Головна

Модель сучасної парохії, або яка парохія - така і Церква

о.ліц Миколай Фредина

УЧАСТЬ МИРЯН У ПАРОХІЯЛЬНІЙ ДУШПАСТИРСЬКІЙ РАДІ

ВСТУП

Після довгих років переслідування, вийшовши з підпілля наша Церква успадкувала надзвичайно складну релігійну ситуацію, яка сьогодні є на наших парохіях. Більшість парохій, які перейшли у лоно УГКЦ були розбиті та зруйновані практичною душпастирською бездіяльністю, яка процвітала за роки Радянської влади. Священика вважали лише культовим працівником, якого на роботу приймала громада.

Таке відношення руйнувало перед усім правильне сприйняття священика, а також давало можливість так званим Церковним комітетам керувати як священиком так і громадою. Ситуація трохи змінилась з приходом свободи, коли на парохії прийшли підпільні священики, які мали авторитет серед вірних і пробували навчити практикуючого християнства. Ці священики виховували свій вірний Божий Люд згідно своїх переконань та науки, яку отримали ще у довоєнній семінарії або вже у підпіллі. Тому по різному парохії сприймали лідерство священика, який позбавив влади т.з. Церковні Комітети. Не раз починались конфлікти і непорозуміння, які закінчувались часто відходом священика. Дуже часто згодом громада в подібний спосіб поступала з іншими священиками, які не відповідали їхнім вимогам. Ця проблема, яка виникла заставляла і далі турбує нас і ми задаємо собі те саме питання, що треба зробити, щоб наші парохії перетворились з великої маси чужих людей на спільноту Божого Люду? Як найти сьогодні шлях не лише примирення, але співпраці, яка повинна бути між священиком і вірними?

1

Щоб відповісти на ці запитання належить заглянути у скарбницю досвіду Вселенської Церкви, переглянути різні події, які навчать нас правдивого християнства а також допоможуть розібратись у сьогоденних проблемах. Застановляючись сьогодні над нашим душпастирством не забуваймо, ш;о Церквою керує Святий Дух а нашим завданням є навчитись слухати Його і відчитувати „знаки часу" через які Господь хоче нас навчити правди про Себе і Свою Церкву.

Щоб розібратись у сьогоднішньому хаосі, який панує у наших громадах, щоб визначити кожному його обов'язки і права, найперше зробімо коротку історичну мандрівку у час коли Христос розпочав свою місію серед людей. Пригадаймо Його прихід над Йордан, спокуси у пустині та покликання перших своїх апостолів, яким і доручив навчати та уділяти хрещення во ім.'я Пресвятої Трійці. Це саме вони вчорашні ще звичайні юдеї, стають апостолами, яким доручає Господь свою місію навернення людей до Бога. Це саме вони стали свідками Христа у цьому світі. Сьогодні через апостольську сукцесію цю місію отримала Ієрархічна Церква до якої приналежні єпископи, священики та диякони, що отримали через свячення та покладення рук особливе завдання у цьому світі. Але Христос не лише їх послав голосити Добру Новину, він покликав також і сімдесят двох учнів, які рівно ж повинні були сповнити Його волю.

Так дивлячись на раннє християнство, ми можемо побачити, що по відношенні до кожного християнина Бог має особливе покликання і домагається від нас його реалізації у житті. Тому Другий Ватиканський собор звернув особливу увагу на Церкву, як спільноту, яка живе завдяки різним дарам Святого Духа, якими Господь обдаровує кожного християнина для добра його спів братів. Про це дуже конкретно навчає Святіший Отець Іван Павло II у після синодальному апостольському повчанні „Сіігізіійдеіез Іаісі" (Покликання і місія мирян).

2

Під впливом II Ватиканського Собору, у західній Церкві розпочався новий рух, який назвали мирянським. З того часу миряни стали не лише пасивними учасниками спасіння, але взяли на себе і відповідальність за пропагування та місію християнського життя. Ситуація яка існувала до Собору почала змінюватись як і відношення священика до людей. Якщо перед Собором священик відносився до людей як пастир до отари, то після Собору почав відноситись як до Божого Люду у якому він має особливе покликання. Від того часу почали творитись християнські спільноти які стараються співпрацювати і разом стриміти до християнської досконалості.

Апостольство мирян не повстає з мандату церковної єрархії, чи з потреб даної ситуації, але повстає з сили внутрішнього і надприродного покликання яке виникає з Святої Тайни Хрещення та Миропомазання, і є частиною покликання кожного християнина.

І. Співпраця духовенства з мирянами

1. Навчання Церкви

Другий Ватиканський собор у Декреті про апостольство мирян пише „У церковних спільнотах їх (мирян) діяльність є необхідна до тієї міри, що без неї апостольство самих пастирів не може, як правило бути ефективним"(АрозІоИсат асШозіІаІет, 10.)' Тому собор звертається в особливий спосіб до єпископів і священиків і пригадує їм про властиву участь мирян у будуванні Церкви, і також настановляє, щоб з ними разом для Церкви співпрацювали і огортали мирян належною опікою у їхній апостольській праці.^ Нехай пресвітери радо прислухаються до мирян, по братньому розглядаючи їх бажання і пізнають їхній досвід та компетенцію в різних галузях людської діяльності.^

Багаторазово Собор закликає до співпраці священиків і мирян у будівництві спільноти віри, культу, любові і це особливо на території парохії. Ієрархічна Церква потребує доповнення своїх завдань через свіцких людей. Тому реалізація апостоляту мирян завжди повинна реалізовуватись в злуці з священиком чи єрархією.

2.  Місце і завдання мирян у Церкві

Говорячи сьогодні про мирянство належить в першу чергу застановитись над тим, кого ми розуміємо під тим терміном мирянин, і кого Церква вбачає співпрацівником священика ти єпископа.

Отже мирянин у Церкві є той хто:

' СЬЬ 27. ^ Пор. ВА 25. ^ Пор. ОК 9.

4

  • Не належить до єрархії Церкви, тобто не має свячень, а також не належать до монаршого згромадження;
  • Є практикуючим членом християнської спільноти, яку називаємо Людом Божим, і бере участь у священичому, пророчому та царському уряді Ісуса Христа;"*
  • Побіч справ і обов'язків які має у щоденному суспільному житті, дбає про авторитет Церкви і стримить до поширення Царства Божого.

Специфічною рисою мирян є їх суспільний характери. Маємо на увазі те, що вони в повні належати до Божого Люду і до світської спільноти.^ Тому вони є не замінимою ланкою, яка здатна ефективніше працювати для євангелізації у сьогоднішньому світі. Папа Іван Павло II, у апостольській адхортації „Сіігізііїїсіеіез Іаісі" підкреслював, що участь мирян у сьогоденному житті є надзвичайно потрібна з огляду на те, що світ переповнюється секуляризмом та атеїзмом, пониженням гідності людської особи, бажанням війни а не миру.

Тому миряни є покликані стати свідком Христа у світі та пропагувати:

-         Глибоку пошану до життя і його збереження;

-         Оздоровлення родинного життя    через взірцеву християнську сім'ю;

Участь у потрійному уряді Христа належить розуміти в наступний спосіб:

У царській функції, яка заключаєгься у служінню людям в щоденних їхнівх потребах

У священичій функції, яка полягає на складанні духовних жертв Господу Богу, через Ісуса

христа. В такий спосіб віддають себе як живу жертву, святу і приємну, яка сповнюється

через:

а)  молитву і вдячність;

б) голошення Божих діл;

в)  активне свідоцтво віри; "*

У пророчій функції Христа, яка полягає на вслуханні у різні голоси сучасності, щоб уважно, за

допомогою Святого Духа, аналізувати знаки часу, їх вияснювати і оцінювати у світлі Божого Слова.

^Пор. КК31.

*Пор.ВМ21,ВА5.

5

 

-         Активну допомогу потребуючим і заохочувати до солідарності з ними;

-         Брати участь у політичному житті як місцевому так і світовому;

-         Активно брати участь у суспільно-господарському житті;

-    Дбати про євангелізацію мистецького та культурного життя.
Адхортація підкреслює універсальність покликання християнина, яке

є незалежне ані від статі ані від соціального становища. Особливу увагу адхортація звертає і на постійну формацію, яка повинна відбуватись через систематичну катехезу. Це дасть можливість правильно зрозуміти завдання і місію мирян, а також приготує до належної співпраці з духовенством у поширенні Царства Божого на Землі.^

3. Приготування до співпраці

Щоб співпраця між духовенством і мирянами привела до бажаного результату найперше треба приготувати як священиків так і мирян. Ця підготовка повинна обіймати дві площини: формацію інтелектуальну і формацію духову.

Підготовка духовенства

а)Формація інтелектуальна повинна містити і інформацію про те, як співпрацювати з вірними у розвитку Церкви. Повинна навчити про різні форми співпраці, подати різні методи через які ефективно можна залучати вірних до активної праці у парохії. Священик як душпастир повинен знати потреби своєї парохії і вміти їм зарадити використовуючи весь потенціал і кваліфікацію своїх вірних, щоб ефективно можна було б користати з їхньої допомоги.

'Див.ККЗІ.

6

б) Формація духова - це перед усім належна постава священика, яка буде характеризуватись святістю життя і поняттям „людяності". Священик повинен прагнути ревно служити своїм вірним і дбати про їхній духовний зріст. Бути добрим провідником, який ділиться своїм досвідом у пізнанні Бога і користає з ласк, які Бог уділяє його вірним за посередництвом Святого Духа.

Підготовка мирян

а) Формація інтелектуальна полягає перед усім на знаннях
еклезіологічних. Вони повинні усвідомити, що церква є спільнотою і
миряни не є лише клієнтами, які приходять отримати певні послуги, але
членами містичного тіла Христа. Тому миряни повинні знати не лише про
свої права, але і про свої обов'язки які випливають з їхнього покликання.

б) Формація духовна - полягає у стремлінні до святості. Рівно ж кожний
мирянин повинен виплекати у собі духа відповідальності, за цілу спільноту
і Церкву загалом. На жаль сьогодні можна зустріти лише нарікання і
критиканство, яке перевищує реальну діяльність. Профанація і де
сакралізація починає руйнувати саме поняття про духовну особу, яка не є
лише людиною, але і Христовим священиком.

4. Площини співпраці <

Беручи до уваги широке розуміння апостольства мирян можна окреслити загально дві площини діяльності: перша це світ а друга спільнота Церкви. Тому до першої площини належать всі життєві добра: сім'я, культура, політика, господарство мас-медія, на що звертали особливу увагу єпископи а головно папа Павло VI та Іван Павло II. Що відноситься другої площини то миряни повинні реалізувати себе у наступному:

Пор.КК41.

 

-   Працювати над своїм духовним зростом і безкорисливо
служити своїй громаді;

-   Голосити правди Євангелії в довільній формі;

-         Брати   активну   участь   в   катехизації   опираючись   на канонічну місію;

-         Допомагати   у   приготуванні   молодят   до   батьківських обов'язків;

-         Належати до релігійних організацій;

-         Пропагувати    християнські    цінності    на    телебаченні, радіомовленні та у пресі;

-         Дбати про покликання до стану священичого і монашого;

-         Заохочувати    до    молитовних    практик    під    опікою священика;

-         Допомагати у  кращій  підготовці  до  прийняття  святих Тайн;

-         Відвідувати старших осіб, які потребують опіки і єдності з парохією;

-         Брати  участь  у  реколекційних  групах,  які  опікуються головно молодими подружжями;

-         заснувати гуртки за інтересами;

З цього виникає, що співпраця вірних з духовенством може бути індивідуальна і групова, яка реалізується через різні парохіяльні згромадження та спільноти, які мають різні спрямування. Однак існує ще інший спосіб співраці, який об'єднує як індивідуальну так і групову діяльність і проявляється у різних формах т.зв. зорганізованої співпраці, до якої належить:

-        Парохіяльна душпастирська рада;

-        Парохіяльна рада до справ економічних;

-        Єпархіальна рада душпастирська;

-        Єпархіальний синод.

 

II. Парохіяльна Душпастирська Рада

Парохіяльна Душпастирська Рада є структурою, яка з'явилась у Церкві після II Ватиканського Собору. Нове бачення Церкви дало можливість наново подивитись на християнську спільноту і використавши досвід раннього християнства розпочати нову добу у пасторальному житті. Нові завдання вимагали практичних рішень і перших несміливих кроків. Так почали засновуватись перші Парохіяльні Душпастирські Ради. Від того часу по сьогоднішній день були зроблені різні спроби організації Рад, які сьогодні для нас служать трьома моделями до пізнання.

1.  Модель інтегральний - ціллю є координування парохіяльної діяльності на основі душпастирського плану, який складається на рік і передбачає осягнення бажаного результату. Ця модель зустрічається у парохіях, які є багаті на парохіяльні інституції. Така рада складається з священика та голів організацій.

2.           Модель ефективний - де Парохіяльна Душпастирська Рада сповнює роль мозгу парохії, який програмує душпастерство без діалогу з парохією. Творена за звичай від гори через пароха який сам вибирає найбільш активних парохіян до Ради.

3.           Модель репрезентативно-спільнотовий - який закладає вибір членів у більшості з парохіян і стримить до доцінення діалогу, слухання та роздумування. Шукає способів, як зорганізувати душпастерство не над парохіянами але з парохіянами

Найбільш ефективним вважається модель репрезентативно-спільнотовий тому більше застановимся над його творенням та діяльністю.

 

1. Установлення

Рішення про покликання Парохіяльної Душпастирської Ради належить до отця-пароха, який про доцільність створення радиться з своїми сотрудниками або співпрацівниками. Після позитивного рішення покликується організаційний комітет, який повинен зацікавити парохіян даною ідеєю. Цей етап приготування завершується тоді коли виразно видно зміни у менталітеті парохіян.

2. Вибір членів Ради

До ради з сили самого права входять всі свяіценики, які працюють у даній парохії. Також представники монарших згромаджень і голови всіх релігійних організацій, які діють на парохії. Тоді 1/3-1/2 покликується через вибори, а іншу частину іменує парох. Оптимальна кількість осіб є від 15 до ЗО.

До складу Парохіяльної Душпастирської Ради повинні війти люди, які справді можуть прокращити рівень релігійності у парохії. Тому треба дотримуватись певних критеріїв вибору, а саме:

1.  Придатності-   тобто   особа   повинна   бути   глибоко   віруючою,
відкритою на діалог, і безкорисливою у служінні для інших;

2. Компетенція- мати знання, пошану і авторитет;

2. Репрезентативність- повинні це бути особи різної статі, станів, соціальних груп і різного віку.

З.Ціль і завдання Ціллю Парохіяльної Душпастирської Ради є допомоги свяіценикам у душпастерстві, використовуючи весь спільний потенціал. Однак завдання Парохіяльної Душпастирської Ради можна зібрати у три послідовні етапи:

  • Роздуми та оцінка актуальної релігійної ситуацієї у парохії;
  • Роздуми над покраіценням релігійного життя парохії;
  • Координація душпастирських починань на території парохії.

4.Компетенція Парохіяльна Душпастирська Рада має лише дорадчий голос, не є органом влади, але лише є органом допоміжним для пароха. У спірних справах між Парохіяльньною Душпастирською Радою та парохом конфлікт розглядає декан, а у важчих ситуаціях єпископ.

5. Органи влади Внутрішня організація Ради існує двох типів. Перший тип є лінійний, де відбувається лише співпраці між Радою і парохом. Цей тип є прийнятний лише при перших кроках після заснування Ради. Більш ефективним є другий тип Ради, який називається ступеневий і складається з комісії-керівництва-пароха. До комісій належать люди які здатні аналізувати і мажуть у важких справах консультуватись у експертів з даної проблематики для отримання правильної оцінки ситуації. До керівництва належать представники спільнот та свяіценики даної парохії. Рада повинна також обрати постійного свого секретаря, який буде вести протоколи засідань і буде контролювати за виконанням поручених завдань.

 

Висновок

Застановившись сьогодні над питанням Парохіяльної Душпастирської Ради, належить зробити висновок, чи справді сьогодні наші парохії є готові до запровадження такої інституції. Але щоб відповісти на це запитання ви повинні у групах обговорити і відповісти на наступні питання:

1.       Яку оцінку рівню підготовки сьогоднішніх священиків ви

можете дати у 10 бальній системі оцінювання і чому ?

2.      На    скільки    миряни    є    готові    створити       Парохіяльну

Душпастирську   Раду.   Оцінити   в   10   бальній   системі   і обґрунтувати ?

3.       На     скільки     ефективною     буде     праця     Парохіяльної

Душпастирської Ради на наших парохіях і в яких галузях.

 

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

I.  Святе Письмо

3.  А Szfranski, feirobgia, Lublin 1990,233-264.

4. СуМ artykulcw w Communb 6/1981

5.  Dektetodzialalrx)sdmisyjnqKDSciola.1965.

6.  Dekreto posludze і zydu kaplaixw. 1965.

7.  E. Weron, Apostolstyvo katdickie, Poznati 1987

a    GaeckiEV\fep6lpracadus4)aslBrzyikayikifwswieckich.M503(1^        s.97-104.

9    Jan Pawet II. Adhoiiac^apcslDlskaChiistifideles laid. 1988                                                                                          ,

10.  ks.JanuszTaiTiowsk!,Wpro^ad^niedodeklaiBJiowa:hawaniu(±iesqanskm

II.    w:SoborWalzkanskill,Poznan1968.

12.  N.Karszna Rada[XKzpastBrsl<aAiTtidieceqiKrakcMskiq.ChS 1979.nr7.s.48-58.

13  OzdaAskiJ.V\fep6lprarawapostolsttA«^358(1968)t71z1s.317

14.  PapieskaRadadoSprawLaikatu. Kaplan worgaiizaqach swieckich Isto I posl^

15.  PoлolanieiposlannictУVD\ллemychswieckichwsytu^

16.  R. Kaminski. Parafiawdieoegi і KasdelePcwsffichnym. RЖ30:1983z 6.

17.  R. Kaminski. RolaParafialnychRadDLiszpastBtskichwzyau\Aepdn^

18  SkwamickiM.Swieccy\люbєckaplar^sl^лasluzebnego.Ж505(1993)t120s.4534^

19.   SoborWalykanskill. [MretoaposlDlslwieswieckicii. 1965.

20.  T Ріеготек Rada DLKzpaslBrskapcwstanie,nDZ\ftq,pn±lenTatyka.wPc^^                                                             B. B^.t6.s.482

21 . Tenfe. Budojvanie wspdnoty parafiainq przez Eucharysti?. RЖ41:1994 z 6.

22.  Tenж.Ewangelizaqaparafiipl7єzkaznodziфtwo.RЖ40:1993z6.

23  TenzB. Funkqe teobgiczne і поле parafii terytonalnq. RЖ ;й: 1985 z 6.

24.         Tenze. Parafiawspdnolq^wspolnoti instytuq^ Ryshistoryczny. RЖ32:1985z6.s. 15-33.

25.         V\feron E (^ Jaikatewi grozi klerykalizaqa^CT 58(1988) fesc. I s.113-118

26.         Wercin E Rolaiznaczeniekaplanaworganizaqachludziswieckidi. CT54(1984)fesc Is.118-124.

27.         WozniatewskiJ.Swieccy. Krakc)w1987.

28  Іван Павло II, CHRISTIFIDELES UMCI, „Місіонер", Львв 1998.

29.  Материапьі мєнщунарсдной богосповской конференцій, МИРЯНЕ В ЦЕРКВИ, Москва 1999

 

29 листопада 2006 р.

о Миколай Фредина

Модель сучасної парохії, або яка парохія - така і Церква. У напрямку до сучасної парохії.

Віднова еклезіальної свідомості

Одним із головних завдань, які визначає II Ватиканський Собор для Церкви, є віднова еклезіальної свідомості у мирян, яка веде до нової євангелізації. Минуле традиційне душпастирювання на парохії, з уваги на свою масовість, було скероване до т.зв. пересічного католика. Тому головну роль у еклезіальному житті відігравав свяіценик, з невеликою участю мирян. В ефекті рисою домінуючою нашого релігійного життя стала поверховність і споживацькість. Багато осіб вважають що парохії переживають сьогодні певну кризу, не нагадують вони сьогодні спільноту у Христі але лише адміністративну інституцію. Головно парохії у містах громадять у собі анонімних парохіян, які навіть живуть на одній вулиці, в одному підїзді і навіть ходять до одної парохії а у щоденному житті є байдужі один до одного. Живуть і прямують до самовистарчальності і прагнуть заспокоїти лише власні потреби. Навіть Церква для них існує як інституція в якій вони індивідуально можуть осягнути спасіння, незнаючи або забуваючи про це, що парохія повинна бути апостольською і нести світові Євангельські правди, ласку і спасіння. Старші парохіяни не вважають, що є належно приготовані, але також не знають нових форм співпраці з духовенством. Через ціле життя їхня активність виражалася лише у складанні пожертв і користання з „релігійних послуг". Молоді миряни не відчувають співвідповідальності за парохію, бо вважають, що не дається їм достатнього випливу на життя парохії. Церква формальна, у якій домінує особа священика - є нецікавою для ініціативних людей, які не погоджуються на роль „вічних дітей" рішення за яких приймає хтось інший. Модель управління парохією без участі вірних

1^

- є неактуальна, бо не відповідає духові часу і сподіванням людей, поглиблює споживацьку поставу і провадить до слабого утотожнення зі спільнотою Церкви. Збереження такого стану було б шкідливим. Парохія не може нагадувати лише добре функціонуючу інституцію у якій бракує духу братерства, любові і солідарності з убогими. Більшість свяіцеників не мають виразного бачення парохії, тому під знаком запитання залишається проблема виявлення з їхнього боку будь яких ініціатив.

Парох і ступінь еклезіального мислення

Священик повинен пам'ятати, що його участь у житті парохії ніколи не повинна вплинути на недбале відношення до його служіння Божественної Літургії, послуги у сповідальниці чи навчанні релігії, чи праці у парохіяльніи канцелярії. Тому спосіб парохіяльного життя вимагає глибшого обміркування та розділення своєї влади. Парох у „спільноті спільнот" має бути осередком, довкола якого громадяться спільноти, а не вершиною піраміди - певної ієрархічної структури.

Виходячи з тих міркувань належить сказати що кандидат на пароха повинен сповнити три умови:

1)           практичні навики душпастирювання;

2)           вміння працювати у команді;

3)           бути вразливим на проблеми і потреби суспільства.

Тому не може бути головним аргументом те, що хтось має здатність побудови нової церкви, або після закінчення будови отримати краще призначення, чи наприклад стаж священичого служіння, хоча це має завжди братись під увагу.

На цьому місці можна заризикувати і сказати тезу, що майбутній стан парохій творяться актуально у духовних семінаріях - у способі приймання і формуванні кандидатів до священства. Варто зауважити що кожний семінарист потенційно формується на пароха. Семінарія від так стає

2

предметом зацікавлення і турботи мирян, бо вони хочуть і мають право питати про якість і спосіб їхнього функціонування бо з одного боку вони допомагають їх утримувати а з іншого є це вираз турботи про своє майбутнє у Церкві.

Певним лакмусовим папірцем який показує фактичну відкритість парохів на співпрацю з мирянами, буде творення і організація виборів до рад душпастирської і економічної. Багато парохій зустрічаються з проблемою фінансової непрозорості. З однієї сторони парохи забувають, іцо є лише розпорядниками а не власниками фінансів парохії, а тому з іншого боку миряни беруться до критики, оскаржень і пліток які часто не є правдою. Тому співпраця з економічною радою була б неоціненною страхівкою пароха.

Створення катехитичних і молитовних груп також належить до категорії спільнот у спільноті. Залучення до літургійного служіння більшої кількості вірних і не лише дітей чи молодь. Створення молитовних спільнот де запропонується молитви з молитвослова на приклад молитва Часів чи Повечерія.

Спільнота спільнот

Іван Павло II у посланні „Сіігізіійсіеіез іаісі" (26) говорить, що парохія є євхаристійною спільнотою, спільнотою віри а також органічною спільнотою, тобто складається з висвячених священиків та інших християн, і у якій парох, репрезентуючий єпископа, є ієрархічною ланкою яка поєднує спільноту з цілою партикулярною Церквою. На взір тої єдності парохія також повинна бути спільнотою спільнот.

У цьому контексті належить зазначити, що не можна будувати парохіяльну спільноти як федерацію спільнот, де кожна з них є автономною і незалежною. В такому разі виникає пасторальний блуд, який створює поділ парохії на людей, які є у певних спільнотах і тих які не є, або одна спільнота краща а інша гірша. Належить також пам'ятати, що парохіяльну спільноту на

парохії може заснувати лише та особа, яка є членом парохії і в жодному разі не може цього зробити хтось з поза парохії, бо це деструктивно буде впливати на єдність цілої спільноти вірних.

З практики знаємо, іцо погано сплановані душпастирські ініціативи, закінчуються поразками, приносять шкоду вірним і знеохочують інших священиків до нових пошуків. Парохія є живим організмом, який складається з конкретних осіб, тому не можна нам довільно експериментувати. Спробу віднови найкраще розпочати від вивчення програм, які пропонує сучасна Церква. Пропоную для застанови одну з найкращих пропозицій віднови парохії, яку розпрацював італійський єзуїт о.Рікардо Ломбардіні, під назвою „Рух Для кращого Світу" Його ініціатива була підтримана Святішим Отцем Пієм XII у 1952 р. і мала свій вплив на II Ватиканський Собор. Цей рух активно розвинув свою діяльність з метою віднови монастирів, парохій і цілих єпархій. Докладний проект віднови під назвою „Новий образ парохГї" був опрацьований міжнародною групою осіб, якими керував Иоан Батіста Капеляро. Є це програма, яка дає практичні знаряддя переміни парохії у живий організм, у якому кожна особа віднаходить своє місце, досвідчує братерство і приймає відповідальність за свою віру. Ця мета осягається через вихід до всіх парохіян, а не лише до еліти, яка бере участь у рухах і братствах. Для того щоб всі душпастирські ініціативи обіймали не лише побожних і активних парохіян, але щоб ангажували теж і непрактикуючих християн. Спочатку ця праця відбувається у двох напрямках - це означає, що паралельно з традиційною душпастирською діяльністю будується в парохії нова свідомість і поступово створюється нові структури. Віднова парохії не опирається на готовому плані, але створюється на місці і обдумана так, щоб відповідала місцевим умовам. Для цього створюється команда з духовних і мирян, яка називається Парохіяльною Координаційною радою, першим завданням якої є глибоке пізнання парохії. Відбувається це через аналіз парохії, беручи під увагу її історію, культуру, населення, соціально-економічний стан, існуючі форми душпастирювання і т.д.. Новий спосіб

співпраці не може бути накинутий згори, але повинен рости і опиратись на тому, чим парохія вже є. На основі проведення діагнозу окреслюється фундаментальну проблему парохії. Намагається зрозуміти існуючі тенденції і накреслюють способи діяльності з метою осягнення ідеального стану для даної спільноти.

З огляду на практичність парохія поділяється на кілька менших регіонів для яких покликається Регіональні Координаційні групи і підпорядковані їм Підрегіональні Координаційні групи. З метою кращої координації і залучення щораз більшої групи осіб інша спільнота редагує інформаційну газету. У парохії існують також волонтерська служба, т.зв місіонарі, які особисто вручають цей інформаційний листок 10 зацікавленим, проводять коротку бесіду і постійно підтримують з ними персональний звязок. в такий спосіб волонтери творять у парохії відповідну сітку. Також належить постійно проводити спеціальні інформаційні сесії, парохіяльні синоди, малі Євхаристійні конгреси, прощі, виїзні реколекції, нові спільні молитовні зустрічі, екскурсії, які є скеровані до всіх парохіян.

Проект Нової Віднови Парохії від самого початку закладає планову співпрацю священиків і вірних, а також впорядковує душпастирство, так щоб діяльність не була хаотичною, але прямувала до окресленої мети. Дає можливість всім вірним брати участь у процесі віднови парохії і брати на себе відповідальність за впровадження у життя власних проектів направи. Можна тут говорити про своєрідну децентралізацію, яка має за мету поділ компетенцій і збільшення участі у справі віднови. Фундаментальним завданням руху є те, щоб від самого початку залучити і заохотити як омога більше осіб, які зможуть сповнити дивіз руку який звучить так: „Краще щоб багато осіб робило мало, ніж мало осіб робило багато."

Реалізація проекту передбачена є на багато років і впроваджується у чотири етапи, кожен з яких триває 5-7 років. Важно є зрозуміти що єдино залучення і заохочення   більшої частини парохіян до справи віднови дає

5

шанс на осягнення успіху. На кожний рік і місяць повинні бути визначені конкретні завдання:

1.  Перший етап має на меті створення групи, які на основі роздумів над парохією створить план і координують діяльність для його реалізації. На цьому етапі належить створити структури потрібні для реалізації заходів, для увражливлення людей на братерство і поглиблення взаємних міжособових стосунків. Етап стримить до того, щоб створити сусідські групи.

2.           Другий етап має провадити до евангелізації. Створені сусідські групи зустрічаються раз на місяць на спільній молитві і розважанню Святого Письма, ділення вірою з найблизчими.

3.           На третьому етапі належить усвідомити собі чим є Святі Тайни а головно Хрещення, Миропомазання і Євхаристія. Його завершенням є Парохіяльний Євхаристійний Конгрес, після якого сусідські групи стають основними церковними спільнотами, затвердженими єпископом ординарієм.

4.           Останнім етапом є процес усвідомлення, на якому Основні церковні Спільноти розуміють своє післаництво, відчувають також конечність подальшого духовного зросту, приймання нових членів і будування разом з ними цивілізації любові.

Про такі спільноти навчав Святіший Отець Павло УІ. Вони не громадяться за інтересами, але в ім'я Христа. С місцем уприсутнення Церкви, або Церквою у мініатюрі. Є вони основними комірками у структурі парохії, подібно як парохії у єпархії. Заохочз^очи і приймаючи нових членів до парохії помножують число зацікавлених і відповідальних які беруться за різні завдання згідно з різними дарами і здібностями. Не є це групи елітарні чи категоріальні, бо належать до них всі люди доброї волі від малого до старого. Те що поєднує їх це те що живуть на одній території і готові зустрічатись і гуртуватись в ім'я Христа. Є то спільноти віри і молитви, які розпізнають знаки часу і пізнають Божу волю у різних життєвих ситуаціях.

6

Харитативна діяльність

Харитативну діяльність на парохії можна назвати евангелізацією або навіть новою евангелізацією на парохії. Простором цієї послуги є життя людини від зачаття до смерті: здоров'я людини, проблема безробіття, особи з особливими потребами, бездомні, в'язні, особи старші і потребуючі. Тому всі є відповідальні і покликані до милосердя у будь якій формі, бо всі в більшій чи меншій мірі потребуємо допомоги. Тому цю працю не можна залишити лише на відповідальність декількох волонтерів, місце священика у цьому служінні є незаміниме.

Парохіяльна спільнота, яка наслдує Христа, завжди з милосердям відноситься до вбогих і незардних осіб, і є багата багацтвом осіб, своїх парохіян, їхні здібності, освіта, час.

Щоб осягнути якийсь результат належить звернутись до досвіду побудови парохії у місті, яку запропонувала християнська спільнота мирян і духовенства у Сполз^іених Штатах Америки у 1989 р. їхній акцент був покладений саме на харитативну діяльність. Однак початки цього руху мирян під назвою „ІизіРаііЬ" (чиста віра), яку організував Джек Джазріл на парохії у місті Луісвіл у штаті Кетнучі не були дуже ефективні. Він приготував зал на 200 осіб і роздав на парохії таку саму кількість запрошень а на зустріч прийшло троє осіб. Він задав собі запитання, іцо можна більше зробити, якіцо люди не зацікавились навіть одною єдиною зустріччю? Його відповідь на це запитання була з одного боку абсурдною а з іншого геніальною. Він сказав, іцо треба вимагати більшої участі а від так люди прийдуть. Тоді він запропонував парохіянам програму яка вимагала вд них більше їхнього часу і особистої участі. Загарантував їм, що річний курс, щотижневих зустрічей перемінить їхній спосіб думання про парохію, Церкву і потребу соціальної діяльності.

7

Через шість років та сама парохія мала вже 15 спільнот які займались харитативною діяльністю, де в кожній з тих спільнот працювало по 15 осіб а також декілька десятків людей очікували на прийняття до спільнот.

Цією діяльність вже зацікавтились у 2004 році понад ЗО парохії які впровадили це у життя.

На даний час у цю програму є влучено 3000 осіб у 300 парохіях США. Від 2001 року вишкіл за цією програмою закінчило 7000 осіб.

Від 2005 року цю програму підтримує Харітас США і Католицький Єпископат.

Цей рух дає мажливість його членам вивчати Святе Письмо, історію, Соціальну доктрину Церкви.

Кожна спільнота вибирає свій напрямок діяльності і старається осягнути поставлену перед собою мету. Вона може бути запропонована на декілька років, але кожний рік має посередню мету, яку належить у річному терміні, згідно плану осягнути.

Так у парохії св. Францішка у архиєпархії Цінцинаті від певного часу почали діятись цікаві ситуації. Найперше одна з харитативних груп почала збирати кошти для призупинення убогості інтелектуальної у Гватималі і почали посилати підручники і шкільні приладдя. Інша група розпочали допомогу співбратам на парохії які знайшлись у скрутній сиуації. Мененжер одної фірми, будучи у цьому русі, почав влаштовувати безробітних парохіян на своє підприємство.

Частина людей, які належали до цього руху постановили собі також ограничити витрати коштів на власне життя. Багато людей поділились своїм багацтвом в ім'я справедливості і співчуття. Люди змінились і змінилась також іхня парохія.

Цей рух за час свого існування довів іцо є найбільш ефективним у допомозі потребуючим і допомагає людям відкрити велику здібність до співчуття.

8

Культуротворча функція парафії

Належить на парохії творити осередки розвитку культури та народних традицій а також фізичного виховання та здорового способу життя. Тому добрим початком такого розвитку є належно приготований празник, який не завершиться лише Літургією та прийняттям, але і фестинами концертами та культурною програмою.

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія


  • ПОЖЕРТВА

реквізити парафії для пожертв:

РГ УГКЦ Парафії Св Миколая на Аскольдовій Могилі,

код: 20051904 Ощадбанк АТ,

iban:  UA543226690000026003300218570





http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/