Католицький Народний Катехизм
Неділя, 08 березня 2009, 14:08
ВІРА
Утрата християнської віри
Християнська віра є дорогою до неба. Та, на жаль, не всі ідуть цією дорогою, багато блукає манівцями.
Не мають християнської віри невірні, тобто ті, що пізнали об'явлену науку, але відкидають її.
Невірним був Апостол Тома, який, незважаючи на запевнення інших Апостолів, що Спаситель воскрес, не хотів повірити, доки не вложить пальця в рани Христові і не вложить руки в Його бік (Йоан, 20, 25). Таких, як Тома, є багато. Вони вірять лише в те, що бачать, чого можуть діткнутися, а все інше відкидають. "Невір'я - це піщаний грунт, який не приносить плодів, хоч його і зрошує щедро дощ" (св. Золот.). Такі люди кривдять і ображають Бога, відмовляючи йому навіть такої віри, з якою ставляться до будь-якої людини. Вони вірять різним розповідям, Богу, однак, не довіряють. У галузі релігії ми повинні чинити хоча б настільки розумно, наскільки керуємося розумом у щоденному житті. "О, скільки - то мусять невіруючі вірити, аби не вірити!" (Клим. Гофб.).
Не вірять найчастіше ті, кому не вистачає досвіду, хто є надто гордим, а також ті, хто веде грішне життя.
Часто причиною невір'я є брак досвіду. Дикуни висміяли б нас, коли б ми розповіли про залізницю, кораблі, телеграф, телефон і т. д. Люди, які живуть на екваторі, не повірять, що на півночі вода взимку робиться твердою, що навіть слон може по ній ходити, або що взимку вода падає з неба біленькими сніжинкками. Та й дехто з нас недовірливо похитає головою, коли почує, що в краплі води живуть тисячі мікроорганізмів, що в краплі крові знаходиться 5 мільйонів тілець, або що в морі живе кит з дуже великою пащею, але дуже вузьким горлом. Чому люди не вірять? Бо не мають достатнього досвіду і знань, але є зарозумілими і гордими. Немудрість і гордість на одному коні їздять. Це ж стосується і правд віри. Найбільші вчені переважно побожні, вони глибоко вірять, а перший -ліпший недоук чваниться власним переконанням. Перешкодою на шляху до віри є і грішний спосіб життя. Людина-грішник не здатна зрозуміти правду. Сонце може відбитися тільки у чистій і спокійній воді, але не у брудній. "Тілесний чоловік не приймає, що є Духа Божого" (І Кор. 2, 14). Дзеркало, яке зайшло парою, не відбиває предметів, або відбиває дуже слабо, - так і душа, сплямлена гріхом, не може зрозуміти правд віри. Грішна людина не хоче вірити, бо, повіривши, мусіла б змінити свій спосіб життя, а це їй важко зробити. Вона воліє дочасні,миттєві утіхи і почуттєві розкоші, які має під рукою, ніж утіхи і розкоші в майбутньому житті, яких не бачить. Тому сказав один безбожник до побожного християнина: "О, бідний християнине, як ти ошукаєшся, коли твоє небо виявиться тільки казкою". На це християнин відповів: "О, бідний недовірку, але як ошукаєшся ти, коли не виявиться казкою пекло".
Однак той, хто вихований у поганстві і нічого не чув про правдиву релігію, не є винним у своєму невір'ї і не має за те гріха.
Тому каже Христос: "Коли б я не прийшов і не говорив їм, гріха не мали би вони" (Йоан 15, 22). Отже, не всі погани є невірними.
Не мають християнської віри лжевірці, тобто ті, хто вперто відкидає окремі об'явлені правди.
Лжевіра або єресь - це віра зіпсована. Її можна порівняти з чашею вина, в яку влито кілька крапель отрути. Лжевірців слід відрізняти від власне єретиків або лжевірних учителів, які зводять інших і схиляють їх до лжевіри. "Лжевірні учителі - це міль, яка нищить дорогоцінну одіж Ісуса Христа або Церкву" (св. Григ. В.). Такими лжеучителями були Арій, священик Олександрійський, що відмовляв Христові Божества (з цієї причини відбувся Нікейський Собор в 325 p.); Македоній, Єпископ Царгородський, що заперечував Божество Св. Духа (Собор Царгородський в 381 р,); священик Іван Гус із Праги, що виступав проти науки про Церкву (Собор в Констанції 1414 p.); монах Мартін Лютер, що повстав проти Божого установлення Папства і учительської влади Церкви (Собор Тридентський 1545 - 1563 p.); англійський король Генріх VIII, що ображений на папу, який не хотів дати йому розводу з жінкою, відлучився від Церкви, запровадив в Англії англіканську церкву (але в Ірландії він не мав успіху) і оголосив себе її головою, а католиків жорстоко переслідував. Як бачимо, ставали єретиками і ширили свою лженауку між вірними переважно священики. Такі лжеучителі подібні до фальшивомонетників, які, не маючи права виготовляти гроші, займаються тим і фальшиві гроші видають за справжні. їх можна також порівняти із розбійниками, бо загороджують людям дорогу до вічного життя і штовхають на дорогу, яка веде до пекла. Ісус Христос застерігає нас: "Остерігайтесь лжепророків, що приходять до вас в одежі овечій (тобто з гарними словами і улесливістю), а всередині вони вовки хижі (тобто повні злоби). Пізнаєте їх по плодах їх" (тобто по способі життя, по наслідках їх науки) (Мат. 7, 15-16). До єретиків належать також схизматики, погляди яких спрямовані проти голови Церкви, проте практично вони допускають й інші помилки. Схизматиками є "православні" греки, які у 1053 р. на чолі з амбітним патріархом Михайлом Керулярієм відлучилися від Риму. Схизматицькою є і церква російська, яка в 1587 р. відлучилася від грецької церкви і котрою від 1721 р. управляв цар як голова церкви. Церква завжди вважала лжевір'я (єресь) за один із найбільших злих учинків. Св. Петро каже: "Коли б і ми або Ангел з неба проповідував вам більше того, що ми проповідували вам, нехай буде анатема (проклятий) (Гал. 1, 8). "Ніхто не є так безбожний, щоб його не перевищив у безбожності єретик" (св. Єрон).
Але хто живе у лжевірі без власної вини із несвідомості, той не є перед Богом лжевірцем.
Отже, хто, напр., вихований у протестантизмі і ніколи не мав нагоди почути вчення про правдивість католицької релігії, той лише по імені є лжевірцем, бо він уперто не відкидає пізнаної правди. "Коли має добру волю прийняти все, що Бог об'явив, то вже є правдиво віруючим" (св. Авг.). Така людина не є єретиком, як не є злодієм той, хто є власником чужої речі, зовсім не знаючи про те, що ця річ є чужа.
Не мають християнської віри ті, хто навмисне сумнівається у правдах віри.
Є сумнів розумний, коли вишукуємо труднощі і проблеми, щоб їх вирішити. Метою такого сумніву є прагнення знайти правду, щоб можна було сильніше в неї вірити. Але нерозумно сумніватися в якійсь правді, якщо маємо достатню підставу, аби її прийняти. Такий сумнів є навмисним і хто саме так сумнівається у правдах віри, той взагалі не має жодної віри. Дім мусить завалитися, коли пошкоджені його підвалини (згадаймо, як валяться доми, розташовані біля вугільних копалень). Мусить впасти і будинок віри, коли захитаємо його сумнівами. Людина, яка навмисне сумнівається в об'явлених правдах, не може бути милою Богу, бо кривдить Його недовір'ям. Мойсей лише раз засумнівався в тому, чи Бог дотримає обітниці і наділить ізраїльтян водою, за що і був покараний Богом, який не дозволив йому ступити на обіцяну землю (4 Мойс. 20). Захарія з сумнівом сприйняв слова Ангела, що у нього народиться син, Іван Хреститель. Він теж був покараний, бо відразу онімів (Лук. 1). Коли ми починаємо сумніватися щодо правд віри, ми повинні молитися.
Не мають християнської віри ті, що не дбають про правду і науку релігії.
Ті, що не дбають про віру з байдужості, заслуговуючої на покарання, стають зовсім безвірними. Вони, як рослина, що всихає неполита. Дехто дбає лише про тимчасову розкіш і користь, а не турбується справами вічного життя. Таких можна порівняти із запрошеними, про яких розповідає Євангеліє, які через поле, воли і жінку не прийшли на "небесну вечерю" (Лук. 14, 16). Такі мудрагелі вважають себе сучасними і з погордою та співчуттям дивляться на тих, хто совісно виконує релігійні обов'язки. Але власне вони є неосвіченими і немудрими, бо не розуміють, у чому полягає найвище життєве добро, є невігласами у найважливіших справах. Такі люди переважно ведуть погане життя.
Виноградники, яких не доглядають, заростають і вироджуються - так і розум, не освічений релігійними знаннями, набирає поганських рис і наштовхує на поганський спосіб життя (св. Людв. Гран.). Як тіло вмирає без поживи, так і душа. А поживою для душі є Євангеліє або Христова наука (св. Авг.). У розмові з самарянкою сам Ісус Христос називає свою науку водою, яка назавжди гасить спрагу людського духа (Йоан. 4, 43), а в синагозі в Капернаумі каже: "Я хліб життя, хто приходить до мене, не буде голодувати" (Йоан, 6, 35). Отже, хто не дбає про цей хліб життя, про цю поживу для душі, того душа вмирає, хоч тіло і живе. Байдужа до релігії людина стає ворогом Бога, бо сказав Ісус: "Хто не зі Мною, той проти мене" (Мат. 12, ЗО). Така людина в день суду не матиме оправдання і не зможе сказати: "Я не знав". Незнання, в даному випадку, є його власною провиною.
Люди, що з власної вини вмирають без християнської віри, не отримають спасения. Людина без віри, як і поганин, вже тут, на землі, є бідною. Вона перебуває "у темряві і тіні смертній" (Лук. 1, 79). Правди релігії здаються їй казками (Клим. Гофб.) Ісус Христос каже: "Хто не повірить, буде осуджений" (Мар. 16, 16), а також: "Хто не вірить, вже є осуджений" (Йоан 3, 18). Св. Павло говорить про єретиків, що вони самі себе осуджують (Тим. З, 11). Наслідуймо Святих і щодня молімося про навернення лжевірців і невірних. Блаженний Климентій Гофбавер (+ 18 20 у Відні) говорив: "Коли б я мав ласку навертати всіх невірних і лжевірців, то на власних раменах заносив би їх до католицької Церкви".
За матеріалами: http://www.truechristianity.info/