Головна

«Багатство не біда»

інтерв'ю Блаженнішого Любомира для ділового тижневика «Контракти»

В інтерв'ю "Котрактам" Предстоятель УГКЦ висловив такі ключові думки: велике багатство - не прокляття; найкращим способом використання багатства є створення робочих місць, а також меценатство, допомога потребуючим; тих, хто безкорисливо допомагає ближнім, Господь Бог винагороджує також і матеріально та що кращим доказом існування Бога є життя людини.  

Ваші батьки були заможними? Чи доводилося вам у дитинстві терпіти злидні?

Моїх батьків, скоріш за все, можна було віднести до представників середнього класу. Тато працював урядником у львівському Земельному банку - не дуже вагомий чин. Ми не були багатими, але на нормальне життя вистачало. Я свідомий того, що батьки дуже дбали про мене і мою старшу сестру і завжди находили для нас час. Так, був період, коли ми усі голодували. Але ці обставини були наслідком війни, а не якихось неправильних дій з боку тата з мамою.   

Як на вашу думку сімейний матеріальний стан може впливати на формування характеру дитини?

Немає сумніву, що багата родина дає більш широкі можливості своїм дітям. Особливо це стосується одягу, їжі, подорожей і тому подібних речей. Убога родина "пробивається" крізь життя. В її домі, наприклад, може не бути хорошої бібліотеки. Це я називаю об'єктивними обставинами. Але є інший, набагато важливіший аспект цього питання. Багатство може бути дуже невторопно використано. Коли, наприклад, дитинна увесь час отримує те, що їй не потрібно і становиться розбещеною. Вона думає, що їй все можна. В той же час, родина убога може вміти добре виховати дитину: відповідальну і сумлінну. Не можу сказати, що, наприклад, я і моя сестра завжди поводились якнайкраще. Але батьки за цим доглядали. І, мабуть, тому, я одержав від них деякі духовні цінності, якими користуюсь усе життя. 

Тобто ви вважаєте, що багатство щодо дитини повинно дозуватися?

Безумовно. Багатство треба вміти розумно використовувати. Втім, не слід забувати, що багатство - то не є прокляття! Не рідкі випадки, коли дитина із заможної сім`ї демонструє вміння шляхетно і розумно користатися багатством батьків. У той же час буває - дитина з бідної родини, як доб'ється того багатства, то не знає, що з ним робити. І починає зловживати грішми. Тобто, у добре впорядкованому домі, де всього вдосталь, можна виховати прекрасних дітей. В Україні зараз дуже багато, як їх називають, олігархів. Переважну більшість українських олігархів я б назвав "скоробагатими". Вони занадто швидко заробили дуже великі гроші і часто не знають, як з ними впоратись. Тому що вони не виховувались у багатих домах і не мають „культури багатства". Але їх діти, ба навіть скоріше онуки, спроможуться бути справжніми олігархами. Тобто людьми, які використовують власний капітал не тільки для себе, але і для суспільства. 

Яке використання багатства ви вважаєте найпристойнішим?

Передусім, створення робочих місць. На моє глибоке переконання, праця - гідність людини. Є й інший спосіб. Наведу такий приклад. Якось мені довелося відвідати у США чудовий оперний театр, який утримувала одна заможна родина. Не знаю, якими були їх мотиви: слава, зменшення податкового навантаження, чи щось інше, але наразі вони займалися надзвичайно благородною справою - меценатством. І, до речі, не тільки тому, що вони багаті, а тому, що мають певне наставлення і, звісно, засоби. 

Які ви бачите зв'язки між багатством та доброчинністю? Чи може Бог винагороджувати добру поведінку матеріально?

Якщо виходити із світської площини у релігійну, я переконаний, що Бог завжди винагороджує доброчинність (у тому числі матеріально), але за умови, що вона є щирою та безкорисною. Коли людина виходить із розуміння ближнього, його потреб, а не, наприклад, із бажання за допомогою меценатства продемонструвати всім своє багатство. Взагалі мені здається, що інколи ми вчиняємо неправильно, вихваляючи меценатів. Бо часто вони на це "ловляться" і роблять добро не задля самого добра, а задля того, щоб їх хвалили. Така похвала дуже дешева річ! Але я переконаний, що все одно Бог благословляє тих, хто допомагає іншим. В який спосіб? Помножує їхні можливості допомагати. Даючи тим самим людині шляхетне серце. Бо гроші самі по собі не роблять нас добрими. Вони тільки дають можливість проявляти доброту серця. 

Тобто Бог зважає не тільки на нашу щедрість, але і на її мотиви?

Абсолютно! Я вважаю це ясною наукою "Святого Письма". 

Усім відомий вислів із "Святого Письма" стосовно того, що скоріше верблюд пройде крізь вушко голки, аніж багатий отримає Царство Боже.

Христос, говорив так про багатих, які всю свою надію складають на гроші. Доречі, українське слово "убогий" має чудову етимологію. Прислухайтесь: убогий - у-Бога. Чуєте? Між іншим, убога людина, насправді, може мати величезні багатства. Наприклад, Божий дар - талант, який можна використовувати на благо ближніх. Ми з вами знаємо, що на світі є величезна кількість людей, які ніколи не будуть багатими, щоб вони не робили. Але вони завжди залишаються з Богом. Доречі, для багатьох багатство є небезпечним та протипоказаним, бо воно може зробити доброго злим, зіпсувати, перетворитися на духовну руїну для свого господаря. Творець багатьом людям не дає багатство, щоб не ставити їх... 

... у неприємне становище?

Так! Щоб вони не зруйнувались духовно. 

У такому разі, чи є бідність чеснотою?

Ні. Бідність сама по собі, так, як і багатство, не є ані чеснотою, ані вадою. І багатство, і бідність є лише нагодою, використовуючи яку ми можемо бути чеснотливими або ні. Чеснотою можна назвати зречення багатства. Це, наприклад, монашество. Коли людина йде на самовідречення і свідомо відмовляється від будь-якого майна. Але, повторюю, життя у злиднях саме по собі чеснотою бути не може. До речі, у бідняка завжди є спокуса - заздрість. Інколи ж Бог, залишаючи людину у бідності, можливо, рятує її від більшого лиха. Тут все індивідуально. Заможна людина може бути надзвичайно скупою. Проте інколи бідняк може демонструвати набагато більшу щедрість, аніж якийсь міліонер. У всьому цьому є промисел Божий, який ми розгадати не зможемо. 

У Євангелії від Матфея Христос говорить до одного чоловіка: "Якщо хочеш бути досконалим, піди, продай свій маєток, а гроші віддай бідним". Подібні тези часто схиляють суспільну світську думку до того, що християнство - релігія бідняків. Що ви на це можете відповісти?

Я так не вважаю. Христос говорив про особистий поклик. Не кожен з нас покликаний бути монахом. Є люди, яких Господь до цього кличе. Монах, наприклад, відмовляється одружуватись та мати родину. Такий вибір не може бути прийнятний для всіх. Він - справа небагатьох: для тих, хто почув особисте запрошення Бога. Але це не означає, що подружжя чи багатство є чимось непристойним. Тож, Христос до того хлопця звертався особисто, запрошував до максимального використання його можливостей. І той, до речі, не зміг піти за Вчителем до кінця. Шкода! 

Скажіть, з огляду на глобальні процеси, що охопили більшу частину планети, чи визнаєте ви існування кризи світових релігій?

Певною мірою, так. Дійсно, ми живемо у епоху глобалізації. Але у чому полягає криза? Люди говорять: "Нащо нам церкви? Адже ми бачимо, що церква може бути причиною поділу. Нащо нам Бог? Адже повсюди поділ між людьми, а іноді навіть війни, у тому числі, релігійні!" На цьому деякі діячі намагаються створити ідеологію "сучасного добробуту", багато говорячи про людські права. Оперуючи при цьому чисто земними термінами, відлученими від власного джерела, а значить, від Бога. У чому полягає релігія? Не в тому, щоб належати до певної партії чи групи. Релігія - це зустріч з Богом. Тобто релігійність полягає у відчутті зв`язку з Богом. Нажаль, держави, маючи широкопоширені світські ідеології, які сіються ворогом нашого спасіння, віддаляються від Господа. Коли я чую гасла на кшталт "Давайте жити задля того, щоб нагодувати голодних!", я розцінюю їх, як намагання літати, не маючи крил. Тому що Бог є джерелом усього. Безумовно, секулярізація спричинює кризу, не тільки у християнстві, але, дійсно, у всіх світових релігіях. Наприклад, автори Конституції Європейського Союзу відмовилися згадати в цьому документі про християнські корені Європи. Відмова згадати про Бога - симптом. І він наявний в інших державоутвореннях по цілому світі. Але Україна у цьому питанні стала приємним і гідним виключенням. У нашій Конституції зазначена відповідальність перед Богом і це дуже важливо. 

Яким чином Церква має реагувати на явища глобалізації, про які ви згадали?

Безумовно, проповідуючи. Але головно через приклад. Християни мусять своїм існуванням демонструвати, що Бог є правдою їхнього життя. Тільки так можна переконувати інших, що Бог існує. 

Існують п`ять прийнятих християнською церквою доказів існування Буття Божого. Чи потребують вони, з огляду на кризу, про яку йде мова, перегляду?

Я абсолютно впевнений, що усі ці докази залишаються актуальними у контексті сучасних глобальних процесів. Але на мій погляд, найкращий доказ існування Бога той, який людина засвідчує самим фактом свого життя. Він найбільш переконливий. Особливо в нашу епоху, коли стираються кордони, різниці і світ перетворюється на "глобальне село". А у тім селі, уявіть собі, - віруюча одиниця. От вам і доказ. Адже у чому полягав "комуністичний кошмар"? У тому, що він перетворював людей на масу, затирав їх індивідуальність, свідомість власного Я і позбавляв гідності, яка полягає у розумінні своєї неповторності. Розумінні того, що Бог любить нас, і що ми маємо до Нього відношення. Ми є людьми, тому що Бог зробив нас своїми дітьми. 

Щодо релігії і світських поглядів на неї. З точки зору науки (насамперед, релігієзнавства) феномен релігії виник у процесі самоусвідомлення давньої людини. Усвідомлюючи себе, людина зрозуміла, що є смертною і, щоб впоратись із страхом кінця власного існування, їй знадобився Бог. Церква, напевно, має заперечувати, що релігія є наслідком страху.

Я б сказав, що це теза, яка починає філософію з середини дороги. Повторюю, релігія - зустріч з Богом. Навіть не знаю, як це інакше пояснити... Власне, це і є початок релігії, коли усвідомлюєш, що тебе люблять, бо тебе обрали існувати. Питання смерті - похідні і другорядні. Смерть не кінець існування, а усього-на-всього зміна місцерозташування. Зверніть увагу: ми говоримо "преставився", чується "пере-ставився". 

Ви згадували про поведінку прикладу. Яким з огляду на це могло би бути примирення Церков, про необхідність якого ви також згадували?

Поділ християн - наша загальна трагедія. Людська неміч велика! Але згадаємо звичайну сім`ю. Вона може жити в згоді, коли її члени приймають один одного такими, якими вони є. Ми чомусь любимо різнитися і тому перестаємо чути один одного. Поділ, навіть релігійний, завжди починається із чогось маленького. Згодом воно наростає і прості люди починають це використовувати, щоб підкреслити, що вони є інші, що вони є кращі. Нажаль, ми ще не доросли духовно прийняти один одного такими, як ми є. Ставимо барикади. Здається, якщо я когось признаю, перестану бути тим, хто я є. Наша самоідентифікація часто лежить через заперечення іншого. Бо він не такий, як я. Коли ми це подолаємо, тоді зможемо жити як одна велика родина. 

Якою ви бачите національну ідею, яка могла б об`єднати державу?

Немає сумніву, що національна ідея повинна будуватися на християнському патріотизмі. Бог дав, що я народився від певних батьків, в певній державі, у якій певна культура, традиції, релігія і таке інше. Це факт, до якого я приналежу. Але виходячи з того, я можу поводитися по-різному. Наприклад, ненавидіти того, хто народився від інших батьків. Якщо я скажу, що поважаю моїх батьків більше усіх на світі - то буде природна річ, бо через них я отримав дар життя. Але це не означає, що цією заявою я принижую батьків інших. Національна ідея полягає в тому, щоб цінувати те, що нам дано від Бога, не принижуючи тих, кому Бог дав щось інше. Не відмовляючи нікому в праві любити свою батьківщину і свою історію. Такий природний і мирний підхід ідентифікує людей в найкращий спосіб. 

Отже, ви не вірите в примушення до миру?

Мир повинен виходити із нутра людини. Я не зможу силою влити у вас почуття миру. У крайньому випадку я закрию вас в кімнаті, якщо у вас є намір воювати і заподіяти шкоди іншому. Це буде з мого боку, так би мовити, виправдане насилля. Але якщо у вас в душі мир, ви всюди вдома! І всюди вільний! Бо той, хто не має миру, дуже залежний, адже палає бажанням робити зло. Краще промінювати добро. Наприклад, мені з такими людьми приємно бути і вони допомагають мені самому ставати кращим. 

Під час бесіди ми стільки говорили про багатство, що наприкінці я не можу не запитати, чи відчуваєте ви себе багатим?

Я монах! (Сміється) У мене немає нічого особистого. І, знаєте, я давно зрозумів, що зазвичай люди прагнуть набагато більшого, аніж вони насправді потребують. 

Розмовляла Яніна Кудь
"Контракти", № 42, 20 жовтня 2008 року

катехизм

Молитва св. Папи Івана Павла ІІ за Україну в церкві св. Миколая на Аскольдовій Могилі

«О Всеблагая Діво Маріє, Зарваницька Богородице, дякую Тобі за ласку перебування на київській землі, з якої світло Євангелія поширилося по всій Україні. Тобі, Мати Божа і Мати Церкви, перед Твоєю чудотворною іконою віддаю у руки мою апостольську подорож в Україну.

Пресвята Мати Божа, покрий Твоїм Материнським Покровом усіх християн, чоловіків та жінок доброї волі, які живуть у цій великій країні. Провадь їх до Свого Сина Ісуса, Який для всіх є Дорогою, Правдою і Життям. Амінь».

редакційна колегія


  • ПОЖЕРТВА

реквізити парафії для пожертв:

РГ УГКЦ Парафії Св Миколая на Аскольдовій Могилі,

код: 20051904 Ощадбанк АТ,

iban:  UA543226690000026003300218570





http://askoldova-mohyla.org/uk/

 

Офіційний сайт жіночого вокального ансамблю "Аніма" УГКЦ св. Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі

 http://anima.askoldova-mohyla.org/