Неділя, 08 лютого 2009, 23:44

Ігна?тій Богоно?сець (грец. ???????? ? ???????? ), († 107, Рим) - один з перших отців Церкви, єпископ Антіохії, учень апостола Івана Богослова, святий, мученик.

Святий Ігнатій Богоносець був учнем св. Івана Богослова. Згодом він став єпископом Антіохії і, як добрий пастир, впродовж 40 літ підтримував дух свого стада в час переслідування християн. За правління імператора Траяна його ув'язнили і повезли до Рима на суд. Під час довгої подорожі Ігнатій укріпляв місцевих християн у правдах святої віри. Тоді ж він написав сім листів до різних церковних громад. Саме Ігнатій Богоносець у листі до вірних міста Смирни в Малій Азії вперше використав вислів «Вселенська Церква».

Коли християни Рима намагалися визволити Ігнатія від смерті, він сказав їм: «Дозвольте мені стати поживою диких звірів, щоб тільки дістатися до Господа. Я - Боже зерно, і мене мають змолоти зуби диких звірів, щоб я міг стати чистим Христовим хлібом». Помер Ігнатій мученицькою смертю 107 року в Римі, а його святі мощі перенесено в Антіохію.

Мученицька смерть Святого Ігнатія

Св. Ігнатій Богоносець загинув мученицькою смертю в Римі за імператора Траяна, який наказав кинути його на розтерзання звірам. Вірні позбирали кості св. Ігнатія і поховали у Римі. Згодом святі мощі відіслали до Антіохії, де їх поховали у храмі на дафнійському передмісті. У 450 році святі мощі перенесли до нової церкви, збудованої на місці зруйнованої поганської богині Фортуни. Мощі св. Ігнатія прославилися численними чудами. У середині VII ст. їх перенесли до Рима в церкву св. Папи Климента.

• 2 січня - Святого Ігнатія
• 11 лютого - перенесення чесних мощів св. свящмуч. Ігнатія Богоносця.

За матеріалами: http://uk.wikipedia.org/

Хрещення хай залишається з вами, як щит; віра - як шолом; любов - як спис; терпіння - як повне озброєння.
Священномученик Ігнатій Богоносець

Про єпископа Антіохійської церкви Ігнатія Богоносця розповідають, що коли він був дитиною, то сподобився бачити Іісуса Христа під час Його земного служіння. Господь узяв малого Ігнатія до Себе на руки і сказав: „Якщо ви не навернетесь і не будете як діти, не ввійдете у Царство Небесне". Богоносцем його назвали тому, що, сильно люблячи Господа, він ніби носив Його у своєму серці. Священномученик постраждав за Христа в роки гонінь імператора Траяна. Праведника кинули на розтерзання звірям за сповідування Христа. Було це в Римі. Віруючі зібрали кістки святого Ігнатія і потім перенесли їх в Антіохію - на захист міста, на зцілення немічним, на втіху всьому його словесному стаду і у славу Христа Бога.

За матерілами: http://orthodoxy.org.ua/

СВ. ІГНАТІЙ БОГОНОСЕЦЬ, ЄП. АНТІОХІЙСЬКИЙ

Написав прот. Петро Зинич

Відомостей про життя та діяльність св. Ігнатія збереглось дуже мало, в основному в "Церковній історії" Євсевія Кесарійського (кн.. 3, 36). Тут сповіщається, що св. Ігнатій був другим після ап. Петра єпископом Антіохійським. Бл. Єроним в "Хроніці" причисляє св. Ігнатія до слухачів і учеників св. Іоана Богослова.
З великою вірогідністю можна припустити, що в молоді роки св. Ігнатій був знайомий зі свв. апостолами Петром і Павлом, які проповідували в Антіохії, тобто являвся прямим приємником цих Апостолів і продовжувачем їх справи. В більш пізніх пам'ятках, зокрема, в св. Симеона Метафраста св. Ігнатій іменується "Богоносцем". Цю назву пов'язують з євангельським фактом, що св. Ігнатій був іменно тим самим отроком, якого Господь наш Ісус Христос брав на руки, щоби поставити в приклад своїм учням, які вели спор кому бути першим. Св. Іоан Золотоустий, говорить, що св. Ігнатій не бачив Господа по плоті. Деякі свв. отці стверджують, що іменування "Богоносець", св. Ігнатій отримав від того, що він був істинним і ревним носієм Бога в своєму серці до кінця днів своєї мученицької смерті. Історик Сократ розповідає про нього, що він бачив ангельські хори, які оспівували Св. Тройцю в антифонах, і тому ввів в Антіохійській церкві антифонний спів, звідки він перейшов в інші церкви. Св. Ігнатій Богоносець постраждав при імператорі Траяні. Крім його засудження і мученицької смерті на арені цирку в Римі, достовірних відомостей про нього майже не збереглось. Дату мученицької кончини св. Ігнатія Богоносця з точністю визначити важко. Традиційно цю дату позначають 107 р., але дослідники схиляються до більш пізньої і датують (110-117 рр.).
Зміст послань. В одне із гонінь св. Ігнатій був засуджений на боротьбу із звірями і для цього в кайданах був відправлений до Риму. Подорож його продовжувалась довільно довго. По дорозі робились тривалі зупинки, під час яких св. Ігнатій мав можливість спілкуватися з посланцями від християн різних малоазійських міст. В цей час св. Ігнатій написав сім послань, які збереглись до нашого часу: чотири із Смирни (до Римлян, Єфесян, Магнезійців і Тралійців) і три із Тріади (до Філадельфійців, Смирнян і Полікарпа Смирського). Збірка цих послань святого мученика була складена, по всій вірогідності, зразу після його смерті св. Полікарпом Смирським.
Послання св. Ігнатія збереглись в двох, а окремі навіть в трьох рецензіях. Правдивою в наш час вважається "середня рецензія. Св. Ігнатію приписують і декілька інших послань, в тому числі послання до св. Іоана Богослова і Пресвятої Діви Марії.
Всі сім послань св. Ігнатія Богоносця мають свої надписання, тобто адресатів. Всі закінчуються звичайними привітаннями, причому в посланнях написаних із Смирни, св. Ігнатій просить молитов за себе і Церкву Сірійську, а в посланнях, написаних із Тріади, після отримання вісті про закінчення гонінь в Антіохії, просить відправити вісника в Антіохію, щоби порадіти наступленому миру, а також дякує за наданий йому прийом антіохійськими вісниками. Так як послання св. Ігнатія написані були при однакових обставинах, то і зміст їх в загальному схожий, за винятком послання до Римлян і св. Полікарпу. Написані в порівняльно короткий проміжок часу, послання св. Ігнатія вражають своєю ввічливістю і чистотою релігійного почуття. Крім цього, вони являються і цінними джерелами, відображаючими ту конкретно-історичну ситуацію в якій знаходилась Церква в кінці І - на початку ІІ стт. Початковим пунктом являється звичайна похвала Церкві і її єпископу. Після цих похвал св. Ігнатій з покірністю заявляє, що пише він не із претендування на авторитетне вчительство і не для того, щоби сповіщати возвишене вчення, а по любові і ради застереження віруючих. Далі слідують застереження св. Ігнатія. Вони трьох родів. Насамперед всього, св. Ігнатій закликає віруючих піклуватися про єдність і погодження з єпископом, корячись йому, як Господу, і нічого не робити без нього, при чому він вказує, що тільки в такому церковному єднанні можливе єднання з Богом і що відділення від єпископа є ознакою згубної гордості.
Другою засторогою являється заклик уникати єретиков, не юдействувати, тому що Євангеліє вище Старого Завіту, і визнавати істинне народження, смерть і воскресіння Ісуса Христа. Судячи з послань св. Ігнатія, боротьба з єретиками велась, як би на два фронти: проти єресі юдео-християнства і проти єресі докетів. На першу св. Ігнатій ясно вказує в "Посланні до Філадельфійців", де говорить: "Якщо хто буде проповідувати вам юдейство, не слухайте його. Тому що краще від чоловіка, маючого обрізання, чути про християнство, чим від необрізаного - юдейство" (Філад. 6). Ця фраза передбачає, що юдеохристиянська єресь в часи св. Ігнатія охопила і деяких християн, навернених із язичників. Про небезпеку доке- тичної єресі автор попереджує переважно в "Посланні до Тралійців". Вражаюче, що обидві єресі виступали в християнському обличчі, претендуючи на те, що вони являються "єдино правдивим християнством". З цього приводу св. Ігнатій зауважує: "До яду свого вчення єретики приєднують Ісуса Христа, чим і привертають до себе довіру; тому вони подають смертоносну отруту в підсолодженому вині" (Трал. 6). Виявляючи це зовнішнє обличчя, за яким ховалося свідоме відокремлення від живого Тіла Христового і відмова від участі в Літургійному житті Церкви, св. Ігнатій говорить: ... вони ухиляються від Євхаристії і молитви, тому що не визнають, що Євхаристія є Плоть Спасителя нашого Ісуса Христа, яка постраждала за наші гріхи, але яку Отець воскресив, по Своїй благості" (Смир. 7).
Третя засторога, скоріше настанова, - загального морального характеру, а іменно зберігати віру і любов, являючи себе християнами не на словах тільки, але і на ділах, наслідуючи справам Христа. "Послання до Єфесян" - саме найбільше із послань св. Ігнатія - містить ряд думок, крім вище згаданих, тут вирішується питання про відношення до язицького світу, причому рекомендується молитися за язичників, бути мудрими і  незниважати їх, в зв'язку з близькою кончиною світу, покладаючи всю надію і життя своє на Господа. Дальше автор запрошує християн частіше збиратися на богослужіння. В посланні до св. Полікарпа подаються ряд коротких настанов відносно обов'язків і пастирської діяльності єпископа: рекомендується молитва, покора і терпіння, а також пропонуються поради відносно вдов і рабів і настанови про шлюб. В кінці коротко зображуються обов'язки християнської пастви. Особливо характерне "Послання до Римлян". Воно служить пам'ятником ентузіазму християнського мучеництва. Боячись, щоби римські християни не подали за нього апеляції, св. Ігнатій просить їх не перешкоджати його мучеництву, якого так давно він бажає, а навпаки, молитися про дарування йому сил для звершення цього подвигу. "Умоляю вас. - пище св. Ігнатій, - не робіть мені і не надавайте неблаговчасної любові. Залиште мене бути їжею звірів і посередництвом їх досягнути Бога... О, якщо би не лишитися мені приготованих для мене звірів! Молюсь, щоби вони з жадобою накинулись на мене... Краще мені померти за Ісуса Христа, ніж царювати над всією землею... Хочу бути Божим. Моя любов розіп'ялась і немає в мені вогню, люблячого річ, але вода жива, яка говорила в мені, взиває мені всередині: "Іди до Отця" (глл. 4-7).
Особа автора, як вона виступає в посланнях, належить до числа незвичайно сильних характерів. Як видно із послання до Римлян, св. Ігнатій писав свої послання в стані незвичайного піднесення. Він горів духом в очікуванні мученицького вінка і безкінечно радий був наслідувати "страждання Бога свого" в надії воскресіння. При такому душевному настрої йому особливо було боляче чути про розповсюджене лжевчення, яке заперечувало плоть і страждання Ісуса Христа, воскресіння мертвих і Євхаристію - цю необхідну умову вічного життя. Тут він бачив небезпеку для Церкви. Це ще більше звеличило піднесення його духу. Звідси і стиль його виділяється незвичайною енергією і внутрішньою напругою глибоких релігійних почуттів.

Богослів'я св. Ігнатія Богоносця

Основною темою всього богослів'я св. Ігнатія являється тема "єдинства". Терміни: ??????, ?????? постійно зустрічаються в його посланнях, і себе самого він називає "чоловіком, призначеним до єдності" (Філад. 8). Св. Ігнатій у вченні про Бога підкреслює єдинство Осіб Св. Тройці, поскільки Сам Бог є Вище Єдинство (Трал. 11). Взагалі богослів'я св. Ігнатія "христоцентричне". Христос займає центральне місце в  думках і почуттях св. Мученика. "Його шукаю, за нас померлого, Його  бажаю, за нас воскреслого. Ні видиме, ні невидиме, ніщо не утримає мене прийти до Ісуса Христа" (Рим. 6, 4). Старий Завіт в посланнях св. Ігнатія, в протилежність погляду св. Климента Римського, рішуче відступає на задній план. На слова ортодоксальних юдеїв: "Якщо не знайду в древніх писаннях, то не повірю написаному в Євангелії", - у нього була відповідь: "а для мене древніще Ісус Христос, беззаперечно древніще хрест Його, Його смерть і воскресіння, Христос - наше життя" (Філад. 8-9); (Смир. 4).
Христологія. Що торкається христології, то св. Ігнатій чітко розрізняє дві природи Господа Ісуса Христа. Христос є "тілесний і духовний", "рожденний і нерожденний", спочатку підданий стражданням, а потім безпристрасний" (Єфес 7). Ці христологічні антитези зустрічаються в посланнях св. Ігнатія 13 разів (особливо "плотським образом - образом духовним"), що засвідчують істинно історичний характер Боговтілення і Викуплення. Автор ясно вчить про Божество Сина Божого, називаючи Його Богом нашим, Богом святим. Насамперед, він виділяє єдинство Христа з Богом Отцем. Христос є єдиний Син "Височайшого Отця" (Рим., передмова); Він - єдиний походить від Єдиного Отця в Єдиному перебуває і до Нього Єдиного взійшов (Магн. 7). В своїх піднесених поглядах на Сина Божого св. Ігнатій приєднується до христології св. ап. Іоана Богослова. Він називає Христа "Словом, що походить не із мовчання" (Магн. 8), і цим, можна сказати, показує, як древні християни розуміли таємне іменування Сина Божого Словом. Він є вічне Слово Боже, Яке народжується не із мовчання, подібно слову людському, не слідує в часі (тобто немає початку, поза часом) після мовчання, але вічне. Про вічність Христа св. Ігнатій вчить: "Ісус Христос був споконвічно в Отці і, накінець, з'явився видимо, невидимий ради нас став видимий". В зв'язку з цим св. Ігнатій дає традиційну троїчну формулу: "Ви істинні каміння храму Отчого, приготовані для будівлі Бога Отця; ви підноситесь на висоту знаряддям Ісуса Христа, тобто хрестом, посередництвом віри і Св. Духа" (Єфес. 9).
Вчення про втілення Сина Божого в протилежність заблудженням докетів, розвивається у св. Ігнатія дуже детально. Втілення - це здійснення божественного "домобудівництва", яке виразилось в тому, що Ісус Христос "став чоловіком досконалим" (Смир. 4). Як це відбулося? Св. Ігнатій коротко відповідає: "Бог наш Ісус Христос зачатий був Марією із роду Давидового, але від Духа Святого". Св. Ігнатій рішуче настоює на істинності плоті Христа, розуміючи під нею досконале людство. Він походить по плоті із роду Давида. Він "істинно народився від Діви", хоча і зберіг її дівство в зачатті і народжені. Він істинно хрестився від св. Іоана, істинно розп'ятий був за нас плоттю при Понтії Пилаті і Іроді тетрархі, і постраждав істинно, як істинно і воскресив Себе, а не так, як говорять деякі "привідно". Він і після воскресіння Свого був і є во плоті. І коли "прийшов до бувши з Петром, то сказав їм: візьміть, доторкніться Мене і погляньте, що Я не дух безтілесний... Після воскресіння Він їв і пив, як маючий плоть. Він і тепер укріпляє християн, тому що став чоловіком досконалим" (Смир. 1-4).
Христологія св. Ігнатія заслуговує на повагу і цінна тим, що вона ясно говорить про дві природи Ісуса Христа і Його єдність Як Бога і Людини.
Сотериологія. розвинуте у св. Ігнатія і вчення про домобудівництво нашого спасіння. В цьому вченні для св. Ігнатія характерно те, що він майже не торкається викуплення, як примирення з Богом, хоча і покладає викупну смерть Христа за нас в основу нашого спасіння. Головним же чином св. Ігнатій розуміє викуплення, як "подолання смерті" і оновлення вічного життя". "Євангеліє є здійсненням нетління" (Філад. 9). Початком цьому розумінню покладено з'явленням Бога у плоті, Його смертю і воскресінням. "В Ньому наше життя розсіяло через Нього і через смерть його, так що Христос надихнув нетлінням Церкву, і, як Його воскресив Отець, подібним же чином воскресить і нас, тому що без Нього ми не маємо істинного життя" (Трал. 9). Це нетління і здатність воскресіння сповіщає і дає віруючим Таїнство Євхаристії, яке є "лікарство безсмертя, не тільки охороняючи від смерті, але і даруюче вічне життя у Ісусі Христі" (Єф. 20). Чому ж воно має таку силу? А тому, що "Євхаристія є плоть Спасителя нашого Ісуса Христа, яка постраждала за наші гріхи".
Таким чином, за словами св. Ігнатія, метою спасіння являється воскресіння і життя вічне. Засобом до цього - Євхаристія, яка є основою страждання Христа. Тому він так рішуче виступає проти докетів, які заперечували страждання, Євхаристію, майбутнє воскресіння, тоді як для самого св. Ігнатія надія на воскресіння складала все, і якщо немає цієї надії, то немає сенсу ні його мучеництво, ні страждання свв. апостолів. В зв'язку з цим він вважає докетів "звірями в образі людському", "бішеними псами". Особливо обурює його ухилення від Євхаристії і церковного єднання з єпископом. Св. Ігнатій застерігає віруючих уникати єретиків, особливо настоює на необхідності церковного єдинства, покорі єпископу і участі в Євхаристії. І та настирливість, з якою він виступає, являється плодом саме освідомлення небезпеки докетичної єресі, але не захистом влади єпископа, як думають про це протестанти.
Еклезіологія. У вченні про Церкву на перший план святитель висуває тему єдинства. Особливо підкреслює необхідність єдинства кліру і мирян. Мирянам належить зливатися з "думкою" ("волею") єпископа, а пресвітерству бути співзвучним з ним, тому що в такому співзвуччі, в такій однодумності і "в співзвучності любові" прославляється Христос. Святитель говорить: "Складайте із себе все до одного хор, щоби заданим від Бога тоном єдинства, ви би єдиним голосом підносили пісню Отцю через Ісуса Христа, щоби Він почув вас і по добрих ділах ваших визнав вас членами Свого Сина. Тому корисно для вас бути постійно в єдності, щоби завжди бути з Богом" (Єф. 4). В зв'язку з цим св. Ігнатій розкриває вчення про Церкву тільки з тих сторін, які прямо торкалися церковного єдинства. Насамперед, він висуває вчення про кафоличність Церкви. Він перший ясно вчить про єдиноосібний єпископат, як гарант церковного єдинства. І, накінець, він перший чітко розрізняє три ступені ієрархії - єпископську, пресвітерську і дияконську - і ніколи не змішує їх, як інші автори.
Єдність всіх членів Церкви досягається в першу чергу послушанням мирян єпископу і кліру; в цьому послушанні виражається покора християн Богу - "Єпископу всіх" (Магн. 3). Тому "як Господь без Отця, будучи з'єднаний з Ним, нічого не робив ні Сам Собою, ні через Апостолів, так і ви нічого не робіть без єпископів і пресвітерів" (Магн. 7). В той же час святитель підкреслює, що "єпископ не є зовнішній начальник". Він несе служіння, і несе його в нерозривній єдності зі всією Церквою. За словами св. Ігнатія, церковна ієрархія є Боже встановлення, і тому до віруючих він звертається так: "Шануйте дияконів як заповідь Ісуса Христа, а єпископів як Ісуса Христа, Сина Отця; пресвітерів же як зібрання Боже, як Апостолів. Без них немає Церкви" (Трал. 3). Причому характерно, що закликаючи таким чином віруючих, святитель висловлює не свою думку, а "голос Божий". "Дух сповістив мені, - говорить він, - говорячи: без єпископа нічого не робіть, бережіть плоть свою як храм Божий, любіть єдність, уникайте розділення, будьте наслідниками Ісуса Христа, як Він є Наслідником Отцю Своєму" (Філад. 7).
Дуже часто св. Ігнатій розглядає трьохчинну ієрархію, як правлячу частину Церкви і закликає коритися єпископу, пресвітерам і дияконам, але частіше висуває дві перших ступені, одну - єпископську, з якою повинен погоджуватись пресвітерій. В покорі єпископам - ознака істинних християн: "Хто Ісуса Христові, ті з єпископом" (Філад. 3); всі повинні слідувати за єпископом, як Ісус Христос - Отцю. Хто обманює єпископа, обманює Самого Бога. Звідси, "прекрасна справа - знати Бога і єпископа. Шануючий єпископа, шанується Богом; роблячий що-небудь без відому єпископа служить дияволу" (Смир. 9). Де єпископ, там і Церква, без єпископа немає Церкви. "Без єпископа ніхто не роби нічого, що відноситься до Церкви... Не дозволено без єпископа ні хрестити, ні звершувати Євхаристію (вечерю любові, агапи), що одобрить він, те і Богу приємне" (Смир. 8).
Функції єпископа: 1) душпастирська опіка; нічого не повинно робитись без волі єпископа; він повинен настановлю вати віруючих, піклуватися про вдів, рабів, сиріт, скликати зібрання, спостерігати за всім; шлюби повинні бути з дозволу єпископа; 2) вчительство; єпископ повинен оберігати своїх віруючих від  лживого вчення; 3) звершення Таїнств; тільки єпископу належить право звершувати Хрещення і Євхаристію і тому, кому він благословить (надасть право) це. Поряд з єпископом св. Ігнатій часто ставить пресвітера, але говорить про його права невизначено. Пресвітерам нарівні з єпископом повинно коритися і без них нічого не робити (Трал. 2), але самі вони повинні бути в погодженні з єпископом і поважати його (Єф. 4). Пресвітери складають колегію (раду), оточуючу єпископа, як свв. Апостоли Господа, яка вирішує церковні справи. За богослужінням вони займають почесні місця біля єпископа. Їм належать судові і дисциплінарні функції, вони разом з єпископом приймають каючих. Безсумнівно, що вони нижче єпископа і Євхаристію можуть звершувати лише з його дозволу, але які їх права, точно зказати не можна. Ще менш конкретно святитель говорить про обов'язки і права дияконів. Він відноситься до них з теплотою, називаючи їх "співслужителями своїми", однак ставить нижче пресвітерів. Якщо у відношенні до єпископа і пресвітера св. Ігнатій вимагає покори і послушання, то у відношенні до дияконів - тільки поваги і шани. Диякони являються "служителями тайн Божих" тобто Євхаристії, а не тільки агап, словом, вони являються найближчими помічниками єпископа при звершенні Таїнств і тому св. Ігнатій відзивається про них з такою теплотою (Трал. 2).
В посланні до св. Полікарпа автор викладає обов'язки християнської пастви (гл. 6).
Накінець, слід зауважити. що св. Ігнатій був першим християнським письменником, який використав вираз "кафолична Церква". Контекст, в якому він використовує даний вислів. глибокий за богословським змістом і тому привертає на себе увагу. "Тільки та Євхаристія повинна вважатися істинною, котра звершується єпископом або тим, кому він сам доручив це. Де появиться єпископ, там повинен бути і народ, подібно тому, як де Ісус Христос, там і кафолична Церква" (Смир. 8). Ця Церква повинна охопити собою всіх і юдеїв і язичників і об'єднати їх в єдиному тілі Христа. Назва "кафолична" вказує на взаємний зв'язок всіх Помісних Церков. Всі вони мають "одне ім'я і уповання" тобто єдине вчення, один устрій у всій Вселенній. Важливо помітити, що поняття "кафоличність" тут не означає "вселенськість", а "соборність" і повноту Церкви, її єдність з усіма Помісними Церквами, які складають одну Христову Церкву, главою якої є Господь наш Ісус Христос.
Есхатологія. Це вчення ясно св. Ігнатій висловив в слідуючій фразі: "Так як все має кінець, то одне з двох належить нам, смерть або життя і кожному предстоїть піти "в своє місце". Невіруючі носять образ світу цього, а віруючі в любові - образ Бога Отця через Ісуса Христа" (Магн. 5). Людей, що вибрали світ, св. Ігнатій називає "плотськими", а полюбивших Бога - "духовними". Лжевчителі, якщо  не покаються, підуть у вогонь вічний, мученики же підуть до Бога, і взагалі віруючі отримають тим більшу нагороду, чим більше потрудилися і досягнуть приготованого їм вічного життя і нетління.
"Християнство, - говорить св. мученик, - не є справою переконання, але є справою величі Божої, коли ненавидить його світ" (Рим. 3).
Богослів'я св. Ігнатія мало велике значення в послідуючому розвитку  християнського віровчення у церковних письменників. Його христологія і сотериологія мали вплив на богослів'я св. Іринея, на свв. отців ІV ст.; його вчення сприяло ясному вираженню догмату про божественність і людську природу Ісуса Христа. Еклезіологічні його погляди знайшли своє продовження у св. Кипріана і Псевдо-Дионисія (V ст.). Проф.. Н. Сагарда говорить, що послання св. Ігнатія складають достойне продовження новозавітніх послань. А проф. І. Попов ставить їх вище інших творів мужів апостольських.

За матеріалами: http://www.apologet.kiev.ua/