Четвер, 05 грудня 2019, 00:00

Про цінність подарунків 

У далекому дитинстві, в засніженому Хусті, дістав я від Миколая подарунок – учнівський зошит і олівець, перев’язані блакитною стрічкою. Подарунок надто благенький, «мізерний» (як казали в нас) поруч із тим, чим хвалилися сусідські діти. Моя мати була вчителькою на півставки в сільській школі, і їй доля теж не підносила дорогих подарунків.

-      Мало приніс Миколай, - пожалівся я тітці Анці.

-      Як се мало? – щиро здивувалася та. – Зошит, олівець, уже заструганий, і пантличок такий красний. Його теж можна до чогось приладити: мішечок зав’язати або штанини внизу підв’язати, аби сніг не сипався в чобітки…

-      Міг би принести й більше, - зітхнув я сумовито.

-      Якби Миколай приніс тобі більше, то що б тоді лишилося іншим дітям? А подаруночок чекає кожен, правда?

Моя малописьменна тітка знайшла для мене втішну відповідь, і я змирився, навіть зрадів тому, що дістав. У зошиті стільки було місця для малюнків! Самотня все життя, напівглуха і напівсліпа жінка, посудомийка у вокзальному буфеті, подала мені найперший урок подяки: радій тому, що маєш, і дякуй за те, що дістаєш, бо це – твоє.

Мирослав Дочинець