Католицький Народний Катехизм
Понеділок, 26 січня 2009, 10:57
ВІРА
Об'явлення Боже
Господь Бог дає нам можливість пізнати Свою велич через природу і через об'явлення.
У видимому світі - природі знаходимо сліди Бога. Усі істоти - живі чи мертві - свідчать про велич Божу. Будова людського тіла, людське серце, око, вухо і т. п. свідчать про Божу премудрість; розвиток рослини від насіння до плоду, небозвід показують нам Божу всемогутність; великі природні багатства - доброту Бога. У природі знаходимо відбиття багатьох релігійних правд: так, напр., пробудження природи весною, світанок нагадують нам про майбутнє воскресіння. У св. Письмі часто знаходимо згадки про зірки, мурашки, бджоли і т. д.
У притчах Спасителя знаходимо образи, взяті з природи: лілії і польову траву, насіння і жнива; виноград і виноградні лози, вівці і пастиря, сонце і світло. Кохаючись у природі, Ісус вибрав собі за вітчизну чарівну околицю Назарета; за свідка Своїх найбільших чудодіянь - "квітку Галілеї" - прекрасне озеро генезаретське; а місцем спочинку і нічних молитв - принадну Оливну гору. Приятелями природи були і св. Отці: вони охоче досліджували її, вбачаючи в ній відбиток величі Божої і релігійних правд. Св. Бернард каже, що дерева і ріки можуть нас навчити більше, ніж найславніші вчені. Великі природничі відкриття завдячуємо священикам і монахам - Копер-нікові, св. Альбертові Великому, та ін. Ревно опікувалися астрономією (наукою про небесні тіла) та іншими природничими науками папи - щоб дати нам можливість пізнати велич Бога з Його звершень. Найбільші дослідники природи були звичайно людьми побожними і віруючими. Відомий англійський вчений Ньютон при згадці Імені Божого скидав головний убір. Ідучи одного разу полем, поклав свою руку на траву і вигукнув: "Цього маленького шматка землі мені вистачить, щоб подивляти велич Божу". Знаменитий природознавець Лінней пише: "Всюди: в царстві мінералів, рослин і звірів зустрічаємо сліди вічного, всемогутнього, премудрого і люблячого Бога. Повний подиву, падаю перед Ним на коліна і величаю Його". Тому і називають природу книгою, яка говорить нам про Божу велич. Другою такою книгою, яка дає нам ще докладніші відомості про Божу велич, є об'явлення - надприродне явище.
Господь Бог дуже часто об'являвся людям (Євр. 1, 1-2), тобто уділяв їм надприродним способом відомості про Себе і Свої справи.
Дивлячись у вікно, заслонене прозорою фіранкою, ми бачимо людей, що ідуть дорогою повз будинок, але вони нас не бачать. Коли ж озвемося, то перехожі по голосу можуть зрозуміти, хто знаходиться за заслоною. Так і з Богом: Він нас бачить, але Сам є для нас невидимим (Ісаія, 45, 15). Але Бог у свій час по-різному являвся людям: Аврамові - в людськім тілі з двома Ангелами, Мойсееві - в палаючому кущі, євреям - на горі Синай і т. д., даючи їм можливість пізнати Свої ознаки, Свої суди, Свою волю, призначення людини, її майбутнє після смерті і т. д.
Об'явлення переважно відбувалося так: Бог промовляв до вибраних Ним мужів і давав їм доручення оголошувати об'явлені речі іншим людям.
Бог промовляв, напр., до Ноя, Авраама і його потомків, до Мойсея, бо це були люди праведні (св. Золот.). Ной був післаний Богом до грішних людей, які жили перед потопом, Мойсея - до гноблених ізраїльтян і фараона. Отже, не хотів Бог, щоб Його об'явлення залишилося невідомим. Деколи Бог об'являвся відразу багатьом людям, напр., коли давав десять заповідей на горі Синай (тоді промовляв Він до всього ізраїльського народу), або під час хрещення Ісуса Христа, коли сказав: "Це Мій Син улюблений, котрого Я Собі уподобав". Бог об'являвся і через Ангелів (напр., посилаючи Рафаїла до Товії). Коли Бог промовляв до людей, то приймав на Себе видиму стать, напр., Ангела або людину, або промовляв з-за хмари (на горі Синай), з палаючого куща (до Мойсея), у світлі (до Павла), через шум" вітру (до Іллі), через внутрішнє осяяння (IV Мойс. 12, 6-8). Мужів, котрим об'являвся Бог і котрі мусіли потім про це свідчити перед іншими (Йоан 1, 7), називаємо Божими післанцями. Бог вибирав для цього праведних, мужів І наділяв їх даром пророцтва і чудодіяння, щоб люди вірили їх словам - згадаймо чуда Мойсея, Пророків і Апостолів.
Вістунами Божого об'явлення були насамперед Патріархи, Пророки, а відтак Син Божий, Ісус Христос (Євр. 1, 1) і Апостоли.
Об'явлення, в деякій мірі виливали на виховання людського роду. Чим є виховання для однієї людини, тим є об'явлення для всього людства. Історія об'явлень відповідає поступовому розвиткові потреб людини в її дитячому, юнацькому і дорослому віці. З Патріархами, природа яких була близька до дитячої, приставав Бог по-приятельськи і не в'язав їх строгими законами. Ізраїльтяни зі своєю гордістю і почуттєвістю, які притаманні юнацькому вікові, вимагали вже строгих законів І постійного повчання. Коли ж Бог визнав людський рід дозрілим, було проголошено через Сина Божого закон любові (І Кор. 13, 11; Гал. З, 24). З-поміж усіх вістунів об'явлення саме Син Божий зложив найвірніше свідчення. Він був "вірним свідком" (Одкр. 1, 5) і прийшов на світ, щоб дати свідоцтво правді (Йоан 18, 37). Все, що говорив, говорив так, як Йому сказав Отець (Йоан 12, 50). Його свідчення вірніше і докладніше, ніж усі попередні, бо Ісус як єдинородний Син є в лоні Отця, і тому, як ніхто інший, бачить єство Бога (Йоан 1, 18). Він дав свідчення про те, що бачив, але люди не прийняли Його свідчень (Йоан 3,11). Були вістунами об'явлення і Апостоли. Вони мусіли дати свідчення про те, що бачили, а насамперед про воскресіння Спасителя (Діян. Ап. 10, 39), причому не лише в Єрусалимі, Юдеї і Самарії, але аж по край землі (Діян. Ап. 1, 8). Тому каже св. Павло, що його місія полягає в тому, щоб звіщати Євангелією Божої благодаті (Діян. Ап. 20, 24). Устами Ісуса Христа і Апостолів говорив Бог до всіх людей (Євр. 1, 2). Цим об'явленням замикається об'явлення, дане усьому людству. Об'явлення Боже як таке тривало лише до смерті св. Апостолів. Хоч Бог не раз об'являвся окремим людям і пізніше, але ці об'явлення не є продовженням первісного об'явлення, на якому грунтується наша віра.
З житій Святих, канонізаційних актів знаємо, що Бог ще і тепер часом об'являється людям великої святості. Св. Францові з Асижу в церкві об'явився Ісус Христос, св. Антонієві з Падви з'явилося Дитяко Ісус (тому і малюють його з малим Ісусом на руках); св. Тереса не раз бачила Ісуса Христа, Святих і Ангелів та розмовляла з ними. Такі приватні об'явлення є виключним даром Божим, і метою їх є позбавити людей, що прагнуть досягти досконалості, прив'язання до дочасних речей і вести їх до щораз більшої святості (Скар). Однак, не треба думати, що такі об'явлення І потіхи відразу надають людині ознак святості, бо суть святості - в чеснотах і героїчній витривалості в терпіннях. Може трапитися, що удостоїться об'явлення і безбожна людина (напр., Балтазар). Бог дає об'явлення і для того, щоб піднести віру людей. Так було, коли в 1858 р. біля Лурду (Південна Франція) бідній пастушці близько 20 разів об'являлася Матір Божа. Вона назвалася "Непорочним Зачаттям" і дала початок джерелу, вода якого є цілющою. Цікавим є те, що за чотири роки перед цією подією (1854) папою Пієм IX було проголошено догму про Непорочне Зачаття Матері Божої (Шпіраго, Приміри). З цього можемо зробити висновок, що мета таких об'явлень - підтвердження вже об'явлених правд або їх глибше пояснення. Тому приватні об'явлення не є новими об'явленнями, а тільки відновленням старих. Такі об'явлення, не треба приймати надто легковірно (Сир. 19, 4), бо не раз в таких випадках можна було зустрітися з обманом; але і не слід їх відкидати, як це часом робиться, не дослідивши докладніше (Сол. 5, 20). Не слід також забувати, що під час багатьох приватних об'явлень не обходиться без обману, спричиненого дією злого духа. Тому ніхто не зобов'язаний вірити таким об'явленням (хоч вони можуть бути апробованими Церквою, як об'явлення св. Тереси, св. Бригіди, св. Гертруди) більше, ніж правдивій людині. Навіть можна відмовити їм віри (звичайно, з належною повагою і покорою), маючи вагому підставу для цього (Бенед. XIV).
Об'явлення Боже було необхідним, бо люди, здійснивши первородний гріх, ніколи б належно не пізнали Бога і Його волю; а також тому, що треба було підготувати людство до приходу Спасителя.
Три царі зі Сходу не знайшли б Христа, якщо б їм не з'явилася зірка, - так і людство без об'явлення ніколи б не дійшло до належного пізнання Бога. "Тілесне око потребує світла, щоб оглядати земні речі; око душі - розум, - також потребує світла об'явлення Божого, щоб могти оглядати речі Божі" (св. Авг.). Через гріх первородний і через розпусту людський розум настільки затьмарився, що став безсилим докладно пізнати Бога за Його справами (Прем. 9, 15-16). Доказом цього є історія поганських народів. Вони поклонялися тисячам божищ, серед яких були люди, звірі, а найчастіше - предмети. Честь, віддавана ідолам, часто поєднувалася з безсоромністю і жорстокістю (згадаймо приношення в жертву людей). Погани наділяли своїх богів людськими недоліками і пороками, а часто їх боги були опікунами цих пороків. Навіть найбільші поганські мудреці часто грубо помилялися. Так, напр., знаменитий римський оратор Ціцерон схвалював самовбивство, найбільший грецький філософ Платон - вбивство дітей, зневагу до людей іншої народності І пияцтво в честь богів. Погляди поганських філософів часто суперечливі, переконання нестійкі, життя і діяльність не відповідають проповідуваним ними думкам. Напр., Сократ вчив про єдність Бога і викривав ідолопоклонство, але перед смертю пожертвував Ескулапові (божкові лікарів) півня. Деякі філософи явно визнавали своє безсилля і неміч свого розуму у пізнанні Бога І Його справ, надіючись на втручання Бога в процес пізнання і на те, що Бог об'явить людям Свою волю (Сократ і Платон). Зрештою, без попереднього Божого об'явлення люди не впізнали б Спасителя і не віддали б Йому належної шани. Бог зробив так, як роблять земні царі: вони, вибираючись до якогось міста, заздалегідь повідомляють про свій приїзд.
Ми маємо вже об'явлення, і повинні бути вдячні Богові за те, як хворий вдячний лікареві, що повернув йому зір. Тому жалюгідною є та людина, яка не прагне об'явлення; вона подібна до того, хто в ясну днину замикає віконниці і сидить у темряві.
Бог послав у світ Апостолів, щоб усі народи землі пізнали об'явлені правди.
Перед вознесінням на небо Христос сказав Апостолам: "Дана мені всяка влада на небі і на землі. Йдіть же, навчайте всі народи, христячи їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа", "І ось я з вами по всі дні, до кінця світу" (Мат. 28, 18-20). Тому ніщо не могло перешкодити Апостолам голосити Євангеліє - ні погрози, ні заборони світської влади. Коли, напр., найвища рада заборонила Апостолам учити народ, св. Петро, а за ним й інші, заявили: "Більше треба коритись Богу, ніж людям" (Діян. Ап. 5, 29). І сьогодні Церква не визнає жодних заборон світської влади, які стосуються обмеження її учительської діяльності. Згадуємо про це тому, що ще донедавна в деяких краях церковні розпорядження, і навіть оголошення щодо науки віри повинні були бути підтверджені державною владою.
Називаємо Церкву "католицькою", тобто всесвітньою, вселенською, тому що вона повинна голосити об'явлені Богом правди усьому світові, що і робиться за допомогою місіонерів.
За матеріалами: http://www.truechristianity.info/