Гавриїл Коленда – Митрополит Київський, Галицький та всієї Русі
Понеділок, 12 лютого 2018, 12:05
На Аскольдовій Могилі помолилися за упокій душі Гавриїла Коленди – єпископа та предстоятеля Української Греко-Католицької Церкви, пам’ять якого вшановується 11 лютого.Доля цього зверхника греко-католицької церкви була непростою й деякими рисами нагадувала долю його попередників. Владика з найвищою для того часу богословською і філософською освітою, на отримання якої в кращих європейських університетах було покладено довгих чотирнадцять років навчання, архімандрит Березвецького, Ліщинського та Тороканського монастирів, архієпарх Полоцької, Вітебської й Мстиславської церковних кафедр, Гавриїл Коленда ще за життя свого попередника митрополита Селяви став фактичним керівником з'єднаної з Римом церкви.
Хоч за своє майже двадцятирічне перебування на митрополичій кафедрі він так і не побачив своїми очима Києва, але під його проводом греко-католицька церква не тільки не припинила свого існування у роки Хмельниччини та Руїни, а, навпаки, навіть зміцнила свої позиції, особливо на Правобережній Україні. За заслуги перед греко-католицькою церквою Коленда в поважному генеалогічному збірнику отримав від своїх сучасників лаконічну, але красномовну характеристику: «Святой унії пастир достойний і старанний», а вдячні ченці-василіани XX ст. вирішили, що своїми подвигами Гавриїл Коленда заслужив гідність стати поруч митрополита Іпатія Потія.
Час, коли Гавриїл Коленда очолив греко-католицьку церкву був дуже не простим. Середина XVII ст. належить до одного з найтрагічніших періодів історії України та її греко-католицької церкви. Вона стала тереном безперестанних війн і предметом торгів між сусідніми державами, а з'єднана з Римом церква взагалі була поставлена перед перспективою знищення. Згідно із Зборівським та Гадяцьким трактатами місця для цієї конфесії в Україні не залишалося.
Найвірогідніше, Гавриїл Коленда народився 20 листопада 1606 року у Віденському воєводстві, в родинному маєтку Мереч-Конвалішки в сім'ї білоруських шляхтичів Речі Посполитої. Біографи митрополита Гавриїла називають імена його батьків - Ян Михайлович Коленда й Маріанна Григорівна Подбіпента. Родина митрополита Коленди з гербом "Белти" (на червоному полі щита - три срібні схрещені стріли) належала до стародавніх православних родин Великого князівства Литовського. Першу згадку про неї маємо ще від 1486 р.
Батьки Гавриїла - Ян Михайлович і його дружина Маріанна Григорівна були дуже віруючими людьми. Свого сина при народженні батьки охрестили Юрієм на честь святого великомученика Георгія та у пам'ять про дядька (батькового рідного брата), який помер 1604 р. Майбутній митрополит прийняв ім'я Гавриїл тільки на двадцятому році життя при вступі до василіанського ордену. В їх родині, окрім Юрія, підростало ще шестеро дітей - троє хлопчиків: Єнох, Ілля й Михайло і троє дівчат: Ганна, Іустинія та Варвара, яких батьки виховали у заповідях християнської любові. Велика побожність подружжя Колендів проявлялася ще і в тому, що протягом свого життя вони з великою повагою ставилися до церкви й її священиків та неодноразово жертвували значні кошти і нерухому власність ченцям-василіанам Віденського Свято-Троїцького монастиря. Крім того, Ян Коленда завжди запрошував греко-католицьке духовенство на свята Різдва Христового, Різдва Богородиці й на Великдень у свій родовий маєток Мереч-Конвалішки для богослужіння в місцевому храмі.
Треба також зауважити, що серед особистих друзів родини віденського земського писаря були митрополит Йосиф Вельямін Рутський (який, до речі, доводився Колендам ще і сусідом по маєтку) та полоцький архієпископ Йосафат Кунцевич, що, безумовно, тільки сприяло духовному вихованню майбутнього митрополита. Жорстоке вбивство Кунцевича, яке сталося 12 листопада 1623 року у Вітебську, вразило багатьох віруючих греко-католицької церкви, зокрема, і 17-річного шляхтича Юрія Коленду. Напевне, саме тоді в юнака вперше з'явилася думка присвятити своє життя служінню Богу й ідеї з'єднання християнських апостольських церков. Остаточно вона дозріла наступного 1624 р., коли він вирішив вступити до ордену Святого Василія Великого. У чернецтві Коленда прийняв архангельське ім'я Гавриїл, яке він з гідністю носив наступні півсторіччя свого життя на землі та з яким увійшов в історію України й її греко-католицької церкви.
Новиціят (1625 - 1626 рр.), тобто перший курс послуху і знайомства зі статутом василіанського ордену, Гавриїл провів у Битеньському монастирі, що під Слонімом (нині - Івацевицький р-н Брестської обл., Білорусія). У вересні 1627 р. серед чотирьох василіанських стипендіатів монах Гавриїл відправляється на три роки до Східної Пруссії вивчати філософію в Папському місійному колегіумі у м. Браунсберг (нині - Бранів, Польща).
Саме в той час, 1626 - 1628 рр., з великої вдячності Богові за те, що він наставив їх сина на стежку спасіння, Ян Михайлович та Маріанна Григорівна з благословіння митрополита Йосифа Вельяміна Рутського споруджують у Віденському Свято-Троїцькому монастирі каплицю (яка існує й нині) з вівтарем для богослужіння на честь Воздвиження Чесного Хреста Господнього, а під вівтарем цієї каплиці - родинний склеп для себе, своїх дітей і нащадків роду, тіла яких ченці-василіани забов'язалися приймати та ховати за грецьким обрядом.
Повернувшись із Браунсберга у 1630 р., Коленда залишається на три роки в рідному місті студіювати теологію у Віленському папському колегіумі. 28 березня 1633 р. вже висвячений на священика отець Гавриїл знову від'їжджає за кордон, на цей раз до Австрії, де поглиблює свої знання богослов'я, філософії й логіки в стінах Віденського університету. Повернувшись через три роки до Вільна, Коленда в останній раз приходить за благословінням до свого духовного отця - митрополита Йосифа Рутського. Більше вони у цьому житті не зустрінуться.
Пізно восени 1636 р. Коленда знову залишає рідний край. Він їде на навчання у "Вічне місто" - Рим, де 1 грудня 1636 р. був зачислений на трирічний курс поглибленого вивчення теології в Грецькій колегії святого Афанасія у Ватикані. Саме тут відбулася важлива подія в житті о. Гавриїла. Він урочисто поклявся до кінця своїх днів бути вірним східному грецькому обряду. Також у Ватикані його застає звістка про смерть митрополита Йосифа Рутського, який помер 5 лютого 1637 р. в Дерманському монастирі на Рівненщині.
Після кончини митрополита Рутського новим зверхником греко-католицької церкви на не довгий час (1637 - 1640 рр.) став Рафаїл Корсак. Він вирішив зробити паломницьку поїздку до Риму саме перед закінченням о. Гавриїлом ватиканського колегіуму. 24 листопада 1639 р., підійшовши під благословіння митрополита Рафаїла, Коленда від'їхав із Риму додому. Позаду лишилися 14 років напруженого навчання, попереду ж чекала рідна домівка з безперервною ворожнечею віросповідань. А повернувшись після довгої мандрівки до батьківщини, Коленда одразу ж поступає в розпорядження коад'ютора (заступника з правами наслідування) Київської митрополії - полоцького архієпископа Антонія Селяви, при якому виконує різні адміністративні доручення.
Невдовзі, Коленда стає настоятелем щойно створеного монастиря на честь Різдва Богородиці в Березвечі, Полоцької архієпископії. Ця василіанська обитель була заснована старанністю мстиславського воєводи Йосифа Корсака. На новому поприщі архімандрит Гавриїл виявив небуденний адміністративний хист. Він відібрав монастирське майно від шляхтичів - спадкоємців Корсака, які його захопили, розбудував монастир, спорудив церкву та щедро її прикрасив. У той же час Коленда виявив активну ревність в апостольській праці щодо поширення унії у Речі Посполитій.
28 серпня 1640 р. в Римі після тяжкої хвороби помер митрополит Рафаїл Корсак, смерть котрого вплинула на подальшу долю о. Гавриїла. 9 листопада 1640 р. король Владислав IV видав привілей Антонію Селяві про призначення його київським митрополитом. 1641 р. папа Урбан VIII затвердив останній, залишивши за ним багате Полоцьке архієпископство.
Однак, помираючи, митрополит Корсак залишив вакантною не тільки митрополію, а ще й посаду протоархімандрита василіанського ордену. Апостольський престол відразу ж вирішив виконати один із головних пунктів орденського статуту, згідно з яким протоархімандритом, тобто його керівником, мав бути не архієрей, а звичайний чернець. І найкращою кандидатурою на цю вакансію було визнано Коленду, який тільки-но повернувся з Ватикану. Вже у березні 1641 р. Римська курія звертається до останнього, як до керівника ордену Святого Василія Великого. Селява ж, дізнавшись про те, що зі вступом на митрополичу кафедру ченці не виберуть його протоархімандритом Василіанського чину, був настільки приголомшений, що навіть сильно захворів. Проте він вжив зі свого боку всіх заходів для здобуття цього уряду. Зважаючи на хворобу митрополита, василіани згодилися поступитися йому з неодмінною умовою, що на майбутнє, після смерті Селяви посада протоархімандрита ні в якому разі не буде переходити його спадкоємцю по митрополії. Останній навіть письмово зобов'язався щодо цього.
То був час, коли з'єднані (греко-католики) й не з’єднані з Римом (православні) християни шукали новий спосіб співіснування, котрий їм вбачався в створенні окремого Київського патріархату. Неодмінною умовою для здійснення цього наміру було прийняття православними декрету Флорентійської унії. Щоб переконати їх у цьому на богословському рівні, Римська курія видає Коленді дозвіл на секретне читання книг, заборонених католицькою церквою, з метою його спростування. Цікавий нюанс: разом із цим дозволом о. Гавриїл відразу ж отримав відпущення гріхів за читання єретичної літератури. Але те ні до чого не привело. Справа Київського патріархату затихла після смерті Петра Могили.
В 1655 році греко-католицьку церкву очолив вже єпископ Гавриїл Коленда, якого старий і майже сліпий митрополит Селява офіційно іменував коад'ютором, тобто своїм заступником із правами наслідування Київської митрополії. Грамотою від 5 березня 1655 р. він сповістив українське духовенство про приїзд в Україну Гавриїла Коленди, якому доручено було провести ревізію "українських та волинських церков". Однак єпископ Гавриїл не мав змоги розвинути широку пастирську діяльність на новому поприщі, бо московські війська зайняли всю Полоцьку архієпархію, і Коленда, забравши із собою срібну раку з мощами блаженного Йосафата Кунцевича, пішов у довгі поневіряння. Разом із ним блукав із місця на місце по монастирях і хуторах Підляшшя митрополит Селява, який "не збуджував до себе милосердя ні в козаків, ні в московитів, ні в поляків, аж поки не помер у Тикотині того ж 1655 р. Пізніше його тлінні останки були перенесені в Супрасльську лавру, котра з 1656 р. стала резиденцією архієпископа Коленди, як нового архімандрита цього монастиря й зверхника греко-католицької церкви.
Ще перед своєю смертю, Селява хотів офіційно затвердити Коленду митрополитом, але через безперестанні війни не міг скликати Синоду. З усього греко-католицького єпископату, окрім Коленди, живими у 1655 р. залишилися тільки Яків Суша - єпископ Холмський і Белзький, Андрій Кваснинський-Злотий - номінальний єпископ втраченої Смоленської єпархії та Ян Потій - єпископ Володимиро-Волинської та Брестської єпархії, але й з ними через війну не було ніякого зв'язку. Тому Київська греко-католицька митрополія залишалася десять років без офіційного архіпастиря, а орден Святого Василія Великого - без протоархімандрита, що ним доти був кожний митрополит.
Після смерті Селяви архієпископ Коленда став вживати всіх заходів, щоб король і Рим признали за ним митрополичу гідність. За тодішнім звичаєм, її визнання залежало від єпископів, які вибирали митрополита та представляли його королеві, а останній у свою чергу просив у Папи Римського підтвердження кандидата. Однак, цього звичаю додержувалися не завжди. Крім того, від часів Іпатія Потія був такий порядок, що митрополити призначали собі коад'ютора з правом наслідування, щоб через спустошення митрополії греко-католицька церква не зазнала якоїсь шкоди з боку православних. І тому майже завжди відпадав вибір кандидата з боку єпископів.
Король Ян Казимир (1648 - 1668) з огляду на умову з козаками не хотів іменувати архієпископа Коленду дійсним митрополитом, а тільки з 1656 р. йменував його завідателем митрополичих добр. Однак усі греко-католицькі владики вважали Гавриїла Коленду за архіпастиря й, як тільки після довгого скитання він осів у Супраслі, весь єпископат з'їхався туди на нараду. До Коленди, як до дійсного митрополита, зверталися в різних справах папський нунцій, архієпископ П'єтро Відоні та Конгрегація пропаганди віри, хоча титулували його тільки "адміністратором митрополії Київської й усієї Русі".
Ставши зверхником Київської греко-католицької митрополії, архієпископ Коленда сподівався, що ченці-василіани виберуть його також і протоархімандритом їхнього чину. Він зразу ж попросив, щоб Ватикан дав йому «таку владу над орденом», яку мали попередні митрополити, щоб між нами не прийшло до розколу чи поділу», але підтвердження з Риму так і не отримав. Це призвело до подальших непорозумінь між василіанами, та до ослаблення внутрішньої дисципліни в ордені.
Оскільки, на митрополичу кафедру претендував також і холмський єпископ Яків Суша, якого підтримував король Ян ІІ Казимир, кафедра формально залишалася вакантною, а Римська курія через деякий час заборонила Коленді виступати від імені митрополії. Конфлікт між Колендою і Яковом (Сушею) призвів до розколу у василіянському ордені, однак з часом вдалося досягти компромісу, а саме: архієпископ Коленда та єпископ Суша відмовилися від обрання їх протоархімандритами. Апостольський престол тримався тієї думки, що ним повинен бути не архієрей, а звичайний чернець. Проте капітул василіан, що відбувся у Бресті-Литовському в березні 1667 р., з огляду на особливі обставини і з метою збереження внутрішнього церковного спокою знову вибрав Гавриїла Коленду протоархімандритом ордену. Ставши генералом василіанського чину, він зобов'язався призначити свого наступника в порозумінні з останнім і доклав усіх зусиль, щоб навести лад у монастирях.
Водночас, митрополит Гавриїл доручив Якову Суші зрушити ще раз із мертвої точки справу канонізації Йосафата Кунцевича. Він здійснив потрібні заходи в конгрегаціях та порушив цю справу на окремій аудієнції у Папи Олександра VII. Останній обіцяв проголосити Йосафата святим, але незабаром (22 травня 1667 року) помер, і справа канонізації відтягнулася на 200 років. А восени того ж року, Митрополит Коленда під час тріумфального походу ввіз мощі Йосафата Кунцевича в Полоцьк та помістив їх у кафедральному соборі Святої Софії, який сам і відновив.
Під час свого перебування на митрополичій кафедрі Коленда проявив себе владикою енергійним, рішучим при досягненні поставленої мети, і тому, зрозуміло, він мав багатьох затятих ворогів. Це була вдача рвучка та запальна. Нунцій у своїй реляції до Риму схарактеризував митрополита Гавриїла коротко: "Вогненна натура". Через це виникали його часті суперечки з архієреями, навіть із таким ідейним єпископом, як Суша. Однак не слід забувати, що Коленда мусив поборювати дуже великі труднощі, бо вступив на престол Київської митрополії після Переяславської угоди, коли з'єднана церква лежала майже в руїнах, а його самого навіть не визнавали митрополитом. Проте, при оцінці діяльності митрополита Гавриїла на першому місці, слід підкреслити, його активну ревність для справ греко-католицької церкви, а відтак рішучість і непоступливість в обороні її інтересів.
11 лютого 1674 року Митрополит Київський, Галицький та всієї Русі Гавриїл Коленда помер в Супраслі. Тіло його було перевезено до Полоцька й поховано 18 лютого того ж року у кафедральному соборі Святої Софії.