Пам’яті Ольги Басараб
Субота, 13 лютого 2021, 10:20
У малій військовій каплиці Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього парох громади о. Ігор Онишкевич і сотрудник о. Олексій Геник з вірними панахидою молились за упокій вірної Богові і Україні раби Божої Ольги.
Історична довідка
Ольга Левицька в одружені Басараб народилася 1 вересня 1889 року в селі Підгороддя , Рогатинський район, Івано-Франківська областьв родині відомого громадського діяча о. Михайла і Савини (з дому Стрільбицької) Левицьких. Вона мала старшу сестру Іванну та молодшого брата Северина. Северин Михайлович Левицький (пластовий псевдонім — Сірий Лев) — (6 вересня 1890, с. Щуровичі, Бродський повіт, Королівство Галичини та Володимирії — 30 січня 1962, Баффало, США) — український пластовий та громадський діяч, перший Начальний Пластун. Рідний брат Ольги Басараб.
Рано втратили батьків (1904 року померла мати, 1908-го батько). Навчалася в приватному пансіоні для дівчат у Вайсвассері (Сілезія), ліцеї Українського інституту для дівчат у Перемишлі (1902—1909) та однорічних курсах у Віденській торговій академії. З 1910 р. працювала в страховому товаристві «Дністер», Земельному іпотечному банку. У 1910—1911 роках викладала у торговій школі та водночас проходила практику в Українському Кредитовому Союзі у Тернополі.[1]
Одруження
10 жовтня 1914 року одружилася з українцем із Буковини, студентом «Львівської Політехніки» Дмитром Басарабом. Молодята повінчалися в церкві святої Варвари у Відні.
Їхнє знайомство відбулось ще під час перебування у Перемишлі, де Дмитро навчався у гімназії. Пізніше, вже студентом-політехніком, Дмитро освідчився їй у коханні. Він займався громадською діяльністю, очолював студентську організацію «Основа», активно долучався до дебатів, на яких обговорювались теми національно-визвольного руху поневолених народів Австро-Угорщини.
Невдовзі чоловік отримав повістку до війська і опинився на фронті, у чині молодшого офіцера австро-угорської армії. Менше ніж через рік після одруження, 22 червня 1915 року Дмитро загинув на італійському фронті й був нагороджений посмертно Хрестом за Заслуги ІІІ класу Австро-Угорської імперії.
Суспільно-політична діяльність
Політичну кар'єру Ольга Басараб розпочала як працівниця уряду Євгена Петрушевича. Стала організатором 1 жіночої чоти Легіону УСС у Львові. У 1918—1923 рр. Ольга Басараб працювала секретарем українського посольства у Фінляндії, бухгалтером посольства України у Відні, водночас була українською розвідницею. З метою збору військово-стратегічної та політичної інформації вона відвідувала Данію, Німеччину, Норвегію та інші держави. Провадила харитативну й просвітницьку діяльність у «Комітеті допомоги раненим і полоненим» у Відні та в «Комітеті допомоги цивільному населенню», за що відзначена міжнародною організацією Червоного Хреста. Член управи Українського жіночого союзу у Відні.
Після ліквідації дипломатичних представництв УНР 1923 р. Ольга переїхала до Львова, де стала членом Головної управи філії Союзу українок у Львові, активно співпрацювала з Українською військовою організацією, була зв'язковою полковника Євгена Коновальця.
Арешт
Як член УВО О. Басараб була заарештована польською поліцією. О шостій годині ранку 9 лютого 1924 р. до квартири, яку вона винаймала разом зі Стефанією Савицькою на вул. Виспянського (тепер — Вишенського), увірвалася польська поліція. Під час обшуку з шафи з-під одягу Ольги Басараб випадково випав пакунок. Жінка підняла його і притиснула до себе. Жест здався поліцейським підозрілим. У пакунку виявили розвідувальні матеріали про дислокацію військових частин всієї польської армії й обох жінок було вирішено заарештувати. Їх звинуватили в шпигунстві водночас на користь ваймарської Німеччини та більшовицької України та ув'язнили в тюрмі по вул. Яховича, де Ольга Басараб провела три дні (нині — Ак. Кучера, 5 тепер тут розташовано РВВС Шевченківського району).
Загибель
Під час жорстоких допитів, що їх проводив слідчий львівської в'язниці (Бригідки) Міхал Кайдан, Ольга відмовилась свідчити. Два останніх допити відбулися 12 лютого: перший провели відразу після обіду, другий, виснажливий, тривав з 9 вечора до 3 години ночі. На ранок 13 лютого Левицьку знайшли повішеною за нез'ясованих обставин на ґратах вікна камери № 7. Дослідження показали, що останні дні життя Ольга провела, зазнаючи страшних тортур, зокрема, на тілі були численні гематоми, сліди від катування струмом, у жінки були вивернуті суглоби.
Завдяки агентам УВО у цій в'язниці не вдалося приховати факту смерті Ольги Басараб. Маніпуляції поліції спричинили масове обурення. Кампанію протесту розпочав «Союз українок» (Ольга була бухгалтером цього товариства) 20 лютого, акцію продовжили інші українські товариства Львова, Галичини й осередків еміграції. Голова українського клубу в Сеймі Республіки Польща Сергій Хруцький виступив з інтерпеляцією (депутатським запитом). Єврейський клуб узагалі вимагав створити спеціальну депутатську комісію для дослідження умов утримання в'язнів у польських в'язницях. Польська влада змушена була розпочати слідство.
26 лютого відбулася ексгумація тіла Ольги Басараб. Після розтину трупа загиблу перепоховали на Янівському цвинтарі за участі декількох тисяч львів'ян і кількасот поліцейських. Очолили похоронну процесію десять священиків. Домовину з тілом несли студенти. Після похорону відбулася масова демонстрація.
Серед лікарів, які проводили розтин, був єдиний українець — доктор Мар'ян Панчишин. Адвокатом родини загиблої був Степан Шухевич. Слідство у справі загибелі О. Басараб невдовзі припинили «за відсутністю складу злочину».