Поезія Ольги Євдокимової
Неділя, 09 серпня 2009, 12:31
Українське слово
Кожне слово українське має душу,
Кожне сповнене любов'ю до людей.
Та його я нині боронити мушу
Від сміття і бруду "дружніх" областей.
Кожна лайка списом б'є і ріже вуха,
Бо прийшла вона з азійської землі.
Не було часу й бажання лайку слухать
Тим, хто жив з тяжкої праці на ріллі.
Рідна ненька мовчки дивиться з докором
На дітей...Хреститись тягнеться рука.
В землю втоптана биттям й голодомором,
Та ще й хочуть в тебе вирвать язика!
Задля крику щоб не розтуляла рота,
Мовчки вранці умивалася слізьми,
Щоб сміялась з тебе світова спільнота,
Бо ж ніяк тобі не вирватись з пітьми.
Діти рідні стали нині як чужинці,
З хати геть повикидали рушники.
Вбогість душ прикрити нічим, а гостинці
З рук чужих до рота тягнуть залюбки.
Мамо, люба, встань з колін, розгладь хустину
І на світлі образи перехрестись,
Заспівай, нехай почує Україна!
Нам духовність допоможе підвестись.
Наше слово українське буде жити,
Хоч би як не плюндрувати й не палить.
Ланцюгом московським хоч і перевите,
В душах ватрою невгасною горить!
Ольга Кроншевська 27.12.07