Блаженна Йосафата
Четвер, 20 листопада 2008, 16:03
Цій смиренній монахині з Божого Провидіння судилося стати справжнім первістком зрощеного на наших рідних землях зерна Христової науки, плід якого, виплеканий впродовж довгих років її славного життя, принесено в офіру Богові через щоденне свідчення торжества всеохопної Божої Любови.
Народилася Михайлина (пізніше сестра Йосафата) 20 листопада 1869 року в багатодітній родині. І хоча її батьки були звичайними незаможними міщанами, вони змогли прищепити дитині те найбільше знання, що його не придбаєш за ніякі статки, - невгасне й жагуче бажання Бога. Ще в ранньому дитинстві запалилося ним дівоче серце, і той шляхетний душевний порив за допомогою Божої благодати незабаром вилився у нестримний потік чеснот, якими, неначе вінком, прикрасила вона ціле своє життя. Та голос Господній кликав і кликав, і не було сил, щоби противитись цьому незримому покликові любови, який манив її все більше, віддаляючи від суєти світу та зносячи до висот Богопізнання. Саме в цей час у невеличкому селі Жужелі з ініціятиви ревного душпастиря о. Кирила Селецького для служіння українській спільноті через католицьку освіту й виховання молодого покоління постає нове монаше згромадження, яке, підкорюючись духові власної харизми й всеціло віддаючись під покров Божої Матері, прибирає ймення Служебниць Пречистої Діви Марії. Михайлині після ретельного духовного вишколу в латинському монастирі сестер Феліціянок було доручено очолити цю новоутворену спільноту. "Яке щастя мати так багато сестер! Моїм обов'язком є молитися "за кожну з них", - ці слова Йосафата зробить своїм життєвим кредо. Її гаряча молитва, мудрий провід монастирського життя та приклад особистого самозречення вже в короткому часі здобули для монастиря славу справжньої обителі Божих душ, які присвятили своє життя служінню Христові. Невдовзі по всій Україні, а потім і далеко за її межами постають все нові і нові монастирі згромадження, все більше і більше сестер включається у виконання своєї великої місії - катехизувати, просвічувати людей, привертати душі до Бога. І кожну з них молитовно поручає дбайливій Господній опіці блаженна подвижниця. До кінця своїх днів стоїть вона і чуває над своїми співсестрами, та й після свого блаженного переставлення не покидає їх, залишаючись вірною своїй обітниці.
У чому ж феномен її святости, у чому особливість її свідчення, у чому велич її душі? Таке питання ставимо собі ми, християни третього тисячоліття, перед очами яких - великі подвиги славних мужів віри, Христових свідків у мучеництві та ісповідництві власної крови. А відповідь на це питання полягає, мабуть, у геройському виконанні блаженною Йосафатою тієї програми життя, яку вона намітила собі в тишині монастирської келії і про яку не забувала серед суєти і клопотів сповненого служінням ближньому дня: "Намагатимуся якнайкраще виконувати свої щоденні обов'язки, пам'ятаючи, що Бог дивиться на мене, і старатимуся віднайти ласку в Його очах". Це подиву гідне сповнення нею своїх постанов і є тим найкращим свідченням єдности її душі з Христом, яке ставить її в один ряд з иншими мучениками-свідками нашої Церкви XX століття.
Під час пастирського візиту Святішого Отця Івана Павла II в Україну було беатифіковано українських новомучеників і преподобну сестру Йосафату Гордашевську. Празник преподобної призначено святкувати 7 листопада (за григоріянським стилем 20 листопада)
За матеріалами: http://truechristianity.info/
Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії.
Блаже?нна Йосафа?та (в народженні Михайлина Гордашевська *20 вересня1869, Львів - †7 квітня 1919) - блаженна монахиня Української Греко-Католицької церкви, яка передбачила свою смерть і тіло якої після смерті було віднайдено нетлінним, і як мощі святого Йосафата перенесено з Відня до Риму. Сестра Йосафата була першою монахинею першого в Україні активного греко-католицького монашого чину, що опирається на богослов'я убогого Христа і провадить харизматичну працю поміж найбільш упослідженими.
Блаженна Йосафата народилась 20 вересня 1869 року в міщанській родині Якова Пукаса і Ксенії Гордашевської у Львові. З самого малку це була незвичайна дитина - відзначалась гострим розумом, людяністю і глибокою релігійністю.
Закінчивши з відзнакою школу, Михайлина через матеріальну скруту не змогла продовжити навчання і пішла працювати на фабрику скла. Згодом змінила шум і метушню фабрики на тиху працю гаптувальниці, щоб більше вправлятись у духовному житті, спілкуватись з Богом.
Три рази майбутня монахиня складала приватний обіт чистоти, а 1891 року звернулась до свого духівника, отця Єремії Ломницького, за допомогою у вступі до чину Сестер Василіянок - єдиного на той час у Галичині українського жіночого чину. Юна Гордашевська віддала перевагу чину, що займався активною працею серед простого народу, дарма, що такий ще не був створений. 1892 року Михайлину посилають жити до монастиря сестер Філіціянок, щоб вона набула потрібного досвіду активного чернечого й апостольського життя. Через два місяці вона прийняла облечини, взявши ім'я Йосафата. Отець Єремія Ломницький ЧСВВ побачив у Гордашевській моральну силу і потрібні чесноти, щоб очолити нову чернечу спільноту. Цього ж року вона поїхала в село Жужель (суч. Жужеляни) на Сокальщині, де місцевий парох уже підготував будинок для сестер. У 1902 році на загальних зборах сестер Служебниць Йосафату було обрано головною настоятелькою Згромадження. Мати Йосафата мужньо й терпляче зносила різні випробування.
Харизма чину, його апостольська місія мали на той час лише загальні риси. Сестра Йосафата впродовж усього свого життя брала активну участь у їхньому створенні. Вона вміла відчути потреби часу, потреби народу і шукала нових засобів у місійній праці. Галицькі селяни часто страждали від хвороб - Йосафата привезла зі Львова книжку про лікарські трави та їх використання, ходила з сестрами полями, вишукуючи потрібні рослини, і сама готувала ліки. Вдячні селяни називали її «наша добра Сестра-лікар». А коли спільнота стала більшою, посилала послушниць на курси медсестер, які, до речі, закінчила сама. Тому, коли в селі з'являлись сестри, люди вже не звертались до ворожок і знахарів.
Часто траплялись пошесті, люди в панічному жасі перед хворобою боялися наблизитись навіть до найрідніших - тоді сестри без страху й огиди доглядали хворих, надаючи медичну допомогу і духовну розраду.
Пошесті, війна, висока смертність залишали сиротами сотні дітей, які жебракували по селах. Сестри організували для них сиротинці, де діти жили, отримували початкову освіту, знання ремесел.
Ці та багато інших проявів милосердя відповідали життєвому кредо Йосафати Гордашевської: «Виховувати серце народу і служити народові там, де є най-більша потреба».
Історики чину і біографи його засновниці водночас акцентують на глибокій інтравертності її характеру. Ще в дитинстві вона любила бігати до лісової каплички, подалі від людей, і там на самоті молитись. Це також підтверджують епізоди з її юнацького життя. А особливо внутрішня заглибленість, черпання енергії та сили зсередини своєї душі проявились у житті в монашій спільноті, у спілкуванні з сестрами - вихідцями з різних середовищ - під час кількох затяжних криз чину. Тоді їй довелося зустрітись з людською заздрістю, нещирістю, плітками тих людей, з якими вони разом створювали чин. Подібно, як і після початку важкої хвороби - туберкульозу костей - Йосафата «завжди вміла себе перебороти, завжди мала усміх на лиці».
Свідчення тих, хто особисто знав сестру, згоджуються в тому, що вона досконало здійснювала євангельські ради і християнські чесноти. Вона була жінкою віри, жила Євангелієм, і зерно Божого Слова знаходило в її серці стократний плід. Так само швидко ширилась її праця - за життя сестри Йосафати Гордашевської чин заснував 40 осередків, де жили і працювали понад 400 послушниць.
Три тижні перед улюбленим святом Йосафати - Благовіщенням Марії - 1919 року монахиня передбачила свою смерть. Провіщення збулося, і вона померла на 49-му році життя, збулася також її молитва до Господа: «Забери мене з цього світа в тих літах, в яких буду найбільше підготована». Так сестра Йосафата померла від туберкульозу костей 7 квітня 1919 року, в ніч празника Благовіщення Пречистої Діви Марії. Дивлячись з історичної перспективи на життя Слуги Божої Йосафати, на той вплив, що справила її апостольська діяльність, мимоволі пригадуються великі монаші революції з їхніми творцями, засновниками нових типів християнської духовності - Святим Антонієм, Святим Франціском Асизьким, Святим Патріком «Ірландським», Святим Бенедиктом... Думається, що, якби не перепони воєнного часу, комуністичного режиму, рух Сестер Служебниць міг би перерости у щось подібне. Адже це була постать справді виняткова і свята на тлі «організованої галицької пересічності». Святість сестри підтвердили численні чуда і надприродні речі, які сталися за посередництвом сестри Йосафати.
27 червня 2001 року була проголошена блаженною Папою Іваном Павлом II у Львові.
За матеріалами Андрія Курляка
За матеріалами: http://uk.wikipedia.org/