Неділя, 09 серпня 2020, 12:54

В трудних часах посвятив себе, не залишив нас і залишився з нами назавжди

У сімнадцять років Броніслав добровольцем пішов на війну з більшовицькою Росією. 17 серпня 1920 року в битві під Задвір’ям біля Львова був поранений і потрапив до радянського полону. Згодом він з Божою допомогою втік з табору для військовополонених під Києвом і щасливо дістався до рідного дому в Пшеворську…

Вперше я дізнався про священика Броніслава Мірецького від настоятеля костьолу Святого Олександра в Києві вже покійного отця Яна Крапана в 1991 році. Тоді я тільки розпочав свої студії на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка.

На першому курсі я мав написати курсову роботу з «Основ журналістики», проте я запропонував замість неї написати сценарій фільму «Храм відкрито для всіх» про відродження костелу. В Університеті погодилися з моїм планом. І ми разом з оператором Володимиром Пушкарьовим приступили, тоді маючи лише 16-мм аматорську кінокамеру та касетні магнітофони, як волонтери до створення фільму. Не знаючи мого прізвища ксьондз Крапан, котрий нам всіляко тоді допомагав, сказав, що я чимось схожий на покійного отця Броніслава Мірецького, якого він добре знав і з яким вони разом служили Всевишньому у непростий для Церкви радянський час. Коли я йому розказав, що я теж Мірецький, то він наголосив, що у своєму подальшому житті я маю брати приклад зі священика Броніслава Мірецького. Фільм, а також телерепортаж про святкування католицької паски 1992 році у Києві, ми відзняли. Нинішній народний депутат України Микола Княжицький допоміг мені тоді показати цей телесюжет на Першому каналі Українського телебачення. А ще прелат Римо-католицької церкви, один із поборників українізації католицизму в Україні, організатор україномовної католицької громади Києва Ян Крапан, котрий підтримував тісні стосунки з Українською греко-католицькою церквою та допомагав її легалізації, благословив мене ходити до Української греко-католицької церкви…

Броніслав Мірецький народився 3 вересня 1903 року. у Пшеворську. Науку в гімназії в Ниску він розпочав у 1918 році, але через війну здав екзамени лише в 1926 році. Після вже другої військової служби в 1927 році поступив у семінарію у Львові. Одночасно був студентом богословського відділу університету Яна Казимира у Львові, який закінчив 1933 року, захистивши магістерську працю «Право власності у світлі енцикліки». В листопаді 1933 року у Львові відбулися його священицькі свячення. У 1933—1935 роках був приходським вікарієм у Жидачеві, а пізніше — адміністратором парафії у Новому Селі Збаразького повіту (тепер Підволочиського району Тернопільської області).

Під час німецької окупації співпрацював з львівським підпіллям і Армією Крайовою. У 1944 році він був засуджений на смерть. Але з Божою допомогою залишився живим, хату, в якій він мешкав спалили, а сам він сховався у льосі, затопленому водою. Цієї ночі отець Броніслав геть посивів.

Наприкінці 1944 року львівський латинський архієпископ Евгеніуш Базяк призначив його парохом парафії в Підволочиську. Радянська влада перешкоджала душпастирській діяльності Броніслава Мірецького. Як пише в статті «Вплив органів державної влади на мінімізацію діючої парафіяльної мережі Римо-католицької церкви у західних областях України у 1944 – 1964 роках історик Ярослав Стоцький: «РКЦ ніколи не залишалася поза увагою комуністичної влади, НКДБ і московського православ’я, тому що, керована Ватиканом, вона завжди прагнула розширювати свою географію і впливи… У другій половині 1957 р. обласний уповноважений Ради в справах релігійних культів виявив, що отець Броніслав Мірецький – настоятель парафії Підволочиська і Галущинців, крім богослужінь у їх костелах, проводить «незаконні» богослужіння у костелі селі Полупанівка Скалатського району, у каплиці сіл Старий Скалат Скалатського району і у каплиці Дорофіївки Підволочиського району. Уповноважений прийняв рішення про зняття із реєстрації отця Броніслава Мірецького, що й було зроблено 11 лютого 1958 року». Броніслава Мірецького на 15 років було позбавлено права проводити душпастирську діяльність. У 1965 році — до 50-річчя жовтневого революції, більшовицька влада просто підірвала костел Святої Софії в центрі Підволочиська.

Але це не завадило йому продовжувати священицьку діяльність. Конспіруючись він проводив богослужіння на теренах Львівської архідієцизії, а також на Поділлі у Кам'янці-Подільському, Хмельницькому, Деражні, Летичеві, Маниківцях, Полонному, Голозубинцях. Опікувався також капличкою в Києві на Святошині і дбав про те, щоб вона зберігалася. Відвідував він спільноти католиків на Буковині, в Казахстані, Криму і у Москві. Допомагав отець і українцям – греко-католикам, котрі були позбавлені душпастирської опіки. Виконував він треби і в східному обряді.

– Багато разів його затримували і брали свідчення працівники МВД і КГБ. Погрожували йому вигнанням і навіть смертю, – згадувала його сестра Марія, – Ховався у відданих йому людей, відправляв Служби Божі, сповідав, хрестив дітей і благословляв шлюби. Не дивився на труднощі, працював як душпастир. Їздив по селах і містечках, годинами прислужуючи біля 15 парафій, їздив вдень і вночі кіньми возом, і на санях.

Коли радянська влада все ж дозволила йому офіційно служити в Галущинцях, то він був єдиним душпастирем на цілу Тернопільську область, мав під опікою парафії у Кременці та Борщові.

Золотий душпастирський ювілей Броніслава Мірецького проходив у Галущинцях 8 вересня 1983 року, – розповідає голова Товариства польської культури імені ксьондза Броніслава Мірецького з Підволочиська на Тернопільщині пані Марія Крих, – Ця урочиста Служба Божа згромадила тисячі вірних з багатьох місцевостей, в яких він працював. Папа Іоан Павло ІІ з цієї нагоди прислав йому телеграму, запевнюючи його у своїй духовній участі в тій урочистості.

Отець-канонік Броніслав Мірецький помер у Галущинцях 13 серпня 1986 року. Останню Службу Божу відправив два дні тому у Хмельницькому. На похоронах 16 серпня, крім тисячі вірних, було 25 священиків. Під час проповіді отець Ян Ольшанський, майбутній єпископ Кам’янецької дієцезії, сказав: «Життя отця Броніслава – це життя священика, мученика-жебрака, а водночас місіонера. Протягом багатьох років, тримаючись Підволочиська, був підданий гонінням з боку влади. Мешкав у сирій хаті, у якій колись тримали сіль, де відправляв молебні, користуючись близькістю базару, адже з огляду на постійний натовп людей, який там проходив, за ним важче було наглядати».

На могильній плиті отця Броніслава Мірецького знаходиться напис: «У важкі часи присвятив себе, не покинув нас і залишився з нами назавжди».

Дмитро Мірецький, Есслінген на Неккарі, Федеративна республіка Німеччина для «Оранти»