громада доручила мені.

Разом з професійним водієм Русланом Стельмахом пізно вечором з Корнталю, що біля Штутгарту на мікроавтобусі «Форд-транзит» ми вирушили на Схід. Нас проводжали члени Української громади, а отець Роман Врущак перед від'їздом прочитав напутні молитви та освятив авто.

Більше 1,5 тисячі кілометрів ми проїхали автобанами та дорогами Німеччини та Польщі. У дорозі часто зверталися до молитви, згадували і Святого Миколая Мирлікійського Чудотворця, котрий є небесним покровителем Храму на Аскольдовій Могилі. Усю ніч ми їхали системою німецьких автобанів. Рано вранці перетнули за Дрезденом прозорий німецько-польський кордон. Нещодавно Польща приєдналася до Шенгенської угоди і перетин кордону займає лічені хвилини. На місці митниці тепер знаходиться пункт відстою каміонів (великих вантажних машин).

Трохи перепочивши, ми рушили далі. За містом Катовіце починається польська платна автострада. Вона ще повністю не добудована, функціонує лише ділянка від Катовіце до Кракова. За невелику плату ми подолали біля 300 кілометрів шляху з середньою швидкістю біля 120 кілометрів на годину.

На митниці у Раві Руській ми простояли більше шести годин, майже всю ніч. На світанку в'їхали в Україну, оцінивши не дуже якісний стан українських міжнародних автошляхів. У Дубно разом з Русланом ми перевантажили ящики та чемодани до маршрутного таксі автопідприємства «Пантера». Увечері ми були вже в столиці України.

У суботу 14 листопада до церковної хатини завітали київські діти, яких опікує благодійна організація «Карітас-Печерськ». Багатьом з них не вистачає повноцінної батьківської турботи. Волонтер пані Марта допомогла дітлахам підібрати собі одяг та взуття за розмірами. Потім підлітків, як завжди, по суботам, пригостили обідом. Ми всі звернулися до Господа Бога з подячною молитвою. Приємно було бачити у Церковній хатині і київських парафіян, що приносять сюди дитячий одяг та продукти харчування.

Також до Церковної хати завітала і пані Рита Василькова. Вона за походженням росіянка, родом з Москви, свого часу закінчила історичний факультет Московського університету імені Михайла Ломоносова. Потім вона переїхала до Києва, але опинилася у важких життєвих обставинах. Зараз вона не має даху над головою. Вона звернулася по допомогу до Української церкви. А волонтери «Карітас-Печерськ» уважно вислухали її, допомогли їй одягом та добрими порадами. Зі штутгартської партії гуманітарної допомоги їй подарували теплу дублянку, яку надала українська сеньйора пані Анастасія Цюрак, котра під час ІІ Світової війни була вивезена до Німеччини.

Частина гуманітарної допомоги зі Штутгарту, зокрема постільна білизна, буде переправлена до Прикарпаття багатодітним сім'ям, що потерпіли від повені.

А між українськими громадами Києва та Штутгарту налагоджуються справжні побратимські стосунки, які так потрібні людям.

Дмитро Мірецький

Штутгарт-Київ

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів, Вам потрібно включити JavaScript для перегляду

Біографічна довідка

Дмитро Мірецький народився 29 липня 1966 року в Києві на Подолі.

У 1983 році закінчив київську середню школу № 92 імені Івана Франка, а 1986 року Київський політехнікум зв'язку за фахом «Радіозв'язок та радіомовлення».

Потім два роки служив у Совітській армії.

Працював з 1988 року на кіностудії «Укртелефільм», редакціях газет «Край» та «Наш час».

У 1995 році прийняв хрещення.

У 1997 році заочно з червоним дипломом закінчив Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

У 2000 році працював у канадському проекті «Програма розвитку кредитних спілок в Україні».

Завдяки співпраці з цією програмою у 1998 році потрапив на україно-канадський семінар у Трускавці, де побувавши у Музеї Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ остаточно вирішив стати вірним нашої церкви.

У 2001 - 2005 перебував на державній службі в РНБОУ та органах місцевої влади в м. Києві.

Має дочку Майю, нині студентку, яка мешкає в Києві та іноді відвідує Церкву на Аскольдовій.

Член Національної спілки журналістів України та Міжнародної асоціації журналістів.

Працюючи в Українській громаді Штутгарту (Баден-Вюртемберг, Німеччина) організував збір гуманітарної допомоги для київських дітей.

Модератор парафіяльного сайту www.razom.de

Пряма мова Дмитра Мірецького: - "Завдяки тому, що з 2000 року до початку 2007 року я нерегулярно був на богослужіннях у Церкві Святого Миколая Чудотворця, що нашою родиною деякою мірою піклувався отець Олексій Геник, що ми були в Пущі-Водиці на реколекціях та згодом брали участь у пореколекційних зустрічах, я став остаточно вірним нашої Церкви.

Доля 2007 року закинула мене з дружиною в Німеччину до Баден-Вюртембергу. Не пройшло й місяця з моменту приїзду, як ми на минулорічний Великдень знайшли в Штутгарті Українську католицьку церкву. З грудня минулого року я виконую обов'язки секретаря Української громади Штутгарту.

Наша парафія св. Василія Великого охоплює територію Вюртембергу, який трохи менший за Київську область. У нашій парафії більше 300 вірних, хоча на богослужіння регулярно приходять 70 - 100 осіб.

Патріарх Любомир нагородив нашого пароха отця Романа Врущака митрою. Наша парафія співпрацює з Церквою св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій могилі, Самбірсько-Дрогобицькою єпархією, збирає пожертви для студій семінаристів, допомагає Українській церкві у містечку Інджя в Сербії.

Налагодивши побратимські відносини з рідною для мене парафією на Аскольдовій Могилі, у нас є чому повчитися у киян."