Понеділок, 13 жовтня 2008, 14:31

Ікона (гр. ????? - зображення, образ) - малярське, мозаїчне або рельєфне зображення святих, якому надають священного характеру. Ікона сама в собі однак є чимось більше, як лише святим зображенням, вона є місцем присутності благодаті, місцем об'явлень Ісуса Христа (Матері Божої і усіх постатей, зображуваних на іконі) для посилання до них молитов.[1] Культ ікон офіційно був прийнятий на сьомому вселенському соборі 787 р. у м. Нікеї. Проте ікони не завжди в історії християнства були глибоко шановані. У VIII-IX ст. у Візантії виникло іконоборство - релігійно-політичний рух спрямований проти шанування ікон, мощей та інших предметів культу.  

Попередником ікони і першим образом вважається Нерукотворний Спас (не людською рукою творений) або інакше Мандильон. Історія цього зображення така: Ісус у чудотворний спосіб відбив своє обличчя на полотні, щоб уздоровити короля Едесси. Цей образ було визнано чудотворним.   За християнською легендою першим іконописцем вважають євангелиста Луку, який є автором ікони Одигітрії, що зображує Матір Божу з Дитятком на лівій руці. Одигітрія означає "та, що провадить, вказує дорогу, покровителька, опікунка паломників". Цікаво, саме ікона Одигітрії була особливо популярна в Галичині, зокрема на Лемківщині. Цей образ набирає своїх неповторних рис. Лемківська Богородиця Одигітрія не тільки мати, вона могутня моральна опора, сильна духом. Такими постають ікони Богородиці з Красова, Рихвалду, Долин, Підгородець, Фльоринки, Жогатина, Терло, Берегів Долішніх.

Перші ікони в Україні-Русі були грецького походження. Київські князі привозили їх з Візантії, щоб оздобити руські храми, запрошували грецьких майстрів до Києва. З часом мистецтво іконопису опанували й самі русини, а наприкінці ХІ ст. повстала київська школа іконопису. Саме з ХІ-ХІІ ст. походять найстаріші збережені українські ікони. Слід згадати й про першого знаного іконописця Київської Русі - Алімпія Печерського (ХІ ст.) - монаха Києво-Печерської Лаври. Пізніше школи іконопису з'являються й на інших руських землях, зокрема в Галичині. В міських актах Львова й Перемишля ХV ст. згадується про діяльність іконописних цехів. З часом майстерні повстають у таких містечках карпатського регіону, як Новий Санч, Санок, Дрогобич, Самбір, у північно-східній Словаччині - Сніна (з 1487 р.), Буковська Гірка і Красні Броди. У ХІV-ХV ст. українські майстри виконували монументальні розписи також у Польщі. Збереглися розписи в Любліні (каплиця св. Трійці, 1418), Сандомирі (1430-ті рр.), у Кракові (каплиця св. Хреста на Вавелі, 1470), в костелі у Вислиці ХІV ст.). На території Лемківщини найстарша відома майстерня іконопису знаходилась у селах Здвижень або Ванівка при Воздвиженському монастирі (к. ХІV - перша пол. ХV ст.), автором багатьох найстарших ікон був Майстер з Ванівки.

Деякі ікони були особливо шановані русинами й мали чудотворну силу. На жаль, вони часто ставали предметом воєнної здобичі. Найвідоміші з них: Зарваницька, Белзька (тепер Ченстохівська - копія, перевезена з замкової церкви в Белзі кн. Володиславом Опольським у 1382 р. до костела оо. Павлінів у Ченстохові), Богоматір Вишгородська (привезена з Царгороду до Вишгороду біля Києва у 1134 р., тепер знаходиться у Москві), Почаївська, Марія-Повчанська, уславлена чудами в ХV ст. у Карпатській Україні, Ярославська, Марія-Оранта з Софійського собору у Києві та ін.

Цікаво, що Богородиця з'являється на староукраїнських іконах значно частіше, ніж Ісус Христос. Це можна пояснити тим, що в Україні від часів прийняття християнства Мати Божа була особливо шанована. Крім згаданої Богородиці Одигітрії, в Україні й зокрема на Лемківщині часто зустрічається ікона Покрови - Богородиці, що простягає свій омофор над народом, оберігаючи його від злого. На кожному іконостасі знаходиться композиція Деісіс (з гр. благальна молитва, прохання), що зображує Ісуса на троні, а нижче у благальному зверненні до нього Богородиця та Іван Хреститель. Велика кількість лемківських ікон присвячена святим. Це ікони св. Миколая, на яких зображена постать єпископа, що правою рукою передає благословення, а у лівій тримає відкриту книгу Святого Письма, ікони архангелів Михаїла - переможця сатани і Гавриїла, мучеників Георгія і Дмитра, отців церкви, св. безмездників Косми і Дам'яна, св. Параскеви. Цікаво, що слово "параскеве" з грецької мови означає приготування перед святом, тобто день перед суботою, і стало символом Великої П'ятниці чи взагалі п'ятниці. Св. Параскеву вважали опікункою торгівлі, а також молодих дівчат й сімейного щастя. Найчастіше згадані ікони святих були храмовими іконами, присвяченими покровителю церкви. Адже як часто зустінемо на Лемківщині церкву св. Покрови, св. Параскеви, св. Косми і Дам'яна або арх. Михаїла!

На закінчення хочу ще додати, що, на жаль, багато прекрасних ікон з лемківських церков Польщі на сьогодні втрачено: їх або було знищено разом з церквами після ІІ світової війни, або вкрадено чи перевезено до музеїв, сховищ для ікон. Тема лемківської ікони ще чекає ґрунтовного наукового дослідження.

Вікторія Черненко