Католицький Народний Катехизм
Субота, 23 травня 2009, 23:57
ВІРА
Християнин у терпінні
Є терпіння тіла і терпіння душі. Людина переживає або одне, або друге, або і те, і друге відразу. Апостоли, яких бичували за віру, терпіли і на душі (Діяння 5, 41). Терпіли на душі і брати Иосифа (Буття 42, 21), і Йов.
Терпіння може бути заслужене або незаслужене. Терпіння блудного сина були викликані його провиною. Йов і Йосиф у Єгипті терпіли без вини. Але й такі терпіння, які не походять безпосередньо з особистої вини не є, власне, незаслуженими, бо є наслідком первородного гріха.
Без терпіння ніхто не може осягнути вічного щастя: "І коли хтось бореться, то не отримує вінка, якщо не бореться законно" (II Тим. 2, 3).
Щоб здобути царство, треба боротися і перемогти. Це ж стосується і Царства небесного. Навіть Христос не хотів без терпінь здобути славу, як це бачимо з Його слів до двох учнів, які йшли в Емаус (Лук. 24, 26). В іншому місці говорить Ісус Христос: "Хто не бере свого хреста й не йде слідом за Мною, той не достойний Мене" (Мат. 10, 38). Дорога до неба важка і прикра. Каміння під будову небесного Єрусалиму треба тесати на землі (св. Фр. Сал.). Щоб із льону виготовити біле полотно, треба його довго товкти, терти і поливати водою. Так і ми мусимо перейти через багато терпінь, поки станемо подібними до сніжно-білого полотна (св. Руп.). Снопи втрачають свою вартість після того, як їх вимолочено; так і ми не мали б справжньої вартості без терпінь. Бог зсилає на нас терпіння, щоб зробити з нас ангелів. Щастя без терпіння було б подібним до товару, за якого не заплачено (Терт.). Не хочеш терпіти - значить, не хочеш бути спасенним (Герсон). Терпіння нерозривно пов'язані з досконалістю (святістю). Нема доброї справи без перешкод, нема чесноти без боротьби.
Тому Бог кожному праведникові посилає терпіння.
Бог веде себе з нами, як лікар з хворими. Невиліковним хворим дозволяє вживати все без винятку, тим же, яких може вилікувати, забороняє вживати деякі страви, дає ліки. "Як молоко є поживою дітей, так хрести є поживою вибраних" (св. Вінк. Фер.). Хто із святих отримав вінець слави без трудів і хрестів? Шукай, і переконаєшся, що кожний з них переніс терпіння і прикрощі (св. Єрон.). Бог на землі своїм вибраним пробиває мечем серця, а на небі вінчає їх вінцем слави (А. Штольц). Але Бог не залишає праведних у терпінні зовсім без потіхи. Бог ставиться до нас так, як любляча матір, яка додає до гірких ліків цукор або мед і чуває над ліжечком дитини, забавляючи її малюнками або казками, щоб вона забула про свій біль. "У життя Своїх Святих Бог вплітає і сум, і радість у гармонійній цілості" (св. Золот.). Найкращим прикладом цього є життя Божої Матері. Вона журиться, коли Йосиф хоче її покинути, і радіє, коли Бог рятує її, пославши до Йосифа ангела; вона терпить, не знайшовши у Вифлеємі притулку на ніч, і відчуває невимовне щастя, коли приходять пастирі віддати поклін її Дитяткові. Великою радістю для Марії є прихід трьох мудреців із дарами, ведених чудесною зіркою, і великим терпінням є звістка про злочинні наміри Ірода, бо мусить утікати з дитиною до Єгипту. З болем у серці протягом трьох днів шукає Ісуса в Єрусалимі, з радістю знаходить Його у святині в оточенні вчених, які дивуються Його мудрості. Переживає невимовний біль біля хреста, де терпить гіркі муки Ісус, і невимовну радість після Його воскресіння.
Усі терпіння походять від Бога (Амос 3, 6) і є знаком Божої ласки.
Бог не хоче наших терпінь, як таких, але допускає їх для нашого добра, отже, вони не є проти Його волі. Часто трапляється, що чим більше заслуговує людина на Божу ласку, тим більше зсилає Бог на неї хрестів. Найкращий приклад того - Товія і Йов. Отже, терпіння є своєрідною нагородою за добрі вчинки. "Хрестами Бог нагороджує тих, які Його люблять" (св. Альойзій). За добрі діла милосердний Бог офірує нам терпіння. Вони є нашим дорогоцінним скарбом для вічності (Мег.). Наше терпіння для Бога є саме по собі великою нагородою (св. Ів. від Хр.). Терпіння - це дарунки нашого небесного Отця (св. Тер.). Бог тому, на кого зсилає терпіння, дає більше, ніж тому, якого наділяє силою воскрешати вмерлих (св. Ів. від Хр.). Родичі картають своїх дітей за хиби в їх поведінці чи характері, але ті ж самі хиби у поведінці чи характері чужих дітей їх не обходять. Так і Бог картає дітей, яких любить, посилаючи їм різні хрести (А. Штольц). Тому каже св. Павло: "... кого Господь любить, того карає" (Євр. 12, 6). Золото і срібло випробовується в огні, а улюбленців Бога -в печі покори (Сир. 2, 5). Ніхто із святих нашої Церкви не був звільнений від терпінь. Навпаки, чим більший святий, тим більше терпів у своєму житті. Марія, Мати Божа, терпіла найбільше, тому називають її "Царицею Мучеників". Апостоли теж терпіли немало. Петро і Павло довший час перебували в ув'язненні. "Найпевніший знак, що хтось належить до вибраних, - коли він, незважаючи на побожне християнське життя, мусить терпіти численні прикрощі І хрести" (св. Альойзій). Погано тому, хто зовсім не терпить. Тому каже св. Августин: "Нема більшого нещастя, як щастя грішників". Безперервне щастя якраз є нещастям. Хто не терпить тепер, буде терпіти в майбутньому.
Бог не посилає нам таких терпінь, яких ми не могли б знести.
Апостол Павло каже: "... він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу спроможність..." (І Кор. 10, 13). Господар знає, яку вагу може нести його кінь чи осел, і не покладе йому на спину більше того. Чи ж Бог міг би покласти на нас більше, аніж ми можемо нести? Адже навіть гончар не триматиме посуду надто довго в печі, щоб не потріскав (св. Єфр.). Музикант не натягне струни понад міру, щоб не тріснула, але і не звільнить її занадто, бо не буде жодної музики. Так і Бог ставиться до людей (св. Золот.). Як лікар дбає, щоб не дати хворому надто сильного ліку, який міг би його вбити, так і наш небесний лікар уміє відміряти таку частку терпінь, яка відповідає силам праведника (Людв. Гр.). Дехто сам собі спричиняє терпіння, бо надто великою мірою міряє всілякі дрібниці (Сузо). Не нарікаймо, терплячи, - це ознака боягузтва.Бог зсилає терпіння на грішника, щоб спонукати його до поправи і врятувати від вічної смерті.
Блудний син навернувся, зазнавши злиднів; Йона - в середині риби, Манассія - у вавілонській в'язниці, св. Франц Боргій - перед тілом Цариці Ізабели. Бог, як отець, спонукає дітей до послуху одним ударом прута (св. Вас).
Він подібний до хірурга, який відрізає хворі члени, щоб уберегти людину від смерті (св. Авг.). Запорошений одяг треба витріпати. Дочасні терпіння, зіслані Богом, очищають людські душі від гріха (св. Тома Віл). Терплячи, грішник відчуває відразу до дочасних речей, терпіння відвертають його від грішних розкошів світу.
Терпіння нищать у нас прив'язаність до дочасних речей. Господь Бог для того зсилав на іудеїв у Єгипті терпіння, щоб збудити в них бажання обіцяної землі. "Бог зсилає на нас терпіння і хрест, щоб ми не були прив'язаними до цієї долини сліз, а тужили за небом і прагнули до нього" (Дрекс). Терплячи, грішник бачить неміч та марність своїх намагань і шукає відради в молитві. Необхідність учить молитися. "Терпіння, які нас тиснуть, змушують нас вдаватися до Бога" (св. Григ. В.). Удари, які спадають на нас, ведуть нас до самопізнання і розуміння нашої недосконалості (св. Григ. В.). Отже, терпіння, хоч і прикрі, ведуть до Бога найпевнішою дорогою (св. Тер.). Бог зсилає на грішника хворобу тіла, щоб уздоровити його душу (св. Ізид.).
Для багатьох людей хвороба тіла була причиною уздоровлення їх душі. Так було з св. Францом Ассізім і з св. Ігнатієм Льойолею. Хворобою тіла Бог лікує хворобу душі (Григ. В.) Важка хвороба сон забирає (Сир. 31, 2). Хворобами Господь Бог стукає до людських сердець, щоб вони відкрилися перед Ним (св. Григ. В.). Мати подає дитині гіркі ліки, щоб вона виздоровіла, - Бог посилає хворобу тілу, щоб урятувати душу. Але люди, не розуміючи цього, вважають гнівом Божим те, що є ділом Божого милосердя (Марія Лят.). Тішуся, коли бачу хворого грішника, бо хвороба веде до Бога (Ігн. Льойоля).
Праведним Бог засилає терпіння, щоб довідатися, чи люблять більше Бога, чи створене Богом.
Йов, що завжди був богобоязливим, раптово втратив усіх дітей, здоров'я і все своє майно, з нього кепкували жінка і найкращі приятелі. Товія ховав померлих, наражаючи на небезпеку власне життя; роздаючи милостиню, зовсім зубожів; урешті втратив зір і не міг заробити на прожиття. Так Бог випробовує своїх слуг! Силу дерева пізнаємо серед бурі, чесноти і праведність людини - серед терпінь. Терпіння, як вітер, відсіває полову від зерна (св. Авг.). Пахуче зілля пахне дужче, коли його зім'яти - те ж відбувається з людськими чеснотами (св. Бонав.). Бог забирає від нас те, що для нас наймиліше: Якову забрав улюбленого сина Йосифа; Авраамові наказав принести в жертву єдиного сина Ісаака. Але Бог і усуває з нашої дороги те, що могло б нам завдати шкоди - отже, чинить, як отець, який, не зважаючи на плач дитини, забирає з її рук ніж, щоб ним не скалічилася (св. Авг.).
Терпіння приносить праведникам добро, - вони дозволяють їм відпокутувати вже за життя кари за гріхи, очищають душі від недоліків, додають сили витривати в добрім, посилюють любов до Бога, ревність у молитві, спричиняються не раз до дочасного щастя, врешті, помножують заслуги на небо.
Терпіння насамперед звільняють нас від кари за гріхи. Тому молився св. Августин: "Господи, тут тни, тут січи, тут пали, тільки пощади мене у вічності". Вважай, що тобі пощастило, коли можеш, переживши незначні дочасні терпіння, оминути болючі муки у чистилищі (св. Франц Ксав.). Терпіння очищають нас від недоліків. Бог, як городник, "кожну в мені гілку, яка не приносить плоду, відрізує..." (Йоан 15, 2). Як справжнє золото виходить із вогню чистішим, так праведник очищається в терпіннях. Бог очищає нас, як очищається золото (Зах. 13, 9). Чим є мило для тіла, тим є терпіння для душі. Напильник стирає з заліза іржу і повертає йому блиск. Сукно, чищене твердою щіткою, стає гладеньким (св. Франц Сал.). Так і терпіння впливає на душу.
Терпіння множать наші сили. "Як молоде дерево, терзане бурями, зміцнює своє коріння, так людина, терплячи, набирає більшої сили" (св. Золот.). Терпіння так впливають на людину, як молот на залізо. Св. Павло говорить про себе: "Коли я немічний, тоді я міцний" (II Кор. 12,10). Терпіння зміцнюють наші сили, а ослаблюють сили нашого ворога.
Терпіння посилюють у нас любов до Бога. Як води потопу щораз вище до неба підносили корабель Ноя, так і терпіння не придушують у праведних любові до Бога, а, навпаки, сильніше її роздувають (св. Франц Сал.). Як золота бляха тоншає під ударом молота, так у праведників міцніє в терпінні святість, а, отже, і любов до Бога (св. Бонав.). Терпіння нищать у нас прив'язаність до дочасних речей, а, отже, любов до світу. Тому молився св. Августин: "Прошу Тебе, Господи, зроби так, щоб для мене все стало гірким, щоб лише Ти був солодким для моєї душі". Терпіння також посилюють нашу вдячність Богові, бо здоров'я, як і інші Божі дари, найбільше цінуємо тоді, коли їх втрачаємо.
Терпіння роблять нас покірними. Випробовування є необхідними для праведника, щоб чесноти не зробили його гордим (Св. Ізид.).
Терпіння посилюють нашу ревність в молитві. Необхідність вчить нас молитися. Згадаймо Апостолів, яких застала на морі буря. Давид молився найревніше, коли його переслідували, а псалми, які він у той час склав, стали молитвою Церкви. Довгий спочинок робить людину безжурною і лінивою. Стояча вода гниє, в ній гинуть риби; душа, яку не тривожать терпіння, стає лінивою і поступово тратить свої чесноти (св. Амвр.). Риба, якщо її не натерти сіллю, зіпсується; кінь, якого не підганяють, іде поволі. Так і людина, яка не переживає терпінь.
Терпіння не раз стають причиною нашого дочасного щастя: Йосиф ніколи не став би королем, якщо б брати не продали його купцям і якщо б не був ув'язненим. Йов отримав назад усе, що втратив, у нагороду за свою терплячість. Товія прозрів. Так Бог карає і одночасно милує (Тов. 13, 2). Для тих, хто є приятелями Бога, сум стає радістю (Йоан 16, 20).
Врешті, терпіння служать для примноження майбутнього щастя. Бог послав так багато терпінь бідному Лазареві тому, щоб після смерті більше його прославити (св. Григ. В.). Наші дочасні хрести є легкими і проминаючими, а нам приносять неописану, вічну, все перевищуючу славу (II Кор. 4, 17). Праведники, - наче дорогоцінне каміння, - від шліфування стають кращими. Терплячи, праведник дозріває для неба, як дозріває колос пшениці, вбираючи сонячне тепло. Коли Бог зсилає на нас великі терпіння, то це певний знак того, що має щодо нас добрі наміри і хоче, щоб ми стали святими (св. Ігн. Льойоля). Чим більше терпимо на цім світі, тим більшою буде наша нагорода у майбутньому житті (св. Єрон.). Якщо ти терпиш - це знак, що належиш до вибраних (св. Авг.) "...тим, які люблять Бога, ...усе співдіє на добро" (Рим. 8, 28). Віддайся з повною довірою під опіку Бога! Він напевне не зішле на тебе нічого такого, що би не було для тебе корисним, хоч, може, ти цього не розумієш (св. Авг.). Терпіння для людини - як ніж садівника для виноградної лози; як молот для золота.
Отже, терпіння не є самі по собі чимось злим, вони є радше добродійством Бога, бо спричиняються до нашого дочасного і вічного добра.
Чи було б нещастям для рільника те, що на його поле впав град із діамантів і винищив йому посіви? Так і терплячи з волі Бога, не зазнаємо насправді шкоди, а, навпаки, отримуємо багато (Вен.). Те, що на перший погляд здається нам нещастям, насправді є для нас ліками (св. Єрон). Бог, люблячи нас, переслідує в усьому єдину мету - щоб нас зробити щасливими (св. Франц Борг.). Нема іншого зла крім гріха (св. Григ. Наз.). Терплячи, приймаємо особливе Таїнство, а саме видимий знак невидимої ласки (св. Мехт.). Згадаймо прислів'я: "Хто терпен, той спасен".
Серед найбільших терпінь можемо почуватися найщасливішими (згадаймо життя Иова і Товії). Переживаючи великі терпіння, говорить св. Павло: "Я - повен утіхи, я переповнений радістю посеред усіх наших напастей" (II Кор. 7, 4).
Тому ми повинні в терпінні виявляти терпеливість і коритися Божій волі, більше того, ми повинні тішитися з терпіння і дякувати за нього Богові.
Ми повинні говорити, як Йов: "Господь дав, Господь і взяв. Нехай Ім'я Господнє буде благословенне!" (Йов. 1, 21), або як Христос на Оливній горі: "Тільки хай не моя, а Твоя буде воля!" (Лук. 22, 42). Ми повинні коритися Божій волі так, як хворий виконує вказівки лікаря, або як розумний подорожній слухається досвідченого провідника, хоч і нелегкою є дорога, по якій вони ідуть. Адже сам Бог є для нас прикладом, як треба себе вести в терпіннях і, крім того, за терпіння Він обіцяв нам вічну нагороду (Лев XIII). Пригадаймо собі, як апостоли переносили бичування (Діян. Ап. 5, 11). Християнин, терплячи, повинен так само тішитися, як ремісник, який має багато роботи, але знає, що матиме по її закінченні велику нагороду (св. Золот.). Тішмося в терпінні, бо воно облагороднює нашу душу. Ми не повинні, як крихке скло, ламатися від першої зустрічі з терпінням (св. Золот.). Тому кажімо, коли нам випаде терпіння: "Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу і т. д.".
Є, на жаль, люди, які в терпінні нарікають і втрачають терпеливість. "Коли ближній просить повернути позичену нами річ, ми віддаємо її і дякуємо, але коли бажає цього Бог - нарікаємо на Нього" (св. Франц. Бор.). Так чинячи, ми стаємо подібними до воїнів які служать Богу у спокійний час, а в час війни втікають. Невитривалість у терпіннях нічого не поможе людині - вона терпить подвійно, ображаючи Бога. Така людина подібна до риби, спійманої на вудку - кидаючись, ще більше ранить себе. Однак, не чинимо гріха, коли, терплячи, плачемо і сумуємо - і Ісус Христос плакав та сумував на Оливній горі. Однак не допускайся розпачу - після плачу і нарікань прийде радість.
Виявляючи терпеливість у терпіннях, швидко досягнемо високої досконалості і заслужимо високу нагороду.
Покірно віддаючись Божій волі, просуваємось по дорозі духовного життя, як корабель, який пливе за течією (Вен.). Хто, терплячи, із задоволенням віддається Божій волі, ніби на крилах наближається до Бога (Альварез). Щасливий той, хто встоїть перед спокусою, бо коли буде вірний, прийме вінець життя (Як. 1, 12).
Те, наскільки ми готові до дальших терпінь, свідчить про те, наскільки ми удосконалились.
Запах кадила відчуємо тоді, коли його запалимо - чесноту людини пізнаємо по тому, як вона переносить терпіння (Григ. В.). Мужність воїна виявляється не в мирний час, а в час війни (св. Золот.). Грішник, терплячи, нарікає; початкуючий сумує, одночасно шкодуючи, що йому не вистачає терплячості; хто вже досяг певної досконалості, спочатку боїться, але потім набирається відваги і славить Бога, врешті досконалий не чекає, коли прийдуть терпіння, а відважно сам іде їм назустріч (св. Франц. Сал.). Досконалі не просять Бога звільнити їх від спокус і хрестів, навпаки, бажають їх і цінують так високо, як недосконалі цінують багатство, золото та дорогоцінне каміння (св. Тер.). Для праведників терпіння є радістю, а не сумом (К. Гуго). Тому багато Святих просили Бога: "Господи, або терпіти, або умерти!"
"Той, хто може цілувати Божу руку як тоді, коли вона роздає добродійства, так і тоді, коли карає, досягнув вершини християнської досконалості; він знайде спасіння в Господі" (св. Франц. Сал.).
За матеріалами: http://www.truechristianity.info/