«Тарасові Ночі» у спогадах Володимира Кальненка
Понеділок, 09 березня 2009, 12:43
Як кожен свідомий українець, я тоді ще юнаком - закінчив середню художню школу ім.. Тараса Шевченка, перед поїздкою у «далекі краї» на навчання до Академії мистецтв в Ленінград (Санкт-Петербург)\, вчинив вірно: я поїхав у Канів на Чернечу гору до Тараса Шевченка. І там, нищечком, у хустину взяв дещицю землі...
Тоді, юнаком, я ще не уявляв, яку ДОЛЮ мені уготовано життям, щоб там, вже студентом Академії, увійти в Комітет проведення Вечорів Тараса Шевченка при меморіальній мансарді-майстерні Т.Г. Шевченка. І обставини мої були - виключними - це було КОЛО ленінградських Шевченкознавців: П.В. Жур, Марія Комісарова, Микола Браун та інші. І тоді мені прийшла ДУМКА - не спати уніч з 9 на 10 березня - читати «Кобзар», «Літопис життя та творчості Т.Г. Шевченка». І до тих «Тарасових Ночей» спершу одиниці студентів-українців, а потім і мешканців міста над Невою, а в подальшому (отих лихих років 60-70-тих, коли і до пам‘ятника Шевченка, саме 22 травня, не ходи, бо будеш підданий навіть арешту) приїздили і з Києва, і зі Львову, Таллінну. І навіть на одній з тих «Ночей» був присутній праправнук Шафарика (Прага).
То ж я подаю декілька періодів СКЛИКУ на «Тарасові Ночі».
1964-1970 рр. - зібрання молоді-студентів Академії мистецтв, Лісотехнічної академії, Консерваторії. Університету, Гірничого інституту та інших учбових закладів. Строкатим був СВІТ тих, хто приїздив на «Тарасові Ночі». Серед присутніх були і члени КПСС, і працівники-українці «Ленміськвиконкому компартії», і діти та внуки «синьо та чорно жупанників - полковників військ УНР», і професура, і геть юні діти, і геть пристарілі. Виділявся серед них і Левицький, син Ореста Левицького. Власне як і інші, котрі нині вже досягли висот визнання на ниві мистецтва - лауреати та знані у світі митці та лауреати.... і композитори... «Ночі» розвинулись за кількістю присутніх за сто і більше осіб...
1970-1976 рр. - «Тарасові Ночі» набули уже розголосу... і до «Ночей» був підісланий «освєдомітєль» з КГБ - тайно - ніхто, навіть не міг примітити того, що «освєдомітєль» - ім‘я Тарас Дем‘янович - є працівником КГБ (я ж бо, «внутрішнім зором» відчув «хто є хто»!). І ось, розглядую численні фото, «сакральна Ніч - на фото я один - ніхто не прийшов - час такий був - «людей ловили і в міліцейські бобики кидали». При зустрічі у Києві фотограф віддав мені слайд того фото. Один, і нікого, а було ж.., навіть народний бандурист Чуприна не приїхав (з могили його тоді вигнали).
1976-1986 рр. - «Ночі» спалахують новим сяйвом. До нашої української Громади увійшли відомі вже вихідці з України євреї-інтелектуали6 це в першу чергу Доктор мистецтвознавець Ігор Володимирович Мацієвський (виходець зі Львову), Олександр Олександрович Кононенко (виходець з Борисполя).
Особливого розвитку «Тарасових Ночей» була місія Мацієвського, бо очолюючи акцію фольклору при всесвітньому музеї музикальних інструментів, він влаштовує «продовження Ночей», і 10 березня, маючи можливість надавати Зали золотом обрамлені (колишні палаци княжі) і «Тарасові Ночі» продовжились - вже «Тарасів День» (10 березня) - заграли ансамблі, заграли на музичних інструментах аутентичних - і козаки-аспіранти інституту етнографії, і прибалти, і бандуристи з читанням статті Федьковича зі словами: - «і прийдуть до НЬОГО (ТАРАСІЯ-ПРОРОКА) і бойки, і гуцули, і чехи, і словаки, і євреї...»
1986-1996 рр. - село Гнідин, Бориспільського району, Україна.
1997-2001 рр. - кабінет трипільської кераміки інституту ім. Бориса Грінченка, Київ, Україна.
2002-2009 рр. - церква святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі, Київ, Україна (з благословення митрофорного протопресвітера, отця Ігоря Онишкевича).
Ночі мої «Тарасові» - Ви ПРОМІНЬ СВІТЛА в житті моїм страдницькім серед українофобії.
Ночі мої «Тарасові» - Ви СВІТЛО ГЕНІЯ - ПРОРОКА ТАРАСІЯ.
Володимир Кальненко, художник-скульптор, спеціально для «Оранти»